Рішення № 95000544, 18.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/17954/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1910 про визнання бездіяльності, стягнення середнього заробітку для виконання,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини А1910 щодо затримки виплати всіх належних сум при звільненні та стягнути з військової частини середній заробіток за весь час затримки виплатию

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку з ним та не виплачено всі належні суми при звільненні.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позов від відповідача не надійшов, на адресу суду повернувся конверт з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою від 19.01.2021 справу призначено до розгляду в судовому засіданні в режимі відеконференції (за клопотанням представника позивача).

Відповідачу електронною поштою направлено повторно позовну заяву з додатками, ухвали про витребування доказів та повістку. Відповідно до довідки складеної секретарем судового засідання від 03.02.2021, протягом дня, наступного, за днем надсилання за допомогою електронної пошти, не підтвердив суду отримання вказаного документа.

Отже, у розумінні ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач вважається повідомлений про розгляд справи належним чином.

В судове засідання з"явився представник позивача, представник відповідача не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалами від 03.02.2021 повторно витребувано у військової частини А1910 та А0281 (яка виплачувала позивачу на картковий рахунок кошти) довідку про розмір належним позивачу виплат при звільненні, довідку про розмір грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням, довідку про розмір середньоденного заробітку на момент виключення зі списків особового складу частини.

Документи, які були витребувані, на адресу суду не надійшли.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження. Позов підтримує.

Ухвалою від 16.02.2021 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом командира військової частини А1910 від 31.08.2020 №173, на підставі наказу командира військової частини А0281 від 01.06.2020, позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 31.08.2020 .

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений 15.09.2020, про що свідчить виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 .

Оскільки при звільненні з військової служби не проведено остаточного та повного розрахунку, позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за таку затримку, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

У постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби з 31.08.2020, а виплата всіх належним сум при звільненні у розмірі 26602,40 грн. відбулась 15.09.2020, відповідно строк затримки розрахунку складає 14 днів.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов у цій частині підлягає задоволенню саме таким шляхом.

Ухвалою суду у відповідача витребувано довідку про розмір належних позивачу при звільненні виплат, довідку про розмір грошового забезпечення за два місяці перед звільненням, довідку про розміру середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення.

На виконання ухвали, відповідач надав до суду довідку, відповідно до якої середньоденний заробіток позивача складає - 417,87 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 5850,18 грн.

Отже, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню саме шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 5850,18 грн.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Щодо подання звіту відповідачем про виконання судового рішення, суд зазначає, що ч. 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, це є правом а не обов"язком суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1910 (проспект Миру,42, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 07920181) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні .

Стягнути з Військової частини А1910 (проспект Миру,42, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 07920181) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2020 по 14.09.2020 у розмірі 5850,18 грн. (п"ять тисяч вісімсот п"ятдесят гривень вісімнадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос