Рішення № 94997191, 16.02.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/11643/20

Провадження № 2/638/2764/21

16.02.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Запорожець Д. Д.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача при імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018220000001271,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача під час імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018220000001271 у розмірі 239101,00 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.10.2018 року уповноважена особа прокуратури внесла відомості до ЄРДР за №42018220000001271 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, які направлені до територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві для проведення досудового розслідування. 03.01.2020 року позивач звернувся до слідчого Соломенцева Р. В. з клопотанням про визнання його потерпілим, а слідчий 13.01.2020 року направив йому листа про те, що позивач має статус заявника та не може заявляти клопотання. 26.02.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави розглянула скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого та зобов`язала останнього розглянути клопотання ОСОБА_1 в порядку, визначеному КПК України. 13.03.2020 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання та виніс немотивовану постанову про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні. 24.04.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави розглянула скаргу ОСОБА_1 та скасувала постанову від 13.03.2020 року. Після чого, 12.05.2020 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про призначення відносно нього судово-психологічної експертизи, а 18.05.2020 року слідчий Соломенцев Р. В., навмисно не провівши ніяких слідчо-процесуальних дій, спрямованих на установлення істини, немотивовано відмовив у задоволенні клопотання. Вважає, що слідчий відповідача, незважаючи на ухвали суду, клопотання позивача, докази, навмисно продовжує свою бездіяльність та не проводить досудове розслідування у розумні строки, що спричиняє йому моральні страждання, які він оцінив у розмірі 239101 грн. Так, по вині відповідача, позивач, інвалід ІІ групи, вимушений протягом тривалого часу неодноразово звертатись в суд для захисту своїх прав, у зв`язку з чим переносить глибокі моральні страждання; по вині відповідача він також позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; по вині відповідача порушено психологічне благополуччя. Просить суд позов задовольнити, захистити конституційне право позивача на компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірною тривалою бездіяльністю слідчого відповідача при імітації розслідування кримінальної справи №42018220000001271 та стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 239101 грн.

Від представника відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві – Стороженка А. І. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого сторона відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Інформація щодо зловживання владою з метою отримання неправомірної вимоги слідчим Горгуль Д. В., відносно якого розслідується кримінальне провадження №42018220000001271, не підтвердилась. Факт спричинення істотної шкоди, яка має матеріальний характер і повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлено не було. В діях слідчого прокуратури Харківської області ОСОБА_2 при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013220090000136 відсутні ознаки злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, 29.06.2020 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження №42018220000001271 від 17.10.2018 року. Питання призначення експертизи було позбавлено логічного сенсу. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо спричинення позивачу моральних страждань діями (бездіяльністю) слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві, відсутні докази щодо причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками у вигляді моральних страждань , які нібито відчував позивач. У Дзержинському районному суді м. Харкова розглядається більше 10 аналогічних необґрунтованих позовів ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Полтаві з тих самим підстав, доводів, тільки за різними кримінальними провадженнями, в яких він просить стягнути з державного бюджету від 1 до 2 мільйонів гривень за нібито завдану моральну шкоду при розслідування кримінальних проваджень, відкритих за його заявами. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 та членами його сім`ї подано більше 60 позовів про відшкодування завданої моральної шкоди діями чи бездіяльністю органів слідства та прокуратури, поданими з надуманих підстав оманливої видимості порушення прав та діяльності щодо їх захисту. Ухвалами слідчих суддів не встановлено протиправну бездіяльність слідчих в частині невиконання службових обов`язків, позивач не тільки не довів протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Правовідносини між сторонами врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, питання правомірності дій відповідача слідчими суддями не перевірялось, оскільки це не входить до повноважень слідчого судді. Слідчі ТУ ДБР у м. Полтаві виконують не владні управлінські функції, а здійснюють процесуальну діяльність, а отже до суб`єктів, визначених у ст. 1174 ЦК України не належать. Просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 до суду не надходила.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Оцінюючи аргументи, викладені в позові, відзивах та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42018220000001271.

03.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві із клопотанням про направлення доручення оперативній службі Харківської області щодо проведення його допиту в якості потерпілого у кримінальному провадженні №42018220000001271 та видачі пам`ятки про права та обов`язки потерпілого.

13.01.2020 року за розглядом вказаного клопотання ОСОБА_1 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві надано відповідь за вих. №І-288/15-02-2-20, згідно якої його повідомлено, що у кримінальному провадженні №42018220000001271 він має процесуальний статус заявника та КПК України не передбачено право заявника на подання слідчому або прокурору відповідних клопотань.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 26.02.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено: зобов`язано слідчого Другого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Соломенцева Р. розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.01.2020 року у кримінальному провадженні №420192200000001271 за ч. 1 ст. 364 , ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України у строк передбачений статтею 220 КПК України (справа №554/1011/20).

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 13.03.2020 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42018220000001271 від 17.10.2018 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 03.01.2020 року щодо направлення доручення про проведення допиту в якості потерпілого та в частині інших питань.

Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 01.04.2020 року за вих. №І-3417/15-02-2-20 ОСОБА_1 повідомлено про виконання ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 26.02.2020 року.

Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 14.04.2020 року за вих. №5634/15-02-2 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у задоволенні клопотання із направленням постанови, а також повідомлено про те, що як тільки в органу досудового розслідування буде достатньо підстав, заявника буде визнано потерплим.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 24.04.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено: скасовано постанову від 13 березня 2020 року слідчого другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Руслана Вячеславовича про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України (№554/3479/2020).

12.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого з клопотанням щодо призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №420192200000001271.

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 18.05.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 12.05.2020 року щодо призначення судово-психологічної експертизи.

Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 18.05.2020 року за вих. №І-4976/15-02-2-20 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у задоволенні клопотання із направленням відповідної постанови.

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 29.06.2020 року кримінальне провадження №420192200000001271 від 17.10.2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діях слідчого в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_2 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013220090000136 ознак кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364 , ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачена в частинах першій-п`ятій цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, при розгляді вказаної справи застосуванню підлягають статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу слідства, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

При цьому повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі №520/3307/16-ц.

Проведення слідчих процесуальних дій в рамках кримінального провадження, реалізація дій заявника на оскарження процесуальних дій слідчого, не свідчить про незаконність дій слідства відносно нього.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 Цивільного кодексу України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 Цивільного кодексу України.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною першої статті 303 КПК України визначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.

За правилом частини другої статті 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого, дізнавача та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18).

Таким чином, сам факт винесення зазначених вище ухвал слідчим суддею, згідно з якими за результатами розгляду скарг позивача слідчого було зобов`язано розглянути клопотання, свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 . Сам факт зобов`язання слідчого розглянути клопотання чи скасування постанови ухвалою слідчого судді не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже, заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Так, при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим, у відповідності до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача при імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018220000001271 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України та на підставі ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача при імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018220000001271 – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18.02.2021 року.

Головуючий: