Рішення № 94975832, 17.02.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21926/20

Провадження № 2/127/3598/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Короля О. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування витрат на правову допомогу та моральної (немайнової шкоди), завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади - Департаментом патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування витрат на правову допомогу та моральної (немайнової шкоди), завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади - Департаментом патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області. Позовні вимоги мотивує тим, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2020 року у справі № 127/7405/20, закрите провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2020 року в справі №127/6922/20, задоволено адміністративний позов та скасовано постанову серії ЕАК №2286826 від 23.03.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Також, позивач зазначив, що судом було встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення від 23.03.2020 року інспектор поліції Чуба О.С склав відносно позивача зі слів свідків, які вказували нібито про його причетність до ДТП, автомобіль зупинено не було, знаходився автомобіль в нерухомому стані в гаражі, до гаража позивача викликали по телефону. На думку позивача, протокол серії ОБ № 206795 від 23.03.2020 року складений з порушенням вимог законодавства, огляд проведений працівниками поліції є недійсним, та не містить жодних доказів, які б свідчили про той факт, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння. Посилаючись на норми ст. 1176 ЦК України, а за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, з посиланням на частину шосту цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу), позивач вважає, що у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди. Зазначає про те, що переніс моральні страждання, оскільки був обмежений у вільному обранні способу життя та поведінки, свободі пересування. Крім того, незаконне складання протоколу та постанови про адміністративне правопорушення, призвели до хвилювання, фізичних і душевних страждань, викликало емоційну напругу, почуття образи, приниженої гідності, змусило витрачати свій час задля поновлення своїх прав та доведення неправомірності дій працівників поліції і тим самим відстоювати свою честь та гідність.

Протиправною поведінкою відповідача позивачу спричинена моральна шкода, оскільки позивач є лікарем, в цей складний епідеміологічний час, йому важливо думати лише про свою роботу та те, як допомагати людям, але з моменту складання протоколу він перебуває в емоційно напруженому стані, оскільки боїться осуду та розголосу даної ситуації на роботі, оцінює спричинену йому моральну шкоду у 15 000,00 грн. Крім того, він зазнав грошові витрати внаслідок необхідності залучення адвоката для захисту своїх прав та надання правової допомоги при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Так, 23.04.2020 року між позивачем та адвокатським бюро «Ірини Тетевої-Рудюк» укладено договір про надання правової допомоги та 27.04.2020 року, складений акт наданих послуг, згідно з яким гонорар адвоката становить 8 000,00 грн., який сплачений згідно з квитанцією. За таких обставин ОСОБА_1 просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 15 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також 8 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.10.2020 року було відкрите спрощене позовне провадження в справі без повідомлення (виклику) осіб.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх недоведеність. Вважає, що позивачем не обґрунтовано, у чому полягає заподіяна йому маральна шкода. Не доведений факт завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з діями відповідача як суб`єкта владних повноважень. Позивачем на надано доказів щодо наявності причинного зв`язку між завданою йому моральною шкоду і діями відповідача в її заподіянні. До того ж ст. 1176 ЦК України визначена умова відшкодування шкоди внаслідок накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Оскільки до позивача не застосовувалися стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а позивачем не наведено інших доказів, які вказували б на те, що дії працівників поліції були незаконними та завдали моральну шкоду та їхні дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із постановою про адміністративне правопорушення, тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. Постанова від 29.05.2020 року винесена судом та не є доказом на підтвердження неправомірності дій працівників поліції, зокрема, що вони вийшли за межі наданих їм повноважень або діяли у непередбачений законом спосіб. Крім того відповідач зазначає, що до компетенції УПП у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції не входять повноваження щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду. Постанова по справі №127/6922/20 від 29.05.2020 зафіксувала лише факт скасування постанови, мова про протиправність дій працівників поліції у даній постанові не йде, та нічим не підтверджена, отже працівниками УПП у Вінницькій області ДПП не виносились рішення, які були визнані незаконними та могли б нанести будь-яку шкоду позивачу.

До суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , в якому він зазначає про те, що якщо позивача неправомірно не взяли під арешт, то можна робити все що завгодно та не нести жодної відповідальності за свої вчинки. Відповідно до постанови судді Вінницького міського суду Вінницької області Вишаря І.Ю. провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення та судом було встановлено, що позивач взагалі не здійснював керування транспортним засобом. Його викликали до гаража та склали протокол про нібито керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Тобто притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Такими діями позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, скасування самої постанови про адміністративне правопорушення та встановлення факту про те, що позивач не керував транспортним засобом, свідчить про те, що його притягнули до адміністративної відповідальності незаконно, крім того відшкодування шкоди здійснюється не залежно від вини.

Відповідач Державна казначейська служба України відзиву на позов не подала.

