Ухвала суду № 94981253, 12.02.2021, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/4924/20

Провадження № 2/314/468/2021

У Х В А Л А

іменем України

12.02.2021 Вільнянський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Кіяшко В.О.,

розглянувши, матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дміпро), 3-тя особа: Амур-Нижньодніпровська державна податкової інспекції Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про звільнення майна з під арешту,

питання, що вирішується ухвалою.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зняття арешту, у якому просить зняти арешт з його майна, який накладений постановою ВП №51233644 від 25.05.2016 державним виконавцем.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просить суд скасувати арешт із належного йому майна, посилаючись на статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження».

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України,оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням №51233644, що є неможливим відповідно до вимог статей 42,48,175,447 ЦПК України, тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Як убачається з матеріалів справи позивач є стороною виконавчого провадження та не позбавлений права оскаржувати дії державного виконавця, у тому числі ті, які стосуються неконкретного зазначення у постанові про арешт рахунків, які заборонено арештовувати законом. У позові також позивачем не заявлено жодних вимог матеріально-правового характеру, а йдеться про постанову державного виконавця, що є предметом оскарження дій виконавця, а не підставою для пред`явлення позову до ВДВС. У цьому випадку боржник мав оскаржити дії чи рішення державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не у порядку позовного провадження.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.42 своєї постанови №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року роз`яснив судам, що статтею 7Закону України «Про судовий збір» № 3674-VIвід 08липня 2011року врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI "Про судовий збір"). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Частиною 1ст. 25 Бюджетного Кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Аналогічне положення передбачене і під. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Бюджетного Кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Враховуючи вищевикладене, повернення судового збору повинно здійснюватися органами Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з рахунків, на які враховуються надходження від сплати такого збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного Кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Згідно з п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2013№787, затвердженого Міністерством фінансів України, визначено, що заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, зокрема,щодо повернення кошті в судового збору, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником до відповідного головного управління Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до квитанції від 27.11.2020, сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Оскільки суддя відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, то з урахуванням вищезазначеного, підлягає поверненню судовий збір у розмірі 840,80 грн, який був сплачений при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, повернення судового збору повинно здійснюватися органами Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з рахунків, на які враховуються надходження від сплати такого збору.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, 258-260 ЦПК України, суд

постановив:

відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дміпро), 3-тя особа: Амур-Нижньодніпровська державна податкової інспекції Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про звільнення майна з під арешту.

Повернути ОСОБА_1 позовну заяву про зняття арешту.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (код класифікації доходів бюджету 22030101, ЄДРПОУ 37941997, адреса: 69107, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 168),повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, які були внесені згідно квитанції ПН 215600426655від 27.11.2020 як судовий збір Вільнянського районного суду Запорізької області до державного бюджету на рахунок № UA708999980313111206000008079, УК у Вільнянському районі 22030102, код ЄДРПОУ 37997149, банк отримувача 899998, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), призначення платежу судовий збір за позовом ОСОБА_2 .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в 15-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: В.О. Кіяшко

12.02.2021