Рішення № 94966451, 18.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4988/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати при звільнені ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в розмірі 8342,43 грн;

стягнути з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період із 06.09.2019 по 23.10.2020 у сумі 234665,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 2015 по 2019 (з 19.09.2015 по 05.09.2019) позивач проходив службу у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку на різних посадах.

Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 02 вересня 2019 р. № 22-РС позивача звільнено з військової служби у запас 05.09.2019 та відповідним наказом № 201 від 09.09.2019 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.

На підставі вищезазначеного наказу позивачу підлягає до виплати грошова компенсація вартості за не отримане речове майно в розмірі 8342,43 грн. Оскільки таку компенсацію при звільненні позивачу не виплачено, він неодноразово звертався до відповідача, але отримував відповідь про відсутність фінансування. Так, лише 23.10.2020 на розрахунковий рахунок позивача була зарахована сума грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в розмірі 8217,29 грн (з відрахуванням податків від основного роміру заборгованості 8342,43 грн, про що зазначено в платежі.

З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення зі списків повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 (грошова компенсація вартості за неотримане речове майно), позивач набув права на стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні до повного розрахунку, тобто з 06.09.2019 по 23.10.2020, що сумарно складає час затримки виплати 414 днів.

Ухвалою суду від 28.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- залишено без руху.

Ухвалою суду від 11.01.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача 08.02.2021 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає та просить у задоволенні позову відмовити повністю з огляду на наступне (а.с.37-44).

ОСОБА_1 проходив військову службу у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді інспектора відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку.

Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 02 вересня 2019 № 22-РС, останнього було звільнено з військової служби у запас за пп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

З 05.09.2019 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку та усіх видів забезпечення наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 05.09.2019 № 201. Також, вказаним наказом, серед іншого було передбачено виплатити позивачу оклад за військовим званням, посадовий оклад та надбавку за вислугу років за періоди з «01» по «31» серпня 2019 року та з «01» по «05» вересня 2019 року. Виплатити щомісячну премію за особливий внесок у розмірі 95% від посадового окладу, за особливості проходження військової служби у розмірі 68,3% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Виплатити за безпосередню участь в ООС пропорційно дням участі виходячи з розміру винагороди, що становить 6500,00 гривень на місяць за періоди з «01» по «31» серпня 2019 року у сумі 6500,00 грн. таз «01» по «05» вересня 2019 року у сумі 1083,33 грн. На підставі п. 37,13 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, у зв`язку зі звільненням до кінця календарного року, за який не використана відпустка нарахувати за 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік у сумі 6077, 46 грн.

Тобто розрахунок грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку здійснив в повному обсязі, що підтверджується доданими документами (зокрема розрахунково-платіжна відомість № 9/2 - 2019 на виплату грошового забезпечення особам офіцерського, військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку за серпень 2019 року від 04.09.2019).

Так, на виконання вимог Законів України № 2232-ХІІ, № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 178 офіцером відділення забезпечення - начальником з речової служби Луганського ОВК, 03.09.2019 було видано довідку № 81 про вартість речового майна, що належить до видачі старшині ОСОБА_1 , за якою сума вартості речового майна становить 8342,43 грн. На підставі цієї довідки начальником Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку було видано наказ від 05.09.2019 № 201.

В подальшому, так як Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку фінансується з державного бюджету та не може передбачати наперед компенсаційні витрати, для їх виплати необхідно оформляти заявки до відповідного органу. Таким чином, на виконання наказу начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку помічником начальника - начальником фінансово-економічної служби Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку було подано заявку на виплату компенсації за неотримане речове майно до Центрального управління речового забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України.

Лише після того, як вказані кошти надійшли на відповідний рахунок Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (виписка з казначейського рахунку за 22.10.2020 коштів, які надійшли на рахунок Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку), останній, в свою чергу, перерахував їх ОСОБА_1 на підставі відомості № 1 КРМ виплати вартості речового майна, що належить до видачі військовослужбовцям Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Таким чином, остаточний розрахунок Луганським зональним відділом Військової служби правопорядку з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відбувся 23.10.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 420 від 22 жовтня 2020 року та випискою по картці/рахунку і додатковим рахунком договору від 19.01.2017 за період 21.10.2020 - 23.10.2020 наданої позивачем до позовної заяви.

Враховуючи вищевказане, Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку вжив всіх заходів для проведення необхідних розрахунків з позивачем, та ОСОБА_1 отримав передбачену законодавством грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, що підтверджується доданими доказами, а, отже, у Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку відсутня протиправна бездіяльність, а питання стягнення грошової компенсації є неактуальним.

Посилання позивача на Кодекс Законів про працю України відповідач вважає помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що також зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , в період з 19.09.2015 по 05.09.2019 проходив службу у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку на різних посадах, є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.4,5,7).

Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 02 вересня 2019 року № 22-РС позивача звільнено з військової служби у запас з 05.09.2019 та наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 05.09.2019 № 201 позивача виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення, визначено, зокрема, виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно згідно довідки Луганського обласного військового комісаріату від 03.09.2019 в сумі 8342,43 грн (а.с.6,29,45,52).

Після звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 8342,43 грн, що не заперечується відповідачем (а.с.31,32,34).

Згідно банківської виписки та копії платіжного доручення від 22.10.2020 №420, позивачем отримано на картковий рахунок 23.10.2020 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 8 217,29 грн (з відрахуванням податків та усіх обов`язкових платежів) (а.с.9,34,35).

Отже, відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 23.10.2020.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно із ч.1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із п.15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Із вищенаведених законодавчих приписів встановлено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Матеріалами справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 05.09.2019, що підтверджується копією наказу від 05.09.2019 №201. При звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно не була виплачена позивачу. Таку виплату здійснено відповідачем лише 23.10.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Змістом частини 3 статті 24 Законом № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Матеріалами справи підтверджено, а сторонами по справі не заперечується факт того, що грошову компенсацію вартості речового майна у розмірі 8217,29 грн здійснено відповідачем на користь позивача 23.10.2020, при цьому, позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 05.09.2019.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на час виключення позивача зі списків особового Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку 05.09.2019, не здійснено з ним розрахунку за всіма належними на день звільнення видами грошового забезпечення.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність в спірних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем, на день звільнення 05.09.2019 повного розрахунку, у зв`язку із звільненням (компенсація вартості речового майна).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 23.10.2020, за період із 06.09.2019 по день фактичного розрахунку відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідок відповідача загальна сума грошового забезпечення позивача за липень, серпень 2019 року становить 54 161,16 грн (а.с.8,28).

Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 873,56 грн із розрахунку: 17571,58 + 36589,58=54161,16 (розмір грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням) : 62 день (липень, серпень 2019 року) = 873,56 грн.

Кількість календарних днів за період з 06.09.2019 по 22.10.2020 становить 412 днів, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 359 906,72 грн (873,56*412= 359 906,72).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку із виплаченою позивачу грошовою компенсацією за речове майно у розмірі 8217,29 грн, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, яким, зокрема, в добровільному порядку було виплачено позивачу належні йому суми грошової компенсації за речове майно у розмірі 8217,29 грн, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1 000,00 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 по 22.10.2020 частково обґрунтованими на суму 1000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, хоча суд і дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та зменшив розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнення позивача зі служби, однак, судом встановлено, що даний спір виник саме через протиправну бездіяльність відповідача, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 2346,66 грн (сума судового збору, яку позивач сплатив при зверненні до суду з даним позовом) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати при звільнені ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в розмірі 8342,43 грн.

Стягнути з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період з 06.09.2019 по 22.10.2020 у сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (вул.Богдана Ліщини, 2/1, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, код ЄДРПОУ 266133) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2346,66 грн (дві тисячі триста сорок шість гривень 66 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян