Рішення № 94965243, 17.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2021 р. Справа№200/12282/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував на службі в органах поліції та 03.04.2019 року був звільнений. Проте після звільнення не отримав належні йому кошти та компенсацію за несвоєчасну їх виплату, що і стало приводом звернення до суду першої та, в подальшому, другої інстанції. Рішенням суду права позивача на отримання певних сум при звільненні були захищені частково, а саме у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було відмовлено через відсутність остаточного розрахунку з позивачем. Втім остаточний розрахунок відбувся 16.11.2020 року, проте компенсація за ст. 116, 117 КЗпП України залишилася невиплаченою, що і спричинило звернення до суду в межах даної справи.

На підставі викладеного позивач просив стягнути із відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області с. Нахімова 86 м. Маріуполь, Донецька обл. 87517 (код ЄДРПОУ 40109058) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку тобто із 04.04.2019 по 16.11.2020.

Ухвалою суду від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

25.01.2021 року відповідачем надано відзив по справі, згідно змісту якого зазначено, що зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію у даному випадку замінюються на зобов`язання виконати рішення на користь позивача. Крім цього відповідач наголошує, що рішенням суду по справі № 200/4281/20-а відмовлено позивачу в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за період розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення: доплати за роботу в умовах режимних обмежень за листопад – грудень 2015 року, січень – травень 2016 року, січень - грудень 2017 та 2018 років, січень – березень 2019 року (загалом 34 місяці) у сумі 12240 грн.; індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по листопад 2017 року включно; компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 років (загалом 32 дні) у сумі 20769,28 грн.; компенсацію за невикористану частину оплачуваної основної щорічної відпустки загальною кількістю 5 діб за 2015 , 2017 та 2019 роки у сумі 3245,20 грн.; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі № 200/12282/20-а позов задоволений частково: стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 доплату за роботу в умовах режимних обмежень за січень – грудень 2017 та 2018 років, січень – березень 2019 року у сумі 9720 грн.; визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року; зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_2 , як учасником бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року; зобов`язано ГУНП в Донецькі області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.04.2019 року по 08.07.2020 року; в іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області – задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 липня 2020 року у справі № 200/4281/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – скасовано в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідно платіжного доручення № 7766 від 16.11.2020 року на виконання рішення суду від 28.10.2020 року по справі № 200/4281/20 на рахунок позивача було перераховано 30796, 65грн., з яких: 3375, 17грн. – індексація; 9720, 00грн. - доплата за роботу в умовах режимних обмежень за січень – грудень 2017 та 2018 рік, січень – березень 2019 року; 17701,48грн. - компенсація за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Як вже було зазначено вище, рішенням Донецького оружного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі № 200/4281/20-а визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року.

Відтак, в контексті ст. 116, 117 КЗпП України, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок підлягає нарахуванню саме за несвоєчасність нарахування та виплати індексації та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій так як саме за невиплату цих сум бездіяльність відповідача була визнана протиправною, тобто вину власника за невиплату доплати за роботу в умовах режимних обмежень за січень – грудень 2017 та 2018 рік в рішенні суду не встановлено.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Довідки про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 16.01.2021 року № 39, грошове забезпечення складає: за лютий 2019 року – 12 731, 60грн. та за березень 2019 року - 13731, 60грн., середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 448, 52 грн.

Відповідно Листа Мінсоцполітики “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік”, кількість календарних днів у лютому та березні 2019 року – 28 та 31.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час несвоєчасного розрахунку при звільненні складає - 265 523,84 грн. (448, 52 грн. *592 днів).

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи, що суми, які були своєчасно невиплачені через вину відповідача, становлять певний відсоток від загальної суми грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до Довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 № 260, 261, 262 від 16.02.2020 року (які були надані відповідачем під час провадження по справі № 200/12282/20-а та долучені до матеріалів даної справ на підставі ч.3 ст. 77 КАС України), за період з 07.11.2015 року по 03.04.2019 року грошове забезпечення становить – за 11.2015 – 3200,00грн., 12.2015 – 7066,00грн., 01.2016 –4800,00грн., 02.2016 –4800,00грн., 03.2016 –8328,00грн., 04.2016 –6326,40грн., 05.2016 – 7846,08грн., 06.2016 –7848,00грн., 07.2016 –6327,36грн., 08.2016 –6833,04грн., 09.2016 –6838,20грн., 10.2016 –11642,16грн., 11.2016 –7803,12грн, 12.2016 –12854,76грн. 01.2017 –10747,20грн., 02.2017 – 10416, 00грн., 03.2017 – 11091,15грн., 04.2017 –12099,84грн., 05.2017 – 11899,68грн., 06.2017 – 12000,00грн., 07.2017 – 12000,00грн., 08.2017 – 12000,00грн., 09.2017 – 14000,16грн., 10.2017 – 11376,00грн., 11.2017 –14000,16грн., 12.2017 – 13500,00грн., 01.2018 – 10042,08грн., 02.2018 –10500,00грн., 03.2018 –10416,00грн., 04.2018 –11416,32грн., 05.2018 –11415,84грн., 06.2018 –13431,36грн., 07.2018 –10892,16грн., 08.2018 –10678,06грн., 09.2018 –13826,00грн., 10.2018 –12076,00грн., 11.2018 –10230,00грн., 12.2018 –17701,50грн., 01.2019 –13021,50грн.,02.2019 –12731,60грн., 03.2019 – 13731, 60грн, 04.2019 –1348,08грн.

Всього за 2015 рік – 10 266, 00грн. за 2016 рік – 92 247, 12грн., за 2017 рік – 145 130, 19грн., 2018 рік – 142 625,32 грн., 2019 рік – 40832, 78грн.

Щодо суми індексації за період з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 3375, 17грн.

За період з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року позивачем було отримано грошове забезпечення в розмірі 232 743, 15грн. (2015 рік – 10266,00грн.+2016 рік – 92247,12грн, з січня по жовтень 2017 року -130 230, 03грн.,). Відповідно невиплачена сума індексації відносно суми грошового забезпечення за вказаний період становить – 0,97% (236118,32грн./100%*1=3475,17грн.; 3475, 17грн./3375,17грн.=0,97%).

Щодо суми компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 року в сумі 17701,48грн.

За період за 2017, 2018 та частину 2019 року позивачем було отримано грошове забезпечення в розмірі 328 588, 29грн. (2017 рік – 145 130, 19грн. + 2018 рік – 142625,32 грн. + 2019 рік – 40832, 78грн.). Відповідно невиплачена сума компенсації відносно суми грошового забезпечення за вказаний період становить – 5,11% (346 289,77грн./100%*1=3462,90грн.; 17701,48грн./3462,90грн.=5,11%).

Таким чином загальна заборгованість індексації та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку становить 6,08% (5, 11%+0,97%) від грошового забезпечення за такі періоди. Відповідно сума середнього грошового забезпечення, яке підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 16 143, 84 грн. (265 523,84 грн./100%*6,08%).

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими частково, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток з урахуванням зменшення за період з 04.04.2019 року по 16.11.2020 року в розмірі 16 143 (шістнадцять тисяч сто сорок три) грн., 84 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Стойка