Рішення № 94982140, 25.01.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5368/20

Провадження № 2/752/2013/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

25 січня 2021 року року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення штрафу за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

у березні 2020 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення штрафу за невиконання умов кредитного договору.

Свої вимоги мотивувало тим, що 22.07.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НКЛ-4381014, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн. на строк до 21.07.2020 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту було укладено іпотечний договір, а також договори поруки № П-4381014 від 22.07.2013 року з ОСОБА_2 та № П-4381014/1 від 22.07.2013 року з ОСОБА_3 , за умовами яких останні зобов`язались солідарно відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

01.03.2020 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 1186/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого товариство купило право вимоги за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року.

Проаналізувавши кредитну справу, ТОВ «Мегаінвест Сервіс» було встановлено, що позичальник ОСОБА_1 грубо порушив умови кредитного договору, адже, не надав договори страхування (страховий поліс) предмету іпотеки та отримав без письмового погодження з кредитором позики в інших банках.

У зв`язку з цим, виходячи з п. п. 5.9. - 5.12., 9.2. кредитного договору просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 штраф за невиконання умов кредитного договору № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року у розмірі 18 000,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 13.04.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 25.08.2020 року (а.с. 39-40).

Ухвалою від 25.08.2020 року розгляд справи відкладено на 25.01.2021 року (а.с. 85).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Позивач подав до заяву те, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі відзиви на позовну заяву не подали.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визнає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити(реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнання права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 22.07.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НКЛ-4381014, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн. на строк до 21.07.2020 року (а.с. 4-9).

Додатковим договором № 1 від 16.09.2013 року до кредитного договору № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року збільшено кредитний ліміт до 300 000,00 грн. (а.с. 18-19).

22.07.2013 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 також було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10-13, 20).

Крім того, 22.07.2013 року з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були укладені договори поруки № П-4381014 та № П-4381014/1 відповідно, за умовами яких останні зобов`язались солідарно відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором (а.с. 14-17, 21, 22).

01.03.2020 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 1186/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого товариство купило право вимоги за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року (а.с. 23-26).

Позивач просить стягнути солідарно з відповідачів штраф за невиконання умов кредитного договору № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року в розмірі 18 000,00 грн.

Між сторонами виникли договірні правовідносини, тому предметом доказування є неналежне виконання умов договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_1 грубо порушив умови кредитного договору, адже, не надав договори страхування (страховий поліс) предмету іпотеки та отримав без письмового погодження з кредитором позики в інших банках.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦПК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦПК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов`язання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено, 22.07.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НКЛ-4381014, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн. на строк до 21.07.2020 року. Додатковим договором № 1 від 16.09.2013 року до кредитного договору № НКЛ-4381014 від 22.07.2013 року збільшено кредитний ліміт до 300 000,00 грн.

Згідно п. 9.2. кредитного договору за ненадання позичальником кредитору у встановлені цим договором строки будь-яких документів, обов`язковість надання яких передбачено цим договором (в тому числі документів за вимогою кредитора, а також у будь-яких інших випадках обов`язкового надання документів), а також за неповідомлення позичальником кредитора про факти, зазначені в п. п. 5.1. - 5.12. цього договору, позичальник сплачує кредиторові штраф у розмірі 3,0 проценти від загальної суми отриманих коштів.

Відповідно до п. 5.9. кредитного договору позичальник зобов`язався без попередньої письмової згоди кредитора не укладати правочинів по одержанню нових позик та кредитів, а також не укладати правочинів щодо розпорядження належним позичальнику будь-яким майном (у т.ч. частиною такого майна).

Згідно п. 5.12 кредитного договору позичальник зобов`язався забезпечити наявність та дійсність договорів страхування, укладених на умовах, що визначені у п. 5.11. цього договору, протягом усього строку дії цього договору. У випадку, якщо строк дії будь-якого з укладених договорів страхування (страхового полісу) закінчується, а зобов`язання позичальника за цим договором залишаються невиконаними, позичальник зобов`язаний не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку дії існуючого договору страхування (страхового полісу) укласти новий відповідний договір страхування (страховий поліс) на умовах, визначених в п. 5.11. цього договору, та не пізніше ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії існуючого договору страхування (страхового полісу) надати кредитору для ознайомлення оригінали відповідного договору страхування (страхового полісу) і платіжних документів, що підтверджують сплату страхових платежів (премій) на наступний період страхування.

Позичальником вказані вимоги кредитного договору не виконано належним чином, договори страхування кредитору не надані, натомість, без згоди останнього, укладено позики в інших банках (а.с. 55-75).

Тому, суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, чим виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вказувалося судом, встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором укладені два договори поруки. Поручителі укладаючи вказані договору брали на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника. Тобто, зафіксувавши власне волевиявлення щодо умов договору поруки в момент його укладання, сторона за договорами - поручителі в повному обсязі прийняли на себе зобов`язання щодо їх виконання, зауважень чи пропозицій щодо змісту договорів поруки, зокрема, щодо плати, відсотків, пені, штрафів.

Доказів того, що договори поруки чи їх окремі пункти недійсними визнано матеріали справи не містять.

За встановлених обставин суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення штрафу за невиконання умов кредитного договору повністю з позичальника також солідарно з кожним поручителем.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Вартість витрат на професійну правничу допомогу підтверджує договором про надання правової допомоги від 02.03.2020 року (а.с. 47-48), рахунком-фактурою № від 14.05.2020 року на суму 10 000,00 грн. (а.с. 50), платіжним дорученням № 110 від 15.05.2020 року на суму 10 000,00 грн. (а.с. 46).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи складність справи, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності, суд вважає можливим задовольнити вимоги про стягнення на користь ТОВ «Мегаінвест Сервіс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., повністю.

Крім того, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. в рівних частинах, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення штрафу за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» штраф за порушення умов кредитного договору в розмірі 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс», код ЄДРПОУ 42237969, адреса: 01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 4, оф. 9.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко