Рішення № 94965403, 17.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/21258/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка прийнята Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області за №Ф-114871-53 від 9 листопада 2020 року про сплату ОСОБА_1 11769,20 грн заборгованості;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області виключити інформацію про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як про платника єдиного соціального внеску (фізичної особи-підприємця) з інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про безпідставність винесення контролюючим органом відносно нього вимоги про сплату боргу (недоїмки) попри відсутність обов`язку зі сплати єдиного внеску оскільки, позивач не був фізичною особою - підприємцем, підприємницькою діяльністю не займався та доходів від такої діяльності не отримував. У зв`язку із порушенням відповідачем вимог законодавства, це призвело до порушення прав позивача, та як наслідок прийняття протиправної вимоги.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

25 січня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (а.с.48-56). Відповідно до якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що згідно даних ITC «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26 серпня 2003 року та перебуває на загальній системі оподаткування (а.с.65-66). Також, як вбачається з витягу з реєстру страхувальників ФОП ОСОБА_1 взятий на облік платника єдиного внеску 28 серпня 2003 року, реєстраційний номер платника єдиного внеску 1630П (а.с.64).

Стан платника податків 0 - платник податків за основним місцем обліку.

Щодо того, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, відповідачем зазначено, що фізичні особи-підприємці, стосовно яких не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (у тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи - підприємця.

Як вбачається з витягу з реєстру платників єдиного податку, інформація щодо позивача відсутня, а відтак ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.

Щодо виникнення заборгованості за позивачем, відповідач вказав, що, починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн за місяць.

Отже, на думку відповідача, не зважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як ФОП зобов`язаний сплачувати ЄСВ, незважаючи на те, що ОСОБА_2 не здійснював підприємницьку діяльність.

Крім того, відповідачем зазначено, що для платників, які застосовують загальну систему оподаткування, впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску.

Так, згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску станом на 31 жовтня 2020 року автоматично здійсненні нарахування.

Відтак станом на 31 жовтня 2020 рік за позивачем обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 11769,20 грн.

У зв`язку із наявністю в позивача заборгованості зі сплати ЄСВ сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114871-53 від 9 листопада 2020 року на суму 11769,20 грн.

Стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачем зазначено, що позивачем не було додано до матеріалів справи доказів, які б підтверджували понесені останнім судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, 9 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області було сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-114871-53 згідно з якою нараховано заборгованість у сумі 11769,20 грн (а.с.8-9).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Приписами пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 1 січня 2017 року передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Надалі ж, Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Судами встановлено, що позивач не є підприємцем, що підтверджується рішеннями Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року у справі №320/5203/19 (а.с.23), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2020 року та рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі №320/2432/20 (а.с.34), яке набрало законної сили 23 листопада 2020 року.

Частина 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем, як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Спірним у даній справі є питання наявності у позивача обов`язку з нарахування та сплати єдиного внеску саме як фізичною особою-підприємцем.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон №755-IV) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 4 Закону №755-IV встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до норм частини 8 статті 4 Закону №755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізична особа-підприємець - особа, яка зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом 15 лютого 2021 року було зроблено безкоштовний запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search), відповідно до якого встановлено, що за РНОКПП НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , останній не зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.82).

Отже, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Суд звертає, що будь-яких інших доказів набуття позивачем статусу фізичної-особи підприємця відповідач до суду не надав.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2003 року суд зазначає, що до 1 липня 2004 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб`єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740.

За змістом пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб`єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п`ятиденний термін з дня державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов`язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.

Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб`єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб`єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.

З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи, як суб`єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.

Ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб`єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, до суду не надано, у зв`язку з чим твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 2003 року є безпідставним, а відповідно і дії щодо нарахування ЄСВ протиправними.

Пізніше був прийнятий Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» №2390-VI від 1 липня 2010 року (далі - Закон №2390-VI). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктами 3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до пунктів 7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Враховуючи зміст наведених норм, а також факт відсутності відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що підстави для висновків про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця відсутні.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, щодо безпідставного винесення контролюючим органом відносно позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) попри відсутність обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Водночас, доводи відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником податків на загальній системі оподаткування та зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Київській області виключити інформацію про ОСОБА_1 , як про платника єдиного соціального внеску (фізичної особи-підприємця) з інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», суд зазначає наступне.

З 10 червня 2016 року організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, ЄСВ визначався порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року №422 (далі - Порядок №422).

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, ЄСВ територіальними органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, що повинні сплачуватися платниками.

Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з`ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов`язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від`ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.

Аналіз зазначених положень Порядку №422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань є дискреційними повноваженнями відповідача.

Позивач не звертався до ГУ ДПС у Київській області із питання зняття його з обліку, отже суд не може замість уповноваженого органу вирішувати питання щодо зняття ОСОБА_1 з обліку. Суд може дати оцінку правомірності рішень, дій, бездіяльності за результатами розгляду такого звернення. Оскільки позивач із таким питанням до відповідача не звертався, у суду відсутня можливість надавати оцінку результатам такого звернення.

Відповідно до встановлених обставин у рішеннях Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року у справі №320/5203/19 (а.с.23) та Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі №320/2432/20, ОСОБА_1 не значиться фізичною особою-підприємцем у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Однак, якщо позивач реєструвався фізичною особою-підприємцем до 2004 року, то йому з питань податкового обліку та реєстрації слід звернутись до відповідного органу ДПС.

У разі незгоди із прийнятими рішеннями за результатами його звернення, позивач матиме змогу звернутись до суду та оскаржити їх.

Отже, позовні вимоги щодо зняття з обліку є необґрунтованими та передчасними, тому суд відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн. У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог, а саме у сумі 840,80 грн.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, то суд відмовляє в її задоволенні через відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем вказаних витрат.

Крім того, 5 лютого 2021 року від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (а.с.74).

Щодо судових витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн суд зазначає, що надання представником позивача Реуса Д.С. адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи підтверджується наступними документами, що наявні у матеріалах справи: договором про надання правничої допомоги від 1 грудня 2019 року (а.с.75); ордером на надання правової допомоги серія ЖТ №073932 (а.с.40), свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.76), актом надання послуг від 14 грудня 2020 року №17 (а.с.78), випискою з АТ КБ "ПриватБанк" за 14 грудня 2020 року (а.с.79).

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу. Усі копії документів завірено підписом представника позивача.

При цьому, з відповідним клопотанням про зменшення розміру таких витрат відповідач суду не звертався.

Заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на викладені обставини щодо складності справи та її значення для учасників процесу, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 243, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (вул.Народного ополчення, 5а, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 43141377) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка прийнята Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області за №Ф-114871-53 від 9 листопада 2020 року про сплату ОСОБА_1 11769,20 грн заборгованості.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 840,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 3000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М. Гурін