Рішення № 94977509, 15.02.2021, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/714/20

Провадження № 2/499/32/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 лютого 2021 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іванівка Одеської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великобуялицької сільської ради Іванівського району Одеської області, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Іванівського районного суду Одеської області перебуває вищевказана цивільна справа.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ту обставину, що 13.06.2003 року його дід ОСОБА_3 подарував йому, а позивач прийняв в дар 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності належним чином зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з 2/3 частин вищевказаного житлового будинку, спадкоємцем після його смерті є батько позивача ОСОБА_2 , який залучений до участі у справі у якості третьої особи. При оформлені спадщини з`ясувалося, що на підставі рішення ХVІ сесії VІ скликання Петрівської селищної ради від 11.04.2012 року №259-IV ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0867 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5121855400:02:001:0651. Право власності посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №261389, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на права власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №512185541001847.

Таким чином, у зв`язку з наявністю вищевказаного державного акту позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання у власність 1/3 частини земельної ділянки у відповідності до вимог ч.4 ст.120 ЗК України.

На підставі чого просив суд скасувати рішення ХVІ сесії VІ скликання Петрівської селищної ради від 11.04.2012 року №259-IV про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0867 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №261389, площею 0,0867 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5121855400:02:001:0651, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на права власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №512185541001847.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, надав також заяву про відмову від позовних вимог до сільської ради в частині визнання рішення сесії недійсним, оскільки як виявилося в процесі розгляду справи, рішення сесії було винесено з дотриманням норм законодавства, а саме з розмежуванням земельної ділянки відповідно до часток власності в будинку. На задоволенні інших позовних вимог наполягав.

Представник відповідача Великобуялицької сільської ради у судове засідання не з`явився, проте надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, позов визнав в повному обсязі.

Представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволені позову відмовити.

Дослідивши відзив на позов, судом було встановлено, що у ньому визнано ту обставину, що позивачу належить 33,3% земельної ділянки під житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 , разом з тим у відзиві не вказано підстави для відмови у позові, а лише описано порядок реєстрації права власності та його скасування.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, проти позову не заперечував.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо позовних вимог про скасувати рішення ХVІ сесії VІ скликання Петрівської селищної ради від 11.04.2012 року №259-IV про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0867 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , ту суд вбачає за необхідне на виконання ч.1 п.4 ст.255 ЦПК України закрити провадження по справі у даній частині, оскільки підстав не приймати до уваги заяву позивача у суду немає, позивач скористався своїм правом щодо надання заяви про закриття провадження по справі.

Так судом встановлено, що позивач є власником 1/3 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Будинок знаходиться у приватній спільній частковій власності. Інша частина будинку, а саме 2/3 його частини належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Відповідно до копії спадкової справи, спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 .

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №261389, земельна ділянка площею 0,0867 га , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, гопс. будівель та спору (присадибна ділянка) належить ОСОБА_3 . Вказаний державний акт виданий на підставі рішення ХVІ сесії VІ скликання Петрівської селищної ради від 11.04.2012 року №259-IV.

Згідно копії рішення ХVІ сесії VІ скликання Петрівської селищної ради від 11.04.2012 року №259-IV, Петрівська селищна рада вирішила затвердити технічну документацію та передати у спільну часткову власність земельну ділянку ОСОБА_3 (2/3 частки) та ОСОБА_1 (1/3 частки), яка розташована в АДРЕСА_1 загальною площею 0,0867 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,0867 га.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992р. користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Згідно статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. Суб`єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

Відповідно до ст. 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку;

г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст. 120 ЗК України).

Відповідно до норми вказаної статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Пунктом 2.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомземувід 04.05.1999р.№ 43 (яка діяла на час видачі оскаржуваного Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача) було визначено, що до державного акта на право власності на земельну ділянку, який видається співвласникам, обов`язково додається затверджений список співвласників цієї земельної ділянки.

Відповідно до роз`яснень, викладених у підпункті «е» пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у випадках, передбачених статтями 86 - 89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду, а при перебуванні ділянки в спільній сумісній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалось угодою між ними, співвласників жилого будинку) - за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки. Учаснику спільної сумісної власності зазначене право належить за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Набута юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю її засновників, учасників або членів і не може розподілятися між ними як співвласниками.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне правило закріплено в частині 1 статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.

Статтею 152ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №261389 містить одну адресу ділянки, однак за цією ж адресою розташована 1/3 частина домоволодіння, яке належить позивачу. Зазначеними особами отримано право власності на вказане нерухоме майно на законних підставах згідно договору дарування від 13.06.2003 року. Однак наявність Державного акту серії серії ЯМ №261389 позбавляє його права отримати безоплатно у власність свою частину земельної ділянки, гарантоване ним, насамперед вказаною ст. 14 Конституції України, що є неприпустимим.

Додатково слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц зроблено висновок, що «визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15.

Так, у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 зроблено висновок, що «оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 та 2 ст.77ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормами ст.80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, ст.120 ЗК України, ст. 256 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Великобуялицької сільської ради Іванівського району про скасування рішення сесії.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ГУ Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження - вул. Канатна 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 39765871), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №261389, площею 0,0867 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121855400:02:001:0651, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на права власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №512185541001847.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Якщо апеляційну скаргу не було подано, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяІ. В. Погорєлов