Ухвала суду № 95000885, 17.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

17 лютого 2021 року (17:00)Справа № 280/9712/20 м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (69104, м.Запоріжжя, вул. Європейська, 16, код ЄДРПОУ 35037364) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі – відповідач), в якій позивач просить суд: зобов`язати відповідача скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 04.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 28.01.2021.

За результатами розгляду матеріалів адміністративної справи №280/9712/20, суд дійшов висновку, що спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства через наступне.

Так, із позовної заяви встановлено, що 15.06.2020 позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою реалізувати право власності на квартиру, однак під час підготовки матеріалів до проведення правочину було встановлено що на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони від 12.09.2003 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_2 .

У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 звернувся до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно - Східного Міжрегіонального Управління юстиції м. Дніпро про скасування арешту на майно та заборони на його відчуження а саме квартири АДРЕСА_2 , мотивуючи тим, що вказана квартира ніколи не належала ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом на право власності № НОМЕР_2 від 30 травня 2001 року та відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2006 року по справі №2-62/06 знято арешт на вказане майно.

Листом Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно - Східного Міжрегіонального Управління юстиції м. Дніпро від 17.12.2020 № 13202, у задоволенні вказаного звернення відмовлено, мотивуючи, що виконавче провадження закрито та справа про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 знищена у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою – п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як встановлено при дослідженні матеріалів позовної заяви, Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників, виконавчі провадження за якими позивач має статус боржника відсутні, у тому числі і в Комунарському ВДВС.

Суд зазначає, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Суд зазначає, що в даній справі відсутній публічно – правовий спір, позивач не оспорює правомірність накладання арешту, не заявляє позовних вимог про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на невизначене майно державним виконавцем у знищеному виконавчому провадженні, що є перешкодою для нього в реалізації законних прав власника на нерухоме майно.

Як слідує з матеріалів справи, виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на майно позивача, завершене та знищено за закінченням строків зберігання. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, позивач не є стороною виконавчого провадження, у якому вживалися заходи з арешту майна.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, які пов`язані з реалізацією права власності та фактично є різновидом негаторного позову, оскільки позивач, як власник, просить суд усунути безпідставні перешкоди з боку відповідача, що пов`язані із здійсненням юридичною особою прав щодо користування та розпорядження своїм майном/коштами.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19.

Таким чином, виходячи із суті спору, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 2 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що дана позовна заява не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже провадження у справі слід закрити.

З огляду на вказане, суд закриває провадження у даній справі та роз`яснює позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 238, 239, 241-243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 280/9712/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (69104, м.Запоріжжя, вул. Європейська, 16, код ЄДРПОУ 35037364) про зобов`язання вчинити певні дії, – закрити.

Роз`яснити позивачу його право на звернення з цим позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складений 17.02.2021.

Суддя Ю.В.Калашник