Рішення № 94966057, 15.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року м. Київ № 320/7655/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вишгородської міської ради

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Позов обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду у встановлений законодавством місячний термін клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, розташованої у АДРЕСА_1 для її одержання безоплатно у приватну власність, з огляду на подання позивачем такого клопотання, оформленого належним чином у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про розгляд клопотання позивача на черговій сесії Вишгородської міської ради VII скликання 14.07.2020. Втім, рішення про розгляд зазначеного клопотання не приймалось з огляду на відсутність необхідної кількості голосів депутатів. Також, у відзиві вказано, що розгляд заяви позивача у відведений законодавством місячний строк унеможливлювався у зв`язку із обмежувальними заходами, встановленими з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій наголошено на обов`язку прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні у відведений законодавством місячний термін, втім, відповідачем безпідставно не розглянуто клопотання позивача на сесії міської ради.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням від 27.05.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Вишгородської міської ради в межах населеного пункту, до якої додано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки, ксерокопію паспорта, копію посвідчення учасника бойових дій та копію довідки внутрішньо переміщеної особи.

Листом від 24.06.2020 №2-31/447 Вишгородською міською радою повідомлено позивача, що розгляд клопотання позивача буде винесено на чергове засідання сесії Вишгородської міської ради, яке відбудеться в липні 2020 року.

За фактом розгляду зазначеного клопотання відповідачем на позачерговій LXV сесії Вишгородської міської ради VIII скликання 14.07.2020 не прийнято рішення, з огляду на відсутність достатньої кількості голосів депутатів, що відображено у протоколі лічильної комісії від 30.07.2020 по питанню №16.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду понад місячний строк клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Статтею 118 Земельного кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої). У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята). У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням від 27.05.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Вишгородської міської ради в межах населеного пункту, до якої додано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки, ксерокопію паспорта, копію посвідчення учасника бойових дій та копію довідки внутрішньо переміщеної особи.

В силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За фактом розгляду зазначеного клопотання відповідачем на позачерговій LXV сесії Вишгородської міської ради VIII скликання 14.07.2020 не приймалось будь-якого рішення, з огляду на відсутність достатньої кількості голосів депутатів, що відображено в протоколі лічильної комісії від 30.07.2020.

На думку суду, така бездіяльність відповідача є незаконною, оскільки кількість присутніх депутатів на позачерговій сесії Вишгородської міської ради VIII скликання 14.07.2020 була достатньою для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови в наданні такого дозволу з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому в силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути подане позивачем клопотання у місячний строк.

Втім, як встановлено судом, клопотання позивача від 27.05.2020 винесено на розгляд відповідачем 14.07.2020, тобто поза межами встановленого законодавством місячного строку. Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нерозгляду клопотання позивача від 27.05.2020 у відповідності до пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України протягом місячного строку.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправної бездіяльності Вишгородської міської ради, яка полягала у неприйнятті у місячний строк рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів (підпункт 1 пункту «а» частини першої); підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (підпункт 8).

Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є повноваженням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих їм відповідним законодавством повноважень.

Втім, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Як встановлено судом, відповідачем не розглянуто у встановлений законодавством строк належним чином оформлене клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Вишгородської міської ради розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Вишгородської міської ради грошових коштів на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю, у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

При цьому абзацом другим пункту 5 зазначеної постанови закріплено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Втім, позивачем не надано суду будь-яких доказів спричинення йому моральної шкоди відповідачем, не зазначено та не доведено в чому полягає моральна шкода, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями, бездіяльністю, рішень відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання Вишгородську міську раду подати звіт про виконання рішення суду протягом 5 днів після проведення наступного пленарного засідання, яке відбудеться одразу після набрання рішення законної сили, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень обов`язку подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Втім, позивачем не наведено обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Також, судом під час розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про наміри відповідача не виконувати рішення суду у частині, що підлягає задоволенню. Відтак, суд не вбачає підстав для зобов`язання Вишгородської міської ради надати звіт про виконання судового рішення.

Отже, виходячи з положень проаналізованого законодавства, встановлених судом обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно звільнений від сплати судового збору. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 24.08.2020 №99, розрахунок адвокатських послуг від 27.08.2020 за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №99 від 24.08.2020, акт від 27.08.2020 виконаних послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №99 від 24.08.2020, попередній розрахунок суми судових витрат від 27.08.2020.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: здійснення правового аналізу документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з`ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації 2000,00 грн.; здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях предмету договору 2000,00 грн.; складання і подання позовної заяви 3000,00 грн.; підготовка і подання відповіді на відзив 2000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, позовна заява (викладена на 5 аркушах) та обсяг доданих до позовної заяви доказів (копія клопотання) є досить незначними та не потребують багато часу для їх виготовлення та завірення копій.

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, розгляд справи у порядку спрощеного провадження, обсяг та зміст позовної заяви, відповіді на відзив, суд, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 1500 грн. за підготовку позову та його подання до суду, в тому числі, збирання доказів, підготовку та подання відповіді на відзив.

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Вишгородської міської ради.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) шляхом розміщення модульного будинку поблизу ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

Зобов`язати Вишгородську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по вул. Глібова у м. Вишгород, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Вишгородської міської ради.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Вишгородська міська рада (код ЄДРПОУ 04054866, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, площа Шевченка, будинок 1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 15 лютого 2021 року.