Вирок № 94981244, 18.02.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Кримінальне провадження № 703/340/20

1-кп/703/214/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.

при секретарі Бойко Л.М.

за участю прокурора Фуркало В.С.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміли матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019250230001784 від 04 листопада 2019 року по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Ненадиха Тетіївського району Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , з повною загальною середньою освітою, одруженого, на утриманні має малолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого робітником комплексного обслуговування та ремонту будівель КП «Дібрівка-Орій», раніше судимого:

- 15 серпня 2012 року Вишгородським окружним судом Київської області за ч. 3 ст. 153 КК України до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі;

- 06 грудня 2012 року Тетіївським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання за даним вироком більш суворим покаранням по вироку Вишгородського окружного суду від 15 серпня 2012 року призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. 13 серпня 2019 року відповідно до ст. 81 КК України умовно достроково звільнений від відбування покарання з не відбутим строком 2 роки 5 місяців 23 дні,

- за ч. 4 ст. 358 КК України, -

встановив:

ОСОБА_1 , відповідно до інформації регіонального Регіонального сервісного центру МВС в Київській області від 29 листопада 2019 року №31/10-5357, маючи посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 02 червня 2008 року ВРЕР ДАІ з обслуговування Володарського, Ставищанського, Таращанського та Тетіївського районів при УДАІ ГУПВС України в Київській області, категорії «С», у грудні 2018 придбав у невстановленої досудовим розслідуванням особи, посвідчення водія серії НОМЕР_1 на право керування транспортними засобами категорії «А», «В», «С1», «СЕ», виготовлене на його ім`я, яке згідно висновку експерта від 08 листопада 2019 року №1/1344 не відповідає бланкам посвідчень водія, які знаходяться в офіційному обігу, усвідомлюючи що це посвідчення, яке підтверджує його право на керування транспортним засобом, отримане ним з порушенням порядку його видачі, не в установі, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, незаконно, умисно, використовував його при керуванні транспортним засобом та 03 листопада 2019 року близько 11 години 00 хвилин будучи зупиненим по вул. Незалежності в м. Сміла Черкаської області, працівниками СРПП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, яким пред`явив вище вказане, завідомо підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виготовлене на своє ім`я, чим вчинив використання завідомо підробленого документа.

Таким чином, за вказаних обставин ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.

Під час роз`яснення обвинуваченому ОСОБА_1 суті пред`явленого йому обвинувачення, судом встановлено, що останньому зрозуміле викладене в обвинувальному акті обвинувачення, в якому він визнає себе винним у повному обсязі, однак надати покази щодо пред`явленого йому обвинувачення відмовився.

Визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, під час проведення судового засідання прокурор, в зв`язку з визнанням обвинуваченим своєї вини та не оспорюванням обставин, які викладені в обвинувальному акті, звернулася з клопотанням, з яким погодився обвинувачений, про дослідження доказів у порядку, визначеному ч. 3 ст.349 КПК України.

Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Під час судового розгляду встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які викладені в обвинувальному акті, обвинуваченим такі обставини визнаються та не оспорюються, при цьому добровільність його позиції не викликає сумнівів, роз`яснено обмеження права на оскарження в апеляційному порядку обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на що учасники судового провадження погодилися, в зв`язку з чим, у відповідності до ч. 3 ст.349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, які не оспорюються учасниками судового провадження, обмежившись лише дослідженням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

Як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду обвинувачений винуватим себе визнав повністю, обставини вказані вище щодо часу, місця, мети, способу вчинення ним кримінального правопорушення не оспорював, щиро кається та просить суворо його не карати.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Інші докази суду для дослідження не надавались, хоча суд роз`яснив учасникам розгляду справи вимоги ч.3 ст. 349 КПК України. Учасники судового розгляду не оспорювали фактичних обставин справи.

Аналізуючи та оцінюючи покази обвинуваченого, суд вважає доведеним обвинувачення та правову кваліфікацію вчиненого ним кримінального правопорушення.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ч. 1 ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Обтяжуючих покарання обставин, згідно ст. 67 КК України, не встановлено.

В якості пом`якшуючих покарання обставин, згідно ст. 66 КК України, суд враховує щире каяття в скоєному та активне сприяння розкриттю злочину.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 , суд, у відповідності зі ст. 65 КК України, враховує пом`якшуючі покарання обставини – щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, особу обвинуваченого, який хоча і характеризується позитивно, однак скоїв кримінальне правопорушення в період умовно - дострокового звільнення за попереднім вироком, а тому враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, йому має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення, в межах санкцій інкримінованої йому статті Особливої частини Кримінального кодексу України у виді арешту.

Суд не знаходить підстав для виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, можливості застосування до обвинуваченого положень ст.ст.69, 75 КК України не вбачає, на думку суду, з урахуванням наведених обставин справи та особи обвинуваченого, саме така міра покарання є необхідною та достатньою для його виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, відповідно до абз. 5 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» застосування положень ст. 69 КК України щодо покарання, призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Згідно ч. 1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з положень п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили. При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Оскільки нове кримінальне правопорушення за зазначеним кримінальним провадженням обвинуваченим було вчинено після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, в період умовно-дострокового звільнення, суд на підставі ч.1 ст.71 КК України, до призначеного покарання ОСОБА_1 за цим вироком, частково приєднує невідбутий строк покарання, призначений за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 06 грудня 2012 року.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Крім того, суд виконуючи вимоги ч. 2 ст. 124 КПК України, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати на залучення експерта під час здійснення досудового розслідування за проведення експертизи у сумі 1099 гривень 07 копійок.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 66, ст. 67, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 358 КК України ст.100, 124, 370, 374 КПК України, -

засудив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та призначити йому покарання у вигляді арешту, строком на 1 (один) місяць.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_1 за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 06 грудня 2012 року, і остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання і затримання ОСОБА_1 після набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 1099 (одна тисяча дев`яносто дев`ять) гривень 07 (сім) копійок.

Речові докази: посвідчення водія серії НОМЕР_1 поміщене в сейф пакет № 3725304, що знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Смілянського відділу поліції ГУНП в Черкаській області - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів з моменту його проголошення, з підстав не пов`язаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення вироку можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Головуючий: О. П. Опалинська