Рішення № 95000563, 18.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/23/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2772 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 , із позовом, в якому просить:

- визнати бездіяльність Військової частини А2772 щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.03.2015 по 16.07.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною;

- стягнути з Військової частини А2772 на користь його грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустку, як учаснику бойових дій за період з 04.03.2015 по 16.07.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, в розмірі 58 754,40 грн;

- стягнути з Військової частини А2772 його користь середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 102802 (сто дві тисячі вісімсот дві) гривні 92 коп;

- встановити строк Військовій частині А2772 для подання звіту про і судового рішення за позовом ОСОБА_1 до Військової частина і визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за невикористані)

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 позов задоволено частково, визнано протиправною відмову Військової частини А2772 в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 23.02.2017 по 16.07.2019, викладену в листі від 09.09.2019, та зобов`язано Військову частину А2772 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 23.02.2017 по 16.07.2019. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 16.03.2020 залишено без розгляду позов ОСОБА_1 в частині щодо стягнення з Військової частини А2772 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2772, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів скасовано, справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

22.09.2020 надійшла адміністративна справа №240/23/20 до Житомирського окружного адміністративного суду, на підставі витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу передано на розгляд судді Нагірняку М.Ф.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 заяву судді Нагірняка М.Ф., про самовідвід задоволено, відведено суддю Нагірняка М.Ф., від розгляду даної справи в частині позовних вимог про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2020 справу передано головуючій судді Єфіменко О.В. для продовження розгляду.

Таким чином підлягає справа продовженню розгляду, в частині позовних вимог щодо стягнення з Військової частини А2772 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки.

Позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в сумі 102802,92 грн.

До Житомирського окружного адміністративного суду 26.10.2020 надійшов відзив на позовну заяву №638/14/126 (а.с.192-195), в якому представник відповідач заперечував щодо стягнення з військової частини середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій.

При цьому, звертає увагу суду на те, що компенсація за не використану додаткову відпустку не нарахована не та виплачена відповідачем на час звільнення позивача, а також на теперішній час відсутня визначена сума, яка має бути виплачена позивачу до повного розрахунку з ним відповідачем, у зв`язку із чим, Військова частина А2772 вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат є передчасними.

16.10.2020 представником позивача подано до суду додаткові пояснення (а.с.189-190), в яких остання вказує, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням обов`язку, при цьому зазначає, що саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливим застосування відповідальності.

Просить стягнути з Військової частини А2772 його користь середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 102802 (сто дві тисячі вісімсот дві) гривні 92 коп.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач проходив військову службу і наказом командира військової частини А0987 №46 від 10.06.2019 звільнений з військової служби у запас, за станом здоров`я та відповідно до наказу командира Військової частини А 2772 №155 від 16.07.2019 з 16.07.2019 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с.10).

Статус учасника бойових дій позивачу встановлено 04.03.2015, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.13).

Як вказує позивач, військова частина при звільненні не нарахувала та не виплатила йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди з 2018-2019 роки, право на отримання якої встановлено судовим рішенням від 16.03.2020 (а.с.128-133).

Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, у зв`язку із чим має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації, а тому за захистом своїх прав та інтересів останній звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем при виключенні позивача із списків особового складу військової частини, усіх належних останньому виплат не проведено, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

При цьому, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 встановлено право позивача на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу за період з 23.02.2017 по 16.07.2019.

Отже, зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відомості про нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку матеріали справи не містять.

Втім, суд вважає за необхідне відмітити, що виплачена позивачу сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, має бути співмірною із сумою компенсації за невчасний розрахунок.

При цьому, сума розрахованої компенсації за невчасний розрахунок позивачем самостійно, зокрема 102802,92 грн не можна вважати співмірною, оскільки остання значно більша ніж сума компенсації, яка підлягає виплаті за невикористані дні додаткової відпустки.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналіз викладених норм, дає підстави вважати, що при вирішенні вказаного спору, суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні справи № 806/2473/18 і викладений у постанові від 30.10.2019.

У свою чергу, за приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені норми, та враховуючи обставини справи суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Військової частини А2772 на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку підлягають до задоволенню частково.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини А2772 (вул.Шкільна, 3, м.Бердичів, Житомирська область, 13300. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26605516), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Державна казначейська служба України ( вул. Бастіонна, 6, м.Киїів, 01601,РНОКПП/ЄДРПОУ: 37567646) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А2772 щодо невчасної виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 23.02.2017 по 16.07.2019.

Зобов`язати Військову частину А2772 на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 23.02.2017 по 16.07.2019.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 18.02.2021.