Ухвала суду № 94984580, 16.02.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/12197/14-ц

пр № 2/464/280/21

У Х В А Л А

16 лютого 2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого – судді Борачка М.В.,

секретар судового засідання Гаврилишин О.Б.,

за участі: прокурора Межвінського Д.З.,

представника позивача Фонду державного майна України – Жуган І.О.,

представника позивача Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» - Школьної А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу № 464/12197/14-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Жанни Михайлівни, за участю третьої особи Управління державної реєстрації Львівської місцевої ради про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебуває справа за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Жанни Михайлівни, за участю третьої особи Управління державної реєстрації Львівської місцевої ради про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28.12.2017 року у задоволенні даного позову відмовлено повністю.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2018 року дане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, 20 липня 2018 року заступник прокурора Львівської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2018 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами розгляду касаційної скарги, 15 липня 2020 року Верховним Судом винесено постанову про часткове задоволення касаційної скарги заступника прокурора Львівської області та констатовано, що управління та розпорядження майном, з приводу якого заявлено позов, повинна здійснювати Кримінально-виконавча служба України, а не Фонд державного майна України чи Державне підприємство «Підприємство кримінально-виконавчої служби» в інтересах якого звернувся заступник прокурора міста Львова.

З огляду на те, що прокурором у цій справі безпідставно зазначено Фонд державного майна України та Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)» як органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, в інтересах яких подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, обґрунтованість подання такого позову в інтересах держави підлягає встановленню з огляду на наступне.

При зверненні до суду прокурором не надано суду інформацію чи здійснювало Державне підприємство захист своїх прав самостійно або здійснювало неналежним чином.

З аналізу норм, викладених у пункті 2 частини 2 статті 13 Закону України «Про кримінально-виконавчу службу» Державне підприємство не може розпоряджатися своїм майном.

На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули, не встановили чи подана позовна заява повноважною особою та в інтересах осіб, які розпоряджаються спірним майном відносно якого і заявлено позов, у зв`язку із чим колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

28.01.2021 року до Сихівського районного суду м. Львова надійшло клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , про залишення без розгляду позовної заяви керівника Львівської місцевої прокуратури №1, яке обґрунтоване тим, що прокурором не доведено підстав для представництва.

03.02.2021 року від представника позивача Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» надійшло заперечення на дане клопотання, яке обґрунтоване тим, що на момент подання позову діяла стара редакція Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року, яка передбачала право прокурора звертатися з відповідним позовом до суду. А відтак, позов було подано у відповідності та в порядку передбаченому чинним законодавством, зокрема Законом України «Про прокуратуру», Цивільним процесуальним кодексом України, та перш за все для захисту інтересів держави - захисту права державної власності на спірне майно, а тому доводи представника відповідача про недоведеність підстав представництва в цій частині є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Окрім того, позивач стверджує, що однією з підстав для представництва інтересів держави при подачі даного позову була відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому прокурору необхідно було самостійно звернутись до суду з метою захисту права державної власності на спірне майно.

Представник відповідача ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні клопотання підтримав, зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, суд повинен пересвідчитись про наявність підстав для участі прокурора у захисті інтересів держави. Вважає, що прокурором не обґрунтовано підстав для представництва, а тому просить залишити позовну заяву без розгляду.

У підготовчому судовому засіданні прокурор та представники позивачів зазначили, що на час звернення прокурора з даним позовом діяла стара редакція Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року, яка передбачала право прокурора звертатися з відповідним позовом до суду, а позиція Великої Палати Верховного Суду обґрунтована вже діючим Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 року. Просили відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача.

Інші учасники у підготовче судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, оглянувши матеріали справи, вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст. ЦПК України).

Згідно п.9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 131-1 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює, серед іншого, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 встановлено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді цивільного спору.

Аналогічний правовий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 12.03.2018 року у справі № 927/800/17, який в силу ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» має враховуватись при здійсненні судочинства в інших справах.

З матеріалів справи вбачається, що керівником Львівської місцевої прокуратури №1 позов було подано у грудні 2014 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що в такій не зазначено в чому полягає порушення інтересів держави та даний позов не містить жодного обґрунтування необхідності захисту інтересів держави саме прокурором. Так, в позові зазначено лише формальне посилання на право звернення прокурора до суду в інтересах держави на підставі п.6 ст.20, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст.45 ЦПК України.

Згідно із ч.7 статті 119 ЦПК України (в редакції чинній на час подання позову) у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до положень абзацу 2 ч.2 статті 45 ЦПК України (в редакції чинній на час подання позову) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, посилання прокурора та представників позивачів на відсутність в Законі України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року (чинного на час звернення прокурора з позовом) обов`язку обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави в особі, органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки процесуальний закон, який діяв на час звернення з позовом, прямо визначав обов`язок такого обґрунтування.

Згідно положень ч.5 статті 175 ЦПК України, положення якої є аналогічними положенням статті 119 ЦПК України (в редакції чинній на час подання позову), у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до положень ч.1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

З огляду на те, що у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року було констатовано, що прокурором безпідставно зазначено Фонд державного майна України та Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)» як органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, які набули статусу позивача, в інтересах яких подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, суд доходить до висновку, що позовна заява прокурора не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України (статті 119 ЦПК України в редакції чинній на момент подання позову) оскільки прокурором не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави і з метою захисту таких інтересів не визначено Кримінально-виконавчу службу України (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань) як позивача, який згідно законодавства є органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а відтак, позовна заява прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі ч.1 статті 257 ЦПК України.

Зважаючи на вищевикладене, суд, керуючись статтею 257 ЦПК України, –

п о с т а н о в и в :

позовну заяву керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Жанни Михайлівни, за участю третьої особи Управління державної реєстрації Львівської місцевої ради про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння – залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після підписання її суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повна ухвала суду складена 18 лютого 2021 року.

Головуючий Борачок М.В.