Рішення № 95000941, 19.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2021 року (о 10 год. 30 хв.)Справа № 280/9779/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАУНД ПАУНД» (69035, м. Запоріжжя, Південне шосе, 57, код ЄДРПОУ 43223936) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945), Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАУНД ПАУНД» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач 1), Державної податкової служби України (далі – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 № 6585 від 18.12.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість;

зобов`язати відповідача 2 відновити позивача в системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту (сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних), який був станом на 18.12.2020, шляхом збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування податку на додану вартість;

зобов`язати відповідача 2 надати в 30-денний строк з дня набрання законної сили рішення суду звіт про його виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 18.12.2020 відповідачем прийнято рішення №6585 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «ГРАУНД ПАУНД». Підставою згідно рішення є п.п. «г» п. 184.1 ст. 184 ПК України - не подання податкової декларації з податку на додану вартість протягом 12 місяців з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій 0,00 грн. У рішення зазначено, що позивач не подає до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з листопада 2019 по жовтень 2020 року. Проте, такі обставини не відповідають дійсності, оскільки 15 жовтня 2020 року директор ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» Гур`янов О.Г. подав податкову декларація з ПДВ за вересень 2020 року, в якому відображено податкові зобов`язання з ПДВ в розмірі 150 грн. Оскільки, декларація з ПДВ відповідно до вимог ПК України, повинна бути подана до 20 числа, та беручи до уваги ту обставину, що директор отримав ЕЦП тільки 23.10.2020, 15.10.2020 директор ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» Гур`янов О.Г. подав податкову декларації з ПДВ за вересень 2020 року, в якому відображено податкові зобов`язання з ПДВ в розмірі 150 грн. у письмовому вигляді до відповідача засобами поштового зв`язку, про що свідчить накладна про відправку. Зауважує, що податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 статті 49 ПК України не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. Такого повідомлення позивач не отримував. Оскільки, декларація була подана у належний спосіб, передбачений чинним законодавством, та контролюючим органом не було надано або надіслано повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, то податкова декларація за вересень 2020 року вважається прийнятою, у зв`язку із чим оскаржуване рішення є необґрунтованим. Окрім того, зазначає, що відновлення показників в обліковій картці на рахунку платника податку у системі електронного адміністрування ПДВ (в тому числі реєстраційного ліміту) належить до повноважень ДПС України. При цьому, такі повноваження контролюючого органу здійснюються у певній послідовності після дослідження питання стосовно правомірності процедури включення до облікових карток певної інформації щодо стану розрахунків платника за податками, зборами. Оскільки, позивачем не було порушено вимогу п.п. «г» п. 184.1 ст. 184 ПК України щодо неподання контролюючому органу декларації з ПДВ протягом 12 послідовних місяців, оскільки 15.10.2020 директором подано декларацію з ПДВ за вересень 2020 року, у податкового органу були відсутні підстави для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, а відтак для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача 2 відновити позивача в системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту, який був станом на 18.12.2020, шляхом збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 05.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 29.01.2021. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

27.01.2021 до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 5081), в якому зазначає, що рішенням ГУ ДПС у Запорізькій області від 18.12.2020 №6585 анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість. Комісією встановлено: платник протягом 12 послідовних місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, що підтверджено довідкою відділу податків і зборів з юридичних осіб від 18.12.2020 №6585. У рішенні про анулювання реєстрації платника ПДВ обов`язково вказуються підстави (одна або декілька) для такого анулювання з посиланням на відповідні норми кодексу (абз.2 п.п.5.6 п.5 Положення) та у п.2 Рішення чітко визначено, що платник податків протягом періоду з листопада 2019 року до жовтня 2020 року має за останні 12 календарних місяців обсяги оподаткованих операцій 0,00 гривень. Позивач в позовній заяві зазначає, що ним подано 15.10.2020 податкову декларацію з ПДВ за вересень 2020, в якій відображено податкові зобов`язання з ПДВ в розмірі 150,00 грн., на підтвердження подання декларації з ПДВ за вересень 2020 позивачем надано копію кур`єрської накладної № 000856. Відповідно до п.2. розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 159/28289, податкова звітність з податку па додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: особисто платником податку або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення. Таким чином, законодавством не передбачено здійснення подання податкової звітності з податку на додану вартість кур`єром. У довідці відділу податків і зборів з юридичних осіб від 18.12.2020 №6585 зафіксовано факт неподання протягом 12 послідовних податкових місяців декларацій з податку на додану вартість, в тому числі за вересень 2020 року. Враховуючи вищевикладене контролюючий орган правомірно анулював позивачу рішення про реєстрацію платника ПДВ. Щодо зобов`язання ДПС України відновити ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» в системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту, який був станом на 18.12.2020, шляхом збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування ПДВ представник відповідача зазначає, що внаслідок анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість у відповідності до вимог п.200-1.8. Податкового кодексу України залишок коштів з рахунку в СЕА перераховано до бюджету, а рахунок платника податку закритий. Так, нормами ПК України та Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 569 не передбачено відновлення закритого рахунку платника податків в СЕА після скасування реєстрації такого суб`єкта господарювання платником ПДВ та поновлення в облікових даних платника податку суми ПДВ, навіть у випадку поновлення свідоцтва платника ПДВ. З урахуванням вищезазначеного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

05.02.2021 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7105), зміст та обсяг заперечень якого повністю дублює відзив на позовну заяву відповідача 1. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» (код ЄДРПОУ 43223936) є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 10.09.2019, номер запису - 11031020000047587. Взято на облік контролюючим податковим органом 10.09.2019 та зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.11.2019.

Директором ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» є його засновник ОСОБА_1 .

На підставі Договору купівлі-продажу № 12-10/20 від 12.10.2020, ОСОБА_1 придбано корпоративні права ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» у розмірі 100 % у ОСОБА_2 , у зв`язку із чим, ОСОБА_1 став одноособовим власником (учасником) ТОВ «ГРАУНД ПАУНД», що підтверджується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі від 12.10.2020, реєстр. № № 5280, 5283.

23.10.2020 директором ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» ОСОБА_1 отримано ЕЦП, та як наслідок отримав можливість направляти до ДПС та їх територіальних підрозділів документи через електронний кабінет платника податків.

15.10.2020 директором ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» Гур`яновим О.Г. подано податкову декларацію з ПДВ за вересень 2020 року, в якій відображено податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі 150 грн., разом із розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.17-20).

Зазначена декларація надіслана на адресу відповідача у письмовому вигляді, про що свідчить накладна № 000856 від 15.10.2020, яка містить опис вкладення та відомості про отримувача (а.с.21).

18.12.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області прийнято рішення за формою 6-РПДВ №6585 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що комісією створеною відповідно до наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.08.2019 №13 встановлено, що платник протягом 12 послідовних податкових місяців подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість (пп. «г» п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України), що підтверджено довідкою відділу податків і зборів з юридичних осіб № 6585/1 від 18.12.2020 (а.с.23-24).

Судом також встановлено, що відповідно до оскаржуваного рішення № 6585 від 18.12.2020, у зв`язку з не поданням до контролюючого органу податкових декларацій з податку на додану вартість протягом періоду з листопада 2019 по жовтень 2020 року з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій 0,00 грн., на підставі пп. «г» п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України, анульовано з 18.12.2020 реєстрацію платника податку на додану вартість позивача.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV, Положенням про реєстрацію платників податків ПДВ, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.11.2014 №1130, тощо.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об`єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4 ст. 9 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 184 ПК України, визначено порядок реєстрації та анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. «г» п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

З аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для анулювання реєстрації як платника ПДВ, є неподання платником ПДВ протягом 12 послідовних податкових місяців контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подання такої декларації (податкового розрахунку), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Відповідно до п.184.10 ст.184 ПК України, про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Відповідно до п.5.5 Положення про реєстрацію платників податків ПДВ, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.11.2014 №1130, анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти "б" - "з" пункту 5.1 цього розділу).

Відповідно до пп.3 п.5.5 Положення про реєстрацію платників податків ПДВ, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.11.2014 №1130, рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Відповідно до п. 5.10 розд. 5 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу може бути оскаржене в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 56 ПК України або до суду.

Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є, зокрема, довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві до неї, суд зазначає наступне.

Підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість є встановлення контролюючим органом, що ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» протягом 12 послідовних місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, що підтверджено довідкою відділу податків і зборів з юридичних осіб від 18.12.2020 №6585.

Так, судом з`ясовано, що 15.10.2020 директором ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» Гур`яновим О.Г. подано податкову декларацію з ПДВ за вересень 2020 року, з розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за звітний (податковий) період - вересень 2020 року (а.с.17-20).

Зазначена декларація надіслана на адресу відповідача у письмовому вигляді, про що свідчить накладна № 000856 від 15.10.2020, яка містить опис вкладення та відомості про отримувача (а.с.21).

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів регламентується положеннями статті 49 Податкового кодексу України.

За змістом пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 ПК України визначено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;

у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Зі змісту наведених положень вбачається, що, одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов`язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.

Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України.

При цьому, контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16 та постанові від 10.12.2020 у справі № 804/6070/16.

Так, суд зазначає, що відповідачем письмового повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації за вересень 2020 року із зазначенням причин такої відмови ТОВ «ГРАУНД ПАУНД» надано не було. Доказів протилежного відповідачами не надано та матеріали справи не містять, а відтак у відповідності до приписів ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2020 року вважається прийнятою.

Таким чином, на думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття рішення № 6585 від 18.12.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивачу, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог щодо зобов`язання відповідача 2 відновити позивача в системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту (сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних), який був станом на 18.12.2020, шляхом збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість визначено статтею 2001 розділу V Податкового кодексу України, якою було доповнено вказаний Кодекс згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав законної сили з 01.01.2015.

Так, згідно п. 2001.1, п. 2001.2 ст. 2001 Податкового кодексу України, система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку, в тому числі:

суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних;

суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу.

Платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Для відкриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника.

Пунктом 2001.8. Податкового кодексу України визначено, що після анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на його рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається. Перерахування коштів до бюджету здійснюється на підставі реєстру, який центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника і сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру такий орган перераховує суми податку до бюджету.

Аналогічна за змістом норма наведена в п.7 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 569, відповідно до якої, у разі анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на його електронному рахунку перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається.

Таким чином, внаслідок, хоч і неправомірного, анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість, у відповідності до вимог п.2001.8. Податкового кодексу України залишок коштів, наявний станом на 18.12.2020 з рахунку в СЕА перераховано до бюджету, а рахунок платника податків закритий.

Іншого Податковим кодексом та Порядок №569 не передбачено.

Слід зазначити, що нормами ПК України та Порядку № 569 не передбачено відновлення закритого рахунку платника податків в СЕА після скасування реєстрації такого суб`єкта господарювання платником ПДВ та поновлення в облікових даних платника податку суми ПДВ, навіть у випадку поновлення свідоцтва платника ПДВ.

Відтак, правовий аналіз зазначених вище норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що оскільки позивача було вилучено з Реєстру платників ПДВ, рахунок останнього в СЕА закрито, а наявні кошти перераховано до бюджету, то спосіб захисту порушеного права у формі поновлення в облікових даних не може бути застосованим, у зв`язку з не передбаченням такого законодавчо.

Відтак, зобов`язання ДПС України відновити в Системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту є невірно обраним способом захисту порушеного права, адже чинним податковим законодавством взагалі не передбачено можливості збільшення облікових даних платника ПДВ в СЕА після скасування реєстрації такого суб`єкта господарювання, як платника податку на додану вартість, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

У даному випадку суд звертає увагу позивача на те, що за загальним правилом, визначеним положеннями статті 43 Податкового кодексу України з урахуванням положень пункту 2001.8 цього Кодексу, кошти обліковуються в інтегрованій картці платника податку, що анулювався як платник податку на додану вартість, та враховуються в рахунок погашення заборгованості з податку, а за її відсутності обліковуються в інтегрованій картці платника податку як зайво зараховані кошти і можуть бути повернуті платнику на його рахунок відповідно до статті 43 Податкового кодексу України.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили, то суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Що стосується стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги № 2812-1 від 28.12.2020 з адвокатським бюро «БЕЙГУЛ ТА ПАРТНЕРИ» (з урахуванням додаткової угоди №1 від 28.12.2020).

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 06.01.2021 та розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу до Акту, сума наданих послуг (виконаних робіт) складає 20000,00 грн., а саме:

- консультування клієнта з приводу оскарження рішення, яким анульовано реєстрацію платника ПДВ (3 години) - 3000 грн.;

- аналіз законодавства, що стосується предмету спору, дослідження судової практики (3 години) - 3000 грн.;

- збирання та аналіз документів, які можуть бути використані як доказ у справі (3 години) -3000 грн.;

- підготовка позовної заяви та підготовка копій документів до позовної заяви відповідно до кількості сторін та подання позовної заяви до суду (5 годин) - 5000 грн.;

підготовка та подача процесуальних документів, необхідних для захисту інтересів клієнта (2 години) - 2000 грн.;

- представництво інтересів підприємства в суді та участь в судових засіданнях (4 години) - 4000 грн.

28.12.2020 адвокатським бюро «БЕЙГУЛ ТА ПАРТНЕРИ» виставлено рахунок на оплату №1 щодо оплати наданих послуг на суму 20000,00 грн.

В той же час представником позивача суду наданий прибутковий касовий ордер №1 від 28.12.2020 на суму 20000,00грн.

Проте, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На думку суду витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами (оскільки суду не надано видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату) та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати).

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №0240/2505/18-а, така правова позиція підлягає застосуванню в разі ненадання позивачем на підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу відповідних банківських документів про їх сплату.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

З огляду на викладене суд зазначає, що до матеріалів справи не надано банківських документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу, а також доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не підтверджені належними та допустимими доказами,.

Оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Окрім того, суд зазначає, що позовна заява підписана безпосередньо директором ТОВ «ГРАУНД ПАЙНД» – Гур`яновим О.Г.

За таких обставин, матеріалами адміністративної справи не підтверджується фактична участь представника позивача адвокатським бюро «БЕЙГУЛ ТА ПАРТНЕРИ» у наданні правової допомоги по справі №280/9779/20.

Також, суд звертає увагу і на те, що в матеріалах адміністративної справи відсутній ордер на надання правничої допомоги адвокатом Войтенко К.В., що не підтверджує представництво інтересів позивача адвокатським бюро «БЕЙГУЛ ТА ПАРТНЕРИ» від імені якої діє адвокат.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 18.10.2018 у справі № 811/1507/18, суд дійшов висновку, що повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю.

Оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача 20000,00 грн.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 1051,00 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення – ГУ ДПС у Запорізькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 143, 243-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАУНД ПАУНД» (69035, м. Запоріжжя, Південне шосе, 57, код ЄДРПОУ 43223936) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945), Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 6585 від 18.12.2020 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАУНД ПАУНД».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАУНД ПАУНД» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.).

В частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.02.2021.

Суддя Ю.В. Калашник