Рішення № 95000815, 23.12.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2020 року м. Ужгород№ 260/1298/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді – Микуляк П.П.,

при секретарі судового засідання – Петрус К.І.,

за участю:

сторони в судове засідання - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 21 січня 2021 року.

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, яким просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2019 року ГУ ДФС України у Закарпатській області:

- №0029462-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1309,38 грн.;

- №0029463-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 4837,29 грн.;

- №0029464-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 6405,79 грн.;

- №0029465-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3206,25 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідачем проведено розрахунок податку на нерухоме майно на підставі неоприлюдненого Рішення Великолазівської сільської ради № 252 «Про місцеві податки і збори» від 30 січня 2017 року, який не може бути визнаний законним та обов`язковим до сплати за 2018 рік.

Позивач зазначає, що платники податків та зборів при визначенні своїх податкових зобов`язань можуть використовувати зведену інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів та до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає.

Позивач вважає, що оскільки офіційного оприлюднення Рішення Великолазівської сільської ради № 252 «Про місцеві податки і збори» від 30 січня 2017 року, на підставі якого були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення не було, це свідчить про неправомірності дій відповідача та є підставою для задоволення позовних вимог.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого не погоджується з поданим позовом, вважає доводи позивача безпідставними та зазначає, що Великолазівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області Рішенням 8 сесії VII скликання від 30.01.2017р. №252 «Про місцеві податки і збори» встановила на території Великолазівської сільської ради податок на майно, який складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вказаним рішенням встановлено та затверджено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування, зокрема пунктом 5.2 даного рішення для всіх об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб затверджено ставку у розмірі 0.10 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1м2 бази оподаткування.

Представник відповідача зазначив, що на підставі вищезгаданого рішення ГУ ДФС у Закарпатській області 14.05.2019 року прийняла податкові повідомлення-рішення, якими визначила суми податкового зобов`язання ОСОБА_1 по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розрізі кожного об`єкта нерухомого майна.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представником відповідача до суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із ліквідацією ГУ ДПС у Закарпатській області, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. №893.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вжито всіх заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання та не вбачає причин для відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що позивач є власником:

- будівлі (об`єкт житлової нерухомості: Ні), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 343,90 кв.м., на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №308/492/14-ц (а.с.35);

- нежитлової будівлі (склад готової продукції), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 351,70 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі р.№84, 28.06.2011, Закарпатське представництво Прикарпатської універсальної товарної біржі (а.с.36);

- квартира (спільна сумісна власність), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності, 55, 28.02.2007р. (а.с.36-37);

- нежитлової будівлі (телятник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 1299,30 кв.м., на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №2-6507/11, 15.02.2012 року (а.с.37-38);

- нежитлової будівлі (корівник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 1720,6 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, №58, 18.09.2008, Прикарпатська універсальна товарна біржа (Закарпатське представництво) (а.с.38);

- нежитлової будівлі (навіс для сільськогосподарських машин), яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34д; загальна площа 861,2 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, №67, 29.04.2009, Прикарпатська універсальна товарна біржа (Закарпатське представництво) (а.с.39).

14 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Закарпатській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0029462-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1309,38 грн.;

- №0029463-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 4837,29 грн.;

- №0029464-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 6405,79 грн.;

- №0029465-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3206,25 грн.

Згідно вказаних податкових повідомлень-рішень загальна сума заборгованості по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості становить 1234,14 грн., а сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості становить 58327,99 грн.

При визначенні указаної суми контролюючим органом було враховано площі належних позивачу об`єктів житлової та нежитлової нерухомості та ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,01% (житлової та нежитлової) від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену пунктом 5.1 та 5.2 рішення Великолазівської сільської ради від 30 січня 2017 року №252.

Не погоджуючись з указаними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з обставин справи, спірні відносини між сторонами виникли у зв`язку з прийняттям відповідачем рішень про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік виходячи зі ставки 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену рішенням Великолазівської сільської ради від 30 січня 2017 року №252.

Так, ст.67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” №71-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Статтею 265 ПК України (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, що діє з 01 січня 2015 року) визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Водночас, ст.10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не передбачений.

Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до положень п.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення.

Згідно з п.8.3. ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам п.10.2 ст.10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно, а також кореспондує положенням п.24 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст.143 Конституції України.

При вирішенні даної справи по суті, в силу ч.5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі № 822/2624/16.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

У відповідності п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Судом встановлено, що позивачу належить нежитлова нерухомість - нежитлові приміщення за адресами: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 4; загальна площа 343,90 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 3а; загальна площа 351,70 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34; загальна площа 1299,30 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34г; загальна площа 1720,6 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34д; загальна площа 861,2 кв.м.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК БС), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. N 507, об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 (чинний з 01 січня 2001 року, далі - ДК 018-2000). Клас “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

Об`єкти нерухомості, належні позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, належить до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (пп.“г” п.30.9 ст.30 ПК України).

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Відповідно до п.30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Виходячи із тлумачення цієї норми з урахуванням “призначення” слід зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст норми не містить.

Норма пп.“ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності і на користь цього висновку свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Як і Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку (остання умова застосовується з 01 січня 2019 року).

Пільга, встановлена пп.266.2.2 “ж” п.266.2 ст.266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Такий висновок містить постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №0340/1905/18.

Так, підпунктом “є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у пп.“є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм “будівлі промисловості”, лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп.“є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості відповідно до ДК 018-2000.

У даному випадку контролюючим органом не було визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість позивача, що належить їй на праві власності.

Окрім того, суд наголошує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у адміністративній справі №260/474/20 за позовом ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №252 від 31.01.2017 року “Про місцеві податки та збори”, яким було встановлено порушення порядку оприлюднення змісту такого рішення. Рішення набрало законної сили 01.04.2020 року.

Пунктом 4 ст.78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (п.7 ст.78 КАС України).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Згідно ч.1 та 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), де зазначено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто “справедливого співвідношення” між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки.

Також, суд наголошує на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були складені в порушення п.58.1 ст.58 ПК України. Так, форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків Затверджений наказом Мінфіна України 28.12.2015р. №1204, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016р. за №124/28254. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не були надіслані з відповідними розрахунками на адресу позивачу.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у Постановах від 13 лютого 2018 року (справа №820/1975/17), від 24 квітня 2019 року (справа №820/212/16) Верховний Суд висловив правову позицію, що порушення строків прийняття податкового повідомлення-рішення не може саме по собі впливати на його законність.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у адміністративній справі №280/5332/18 (адміністративне провадження №К/9901/22788/19) зауважив, що суди повинні перевіряти такі доводи платника податків, якщо вони є, і надавати їм відповідну правову оцінку. У разі, якщо відповідні порушення в частині строків винесення податкових повідомлень-рішень або направлення розрахунку до такого рішення мають місце поряд із помилковістю висновків контролюючого органу щодо недотримання платником податків вимог податкового та/або іншого законодавства, суди повинні зазначати про наявність усіх встановлених ними в ході судового розгляду недоліків рішень, що є предметом позову.

Для встановлення обставин по справі судом був виконаний обов`язок зі збору доказів відповідно до ст. 9 КАС України, та були складені на та направлені на адресу відповідача ухвали про витребування доказів по справі. Однак, зібраними доказами не були спростовані факти встановлені судом.

Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення є неправомірними.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає про відсутність у відповідача підстав для прийняття відносно позивача оскаржуваних ним рішень.

В ході судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, відтак, враховуючи, що рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №252 від 31.01.2017 року “Про місцеві податки та збори” - скасовано (справ №260/474/20), доводи позивача про скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення.

Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись ст.2, 9, 72-77, 134, 139, 194, 229, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 14.05.2019 року:

- №0029462-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1309,38 грн.;

- №0029463-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 4837,29 грн.;

- №0029464-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 6405,79 грн.;

- №0029465-5013-0701 про визначення суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3206,25 грн.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3073,60 грн. (три тисячі сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк