Рішення № 94978798, 15.02.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/5216/20

Провадженя№ 2/266/216/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Шишиліна О.Г., за участі секретаря Воропаєвої О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Маріуполя. Згідно з копією особового рахунку № НОМЕР_1 у квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Мж тим згідно з довідкою в реєстрі територіальної громади м. Маріуполя від 21.07.2020 р. за вказаною адресою зареєстрована відповідач ОСОБА_1 . Однак остання у квартирі не проживає понад 6 років, в квартирі проживають невідомі особи, мається заборгованість по оплаті комунальних послуг. Позивач просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки це необхідно позивачу з метою надання житла для заселення категорії осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

В судове засідання представник позивача не з`явився надавши письмову заяву в якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Крім того подав письмові пояснення в яких вказав, що Управлінням міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради рішення щодо бронювання за ОСОБА_1 спірної квартири із видючою охоронного свідоцтва у порядку ст. ст. 73,75, 77 ЖК УРСР не приймалось. Крім того посилався на запити від 08.02.2021 р. зроблені позивачем до Донецького обласного військового комісаріату, відділу поліції №3 МРУ поліції ГУНП в Донецькій області, Державної прикордонної служби України.

Ухвалою суду від 12.10.2020 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У визначений строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, доказів на спростування вимог, що викладені в позовній заяві в порядку ст. 83 ЦПК України суду не надав.

В судове засідання про яке відповідач ОСОБА_1 повідомлена належним чином в порядку ст. 128, 129 ЦПК України не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Приймаючи до уваги позицію позивача, суд ухвалив рішення про заочний розгляд справи відповідно до положень ст. ст. 280-281 ЦПК України з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.18 Житлового кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до ст. 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів на території району, міста, району в місті здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад, здійснюють контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, видають ордери на жилі приміщення.

Згідно ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, що перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.

Стаття 71 Житлового кодексу України передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до ст.72 ЖК України не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, є підставою для визнання осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Матеріалами справи встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 211159196 від 03.06.2020 відомості про зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні (а.с. 11).

З листа начальника ККП «МБТІ – Маріупольська нерухомість» від 22.07.2020 р. №75/28803 вбачається, що кв. АДРЕСА_1 є однокімнатною, загальною площею 28,1 кв.м., житловою 13,25 кв.м. Відомостей про реєстрацію не знайдено (а.с. 12).

З особового рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 квартиронаймачем якої була ОСОБА_6 , ордер на яку не зберігся також значаться зареєстрованими ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 .

З довідки з реєстру територіальної громади міста Маріуполя за адресою АДРЕСА_2 зареєстрована ОСОБА_1 з 23.01.1993 року, також в квартирі була зареєстрована ОСОБА_6 яка знята з реєстрації 01.11.2005 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

Відповідно до акту обстеження житлового приміщення від 02 червня 2020 року, складеного комісією управління міського майна у присутності мешканки будинку ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 за повідомленням голови ОСББ «Ковчег-3» проживають невідомі особи, зареєстрована ОСОБА_1 не проживає більше 6 років.

При тому суд враховує позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 27.06.2019 р. справа №560/751/17 про те, що пояснення свідків, які не допитані в судовому засіданні та не попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень не можуть бути беззаперечним доказом в даному випадку на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі. Враховуючи, що клопотань про допит свідками осіб, які брали участь при складанні вищевказаного акту позивачем не заявлялось суд не може його вважати як беззаперечний доказ.

Згідно інформації ККП «Маріупольтепломережа» від 14.07.2020 №61.3.11/27160 наявна заборгованість за послуги з теплопостачання за адресою АДРЕСА_2 в розмірі 23820,70 грн. (а.с. 16-18). З листа КА «Комунальник» від 26.06.2020 №63.23/24508 за вказаною адресою наявна заборгованість у розмірі 478,76 грн. (а.с. 19-22).

Згідно листа начальника управління міського майна від 18.12.2020 р. №26.5-73092-26.7.1 рішення щодо бронювання за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 із видачею охоронного свідоцтва не приймалось (а.с. 34).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою позивач зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрована, але не проживає у квартирі більше 6 років без поважних причин. Крім того не сплачує комунальні послуги.

В своїх поясненнях від 15.02.2021 р. позивач зазначає, що з метою перевірки чи не є поважними причини відсутності відповідача понад 6 місяців звернувся до Донецького обласного військового комісаріату, відділу поліції №3 МРУ поліції ГУНП в Донецькій області, Державної прикордонної служби України із відповідними запитами, відповіді не отримав, та повідомив, що припускає, що і не отримає відповіді.

Відповідно до п.4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.7 ст. 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, клопотання про витребування доказів не заявив у суду відсутня можливість перевірити причини відсутності відповідача за місцем своєї реєстрації понад шість місяців та чи не є вони поважними.

Крім того, не сплата відповідачем коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки особи, які надають такі послуги не позбавлені можливості ставити питання про їх відшкодування до відповідача.

Суд, також враховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Враховуючи те, що стороною позивача не доведено, що ОСОБА_1 відсутня за місцем реєстрації понад встановлений законодавством строк без поважних причин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

повний текст рішення виготовлено 18.02.2021 р.

Суддя: Шишилін О. Г.