Рішення № 94998458, 03.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2020Справа № 910/14383/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В., розглянувши без виклику представників учасників судового процесу справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Оболонь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО"

про стягнення 90 955,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Оболонь" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 90 955,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за договором поставки № 180717-05/1П від 18.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14383/20 для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Одночасно, судом зазначається, що згідно глави 5 ГПК України суд не зобов`язаний збирати докази самостійно, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на виконання такого завдання господарського судочинства, як змагальність сторін.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Оболонь" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" Договір поставки № 18017-05/1П від 18.02.2017 (надалі - Договір поставки).

На виконання Договору поставки та на підставі видаткової накладної № 2722344/5 від 29.08.2018 Позивач поставив ТОВ "ПАККО ХОЛДИНГ" товар, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 2722344/5 від 29.08.2018.

08 квітня 2019 року між ТОВ "ПАККО Холдинг" (Покупець) та ТОВ "ГІППО" (Новий покупець, надалі - Відповідач) та за участі Позивача (Постачальник) було укладено Договір № 080419-06/4г про переведення боргу (надалі - Договір про переведення боргу) згідно якого ТОВ "ПАККО ХОЛДИНГ" перевело на ТОВ "ГІППО" грошове зобов`язання у розмірі 100 047,90 грн, яке виникло на підставі Договору № 180717-05/1П від 18.07.2017, а ТОВ "ГІППО" зобов`язалося здійснити погашення боргу на користь ПрАТ "Оболонь" до 31.05.2019.

Відповідач сплатив заборгованість частково в сумі 30 047,90 грн, що підтверджується банківською випискою АТ "Райффайзен Банк Аваль" за 10.02.2020.

Таким чином, станом на день звернення з позовною заявою до суду, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 100 047,90 грн - 30 047,90 грн = 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 копійок. Зазначена сума заборгованості закріплена сторонами в Акті звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару станом на 01.09.2020.

Враховуючи, що Відповідач станом на дату подання позовної заяви не сплатив заборгованість за Договором про переведення боргу, Позивач, вважає, що такою бездіяльністю Відповідач порушив його права, а тому, змушений звернутися до суду з позовною заявою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 2 Договору про переведення боргу сторони погодили строк оплати заборгованості за Договором поставки - 31 травня 2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Керуючись викладеним вище, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку про їх правомірність та арифметичну правильність, а, отже позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 70 000,00 грн підлягають задоволенню.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 16 747,74 грн пені за період з 01.03.2019 по 30.06.2019 відповідно до Договору поставки підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку про те, що вказана штрафна санкція розрахована вірно, а тому сума пені у розмірі 16 747,74 грн підлягає стягненню з Підприємства на користь позивача.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 929,74 грн інфляційних втрат та 3 277,94 грн 3% річних за період визначений у розрахунку з 01.06.2019 по 03.09.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування з 01.06.2019 по 03.09.2020, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд прийшов до висновку про часткове задоволення зазначених позовних вимог.

Для перевірки розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом було застосовано наступні методики розрахунку:

3% річних = (сума боргу)*(процентна ставка) / 100% / 365 днів* (кількість днів за період 01.06.2019 з 03.09.2020) = 70 000,00 грн*3%/100%/365 днів*461 день = 2 652,33 грн

Інфляційні втрати = [(сума боргу)*(середній індекс інфляції за період з 01.06.2019 по 31.08.2020)/100%] - (Сума боргу) = [70 000,00*101,29/100%] - 70 000,00 = 903,00 грн

Щодо визначення періоду нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за вересень 2020 року (100,5 %) виникло би по закінченню вересня 2020 року у жовтні 2020 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у вересні 2020 року.

Водночас суд зазначає, що позивачем в наведеному розрахунку заявлений період для нарахування інфляційних втрат з 01.06.2019 по 03.09.2020, проте при здійсненні нарахування зазначеної санкції помилково не включено до формули розрахунку серпень 2020 у якому індекс інфляції становив менше 1 (а саме 0,998).

Також суд зазначає, нарахування інфляційних втрат за вересень 2020 року не здійснюється, оскільки період для нарахування складає менше місяці, а саме 3 дні з 01.09.2020 по 03.09.2020.

З огляду на зазначене вище, за перерахунком суду правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 2 648,45 грн трьох процентів річних та інфляційні втрати у розмірі 903,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись викладеним вище, перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи, що відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Оболонь".

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн та 23,00 грн витрат на послуги поштового зв`язку.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Оскільки обов`язок направлення позивачем копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача закріплений у статті 172 ГПК України витрати, понесені позивачем на виконання приписів зазначеної статті є такими, що необхідні для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн та на послуги поштового зв`язку у розмірі 23,00 грн з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Оболонь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 90 955,42 грн, - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м.Київ, Печерський район, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 19/3, корпус 2, КАБІНЕТ 33; ідентифікаційний код 32650231) на користь Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (04212, місто Київ, ВУЛ. БОГАТИРСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 05391057) 70 000,00 грн (сімдесят тисяч 00 копійок) заборгованості, 16 747,74 грн (шістнадцять тисяч сімсот сорок сім гривень 74 копійки) пені, 2 648,45 грн (дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 45 копійок) три проценти річних, 903,00 грн (дев`ятсот три гривні 00 копійок) інфляційних втрат, 2 086,83грн (дві тисячі вісімдесят шість гривень 83) судового збору та 18,60 грн (вісімнадцять гривень 60 копійок) витрат на послуги поштового зв`язку.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05.02.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