Дослідивши обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено наступні факти, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами Цивільного кодексу України в частині захисту цивільних прав та інтересів щодо відшкодування шкоди.

23.03.2020 року відносно ОСОБА_1 складений протокол серії ОБ №206795 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2020 року закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення є недоведеність факту, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2020 року в справі №127/6922/20 задоволено адміністративний позов та скасовано постанову серії ЕАК №2286826 від 23.03.2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питання, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому суд не може погодитись з доводами позивача про те, що в постанові від 29.05.2020 р. у справі №127/7405/20 дії інспектора поліції Чуби О.С. визнані судом неправомірними. В цій постанові суд зазначає про те, що відповідно до зазначеного огляд ОСОБА_1 та протокол серії ОБ №206795 від 23.03.2020р. були проведені з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого проведений працівниками поліції огляд є недійсним, а протокол серії ОБ №206795 від 23.03.2020 р., складений відносно ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП не містить жодних доказів, які б свідчили про той факт, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані сп`яніння. Керуючись встановленими при розгляді справи обставинами суд дійшов висновку про закриття справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду визначені статтею 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті. Така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно з положеннями ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом із тим, позивачем не надано доказів про те, що працівниками УПП у Вінницькій області при складанні протоколу про адміністративне правопорушення були вчинені дії, які були б та могли бути, підставою для відшкодування йому, заподіяної такими діями, передбаченою ст. 1174 ЦК України, моральної шкоди.

На спірні правовідносини в частині відшкодування моральної шкоди поширюються положення ст. 1174 ЦК України.

Не підлягають до застосування в цьому випадку положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Однак згідно з положеннями ст. 1 цього ж Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено про те, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими чи службовими особами судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад стаття 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію» держава відповідно до цього закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Серед заподіювачів шкоди законодавець виокремлює особливого суб`єкта - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України.

За ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно із ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Разом з тим, суд наголошує на тому, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди визначеними законом органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Суд зазначає і те, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При вирішенні справи визначальними для суду є фактичні обставини, наведені у позовній заяві, а тому суд, визначаючись із характером існуючих правовідносин, не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача.

Посилаючись на обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу щодо представлення інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому міському суді Вінницької області у справі про адміністративне правопорушення №127/7405/20 (ст. 130 КУпАП) позивач вказує на обставини про можливість відшкодування йому таких витрат на підставі ст. 1174 ЦК України, тому суд самостійно не вправі змінити підстави позову та вирішувати питання відшкодування позивачу витрат на правову допомогу за таких умов.

На підставі ст.1174 ЦК України не можуть бути стягнені витрати на правову допомогу. Такі витрати не входять до поняття майнової шкоди.

Можливість відшкодування особі витрат на правову допомогу передбачена положеннями ст. 1176 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до ст. 3 у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у особи виникає право на відшкодування сум, сплачених ним у зв`язку з поданням юридичної допомоги, по справі про адміністративне правопорушення, в якій незаконно накладено штраф. Справа відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпП розглянута судом, провадження у справі закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про відшкодування витрат на правову допомогу за таких визначених позивачем підстав.

Позивач зазначає про те, що йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у тому, що незаконне складання протоколу та постанови про адміністративне правопорушення за діяння, в якому відсутній склад правопорушення, знущання та звинувачення поліцейськими в тому, що позивач нібито керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та ще й без документів, призвели до його душевних страждань, моральних переживань. Позивач був обмежений у вільному обранні способу життя та поведінки, свободі пересування. Крім того, незаконне складання протоколу та постанови про адміністративне правопорушення, призвели до хвилювання, фізичних і душевних страждань, викликало емоційну напругу, почуття образи, приниженої гідності, змусило витрачати свій час задля поновлення своїх прав. ОСОБА_1 є лікарем і в цей складний епідеміологічний час, йому важливо думати лише про свою роботу та те, як допомогти людям, але з моменту складання протоколу позивач перебуває в емоційно напруженому стані, оскільки боїться осуду та розголосу даної ситуації на його роботі. Внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності порушений нормальний уклад життя ОСОБА_1 незаконні дії правоохоронних органів змусили втратити віру в справедливіст, верховенство права та закону в суспільстві, в гуманізм системи правоохоронних органів, коли замість допомоги, особу звинувачують у діях, яких вона не скоювала. Після пережитого позивач знаходиться у важкому емоційному стані.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду немає презумпції заподіяння шкоди. Заподіяння шкоди, зокрема моральної, треба доводити.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Суд дійшов висновку, що в даному випадку, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди та витрат на правову допомогу, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України судовий збір належить залишити за позивачем.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 1166, 1167, 1174 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування витрат на правову допомогу та моральної (немайнової шкоди), завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади - Департаментом патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Відомості про учасників справи :

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області, 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646;

Відповідач Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя: