Рішення № 95001084, 18.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2021 р. справа № 300/3684/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України в Івано-Франківській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11.12.2020 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України в Івано-Франківській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що судовим рішенням у справі №824/3165/14-а визнано протиправним та скасовано наказ від 28.10.2014 №2253 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Івано-Франківській області та поновлено на роботі. Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС в Івано-Франківській області №2о/с від 17.06.2020 його поновлено на роботі. В подальшому наказом голови ліквідаційної комісії УМВС в Івано-Франківській області №2о/с від 17.06.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням з 14.07.2020. Однак при звільненні з ним не проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 17.06.2020, яке, на переконання позивача, підлягає виплаті з урахуванням суми індексації.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

11.01.2021 на адресу суду надійшов відзив Міністерства внутрішніх справ України від 04.01.2021 №12/6-5, відповідно до якого відповідач заперечив щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Так, представник відповідача зазначила, що грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалось та виплачувалось в УМВС України в Івано-Франківській області, тому МВС України не є суб`єктом, уповноваженим здійснювати виплату грошового забезпечення на користь позивача, в тому числі за час вимушеного прогулу. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 44-51).

Також 14.01.2021 УМВС України в Івано-Франківській області подало відзив на позов від 13.01.2021 №26/12, в якому заперечило щодо задоволення позову. Відповідач вказав на помилковість позиції позивача щодо виплати грошового забезпечення за період з 29.10.2014 по 17.06.2020, оскільки у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, відповідно до якого грошове забезпечення за період вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення виплачується не більше як за один рік. Також зазначив про передчасність вимоги щодо включення до грошового забезпечення індексації. Окрім цього, відповідач звернув увагу на перебування його у процесі ліквідації та наявність повноважень та видатків лише щодо здійснення заходів, пов`язаних із ліквідацією юридичної особи. Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 у період вимушеного прогулу отримував інший заробіток за основним місцем роботи та від здійснення підприємницької діяльності, який повинен бути врахований судом при розрахунку оплати за час вимушеного прогулу. Просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 70-73).

Також 14.01.2021 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 18.01.2021.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 28.10.2014 № 2253 о/с полковника міліції ОСОБА_1 - начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-У11 та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.05.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі № 824/3165/14-а задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області та поновлено на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області з 29.10.2014 (а.с. 12-18, 19-24).

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №824/3165/14-а від 12.05.2020 наказом голови ліквідаційної комісії УМВС в Івано-Франківській області №2 о/с від 17.06.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Івано-Франківській області з 29.10.2014 (а.с. 25).

У подальшому, наказом голови ліквідаційної комісії УМВС в Івано-Франківській області № 3о/с від 14.07.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням з 14.07.2020 (а.с. 27).

Позивач, вважаючи порушеним своє право на оплату праці, оскільки йому не виплачено середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 17.06.2020, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 235 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення не було предметом судового розгляду у справі №824/3165/14-а.

Разом з тим, за працівником зберігається право на виплату середнього заробітку, при цьому, право на звернення до суду за захистом такого права, в силу приписів статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розмір грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлювались Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

Згідно пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення розглядалася більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо можливості виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу лише за один рік.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 року №499 затверджено та введено в дію з 01.01.2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499).

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (Порядок №100).

Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 у справі №21-395а13 та підтримана Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 у справі №815/6284/13.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, в даному випадку необхідно здійснювати, керуючись Порядком №100.

Суд зауважує, що у справі №824/3165/14-а позивач не заявляв вимог, а судом не вирішувалось питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічно відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Для визначення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно встановити середню заробітну плату позивача.

Матеріали справи містять довідку №305 від 27.05.2020, видану відділом фінансового забезпечення УМВС України в Івано-Франківській області. Згідно зазначеної довідки грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становило 16373,77 грн.; розмір середньоденного грошового забезпечення – 268,42 грн.; середньомісячне грошове забезпечення – 8186,89 грн. (а.с. 28).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 1.7 Інструкцій №499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Інструкцій №499 (чинної на момент існування спірних правовідносин), яка є спеціальною для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення особам рядового чи начальницького складу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.04.2019 року у справі №П/811/1429/16.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) позивача складає 268,42 грн. (16373,77 грн. /61).

Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі №824/3165/14-а позивача поновлено на посаді з 29.10.2014.

При цьому, наказ про поновлення ОСОБА_1 №2 о/с виданий 17.06.2020, тобто з 17.06.2020 порушені права позивач були поновлені.

Таким чином, вимушений прогул позивача тривав з 29.10.2014 до 16.06.2020 включно (а не до 17.06.2020 як помилково вважає позивач).

Отже, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з УМВС України в Івано-Франківській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.10.2014 по 16.06.2020 (2057 календарних днів) в сумі 552139,94 грн. (2057*268,42 грн.).

З приводу заявленої позивачем вимоги про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації, суд вказує на таке.

Так, частиною 6 ст.95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту - Закон №1282).

Статтею 1 Закону №1282 визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ст.2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі по тексту - Порядок №1078)

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 3 Порядку №1078 визначено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 №804/3000/18.

Таким чином, вимога позивача про виплату середнього грошового забезпечення з урахуванням індексації не підлягає задовленню.

Що стосується доводів УМВС України в Івано-Франківській області щодо необхідності врахування під час визначення середнього заробітку доходів, які отримував позивач у період вимушеного прогулу, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, який визначав, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Однак на момент виникнення спірних правовідносин такі висновки не підлягають застосуванню, оскільки зроблені з урахуванням вимог частини 3 статті 117 Кодексу законів про працю України, яку було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 20.12.2005 №3248-IV.

Таким чином, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 12.12.2018 у справі №808/7295/14, від 20.06.2018 у справі №826/808/16, від 19.02.2020 №821/916/16.

При цьому, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 №201/12340/16-а (2а/201/1042/2016) та від 04.06.2020 №821/114/18.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Щодо доводів УМВС України в Івано-Франківській області про перебування управління у стані припинення, суд звертає увагу, на наступне.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

УМВС України в Івано-Франківській області відноситься до юридичних осіб публічного права.

Слід звернути увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.

Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УМВС України в Івано-Франківській області, перебуває в стані припинення (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

Оскільки позивач перебував на службі та отримував грошове забезпечення в УМВС України в Івано-Франківській області, яке на момент розгляду даної не припинене та щодо якого відсутня інформація про його правонаступника, суд не вбачає за можливе допустити процесуальне правонаступництво та замінити відповідача УМВС України в Івано-Франківській області його правонаступником.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, зокрема щодо стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 16.06.2020 у розмірі 552139,94 грн. з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до приписів пунктів 2, 3 частини 1 статті 371, частини 2 статті 372 КАС України, судові рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, виконуються негайно.

Судове рішення, яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Таким чином, слід допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за один місяць в розмірі 8186,89 грн., з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачував на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Доказів понесення інших витрат суду не надано.

У зв`язку з наведеним, відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ – 08592193, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 16.06.2020 у розмірі 552139 (п`ятсот п`ятдесят дві тисячі сто тридцять дев`ять) гривень 94 копійки з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за один місяць в розмірі 8186 (вісім тисяч сто вісімдесят шість) гривень 89 копійок, з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

позивач - ОСОБА_1 : ідентифікаційний код – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач – Міністерство внутрішніх справ України: код ЄДРПОУ – 00032684, вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601;

відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області: код ЄДРПОУ – 08592193, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Главач І.А.