Рішення № 94964777, 28.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Справа № 804/1382/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТурлакової Н.В. за участі секретаря судового засіданняЛукомського А.О. за участі: позивач представника відповідача 1, 2 представник відповідача 3 представник відповідача 4 не з`явився Полівчука Д.П. не з`явився не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 р. №485 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. “г” п.64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 ;

- поновити на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидату позивача для зайняття посади у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію” у Головному управління Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9584, 00 грн.;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 2396грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ про звільнення позивача є протиправним, таким, що винесений з порушенням чинного законодавства, без врахування бажання подальшого проходження служби в Національній поліції України, без належного попередження про звільнення та без пропонування жодної іншої посади, що в свою чергу є підставою для його скасування. Так позивач зазначив, що 05.11.2015 року він виявив бажання проходити службу в Національній поліції України, у зв`язку з чим на ім`я начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області подав відповідний рапорт, однак відповідач жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого проходження його на службі та не врахував відсутність його відмови від проходження служби в поліції та не перевірив взагалі можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме до ГУНП в Дніпропетровській області. Позивач зазначає, що йому до прийняття спірного наказу, тобто до 06.11.2015 року не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції.

Відповідачами подані до суду відзиви на позов, які є аналогічними за змістом в яких зазначено, що діючим законодавством форма попередження працівника про вивільнення невстановлена, а тому воно може бути зроблено у вигляді листа, розпорядження чи іншого документа, у даному випадку органами державної влади був обраний спосіб попередження, зокрема працівників міліції (осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів - у формі норми Закону, що носить загальнодоступний характер та встановлює достатній термін для того щоб дізнатися про можливі наслідки такого попередження. Закон України «Про Національну поліцію» було опубліковано за 3 місяці до дня вивільнення працівників, що відповідає вимогам ст. 492 КЗпП України щодо необхідності попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Отже, позивач був належним чином попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження. Крім того, наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 скорочені всі штати ГУМВС. Посилання ОСОБА_1 на написання ним рапорту від 05.11.2015 на ім`я начальника ГУМВС про згоду з рівнозначною посадою в Національній поліції України не свідчить про дотримання ОСОБА_1 вимог п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», оскільки по-перше рапорт надійшов до ГУМВС після видання наказу від 06.11.2015 № 485 о/с яким звільнено ОСОБА_1 , по-друге, адресовано не посадовій особі Національної поліції, по-третє, не свідчить про прийом його на службу до Національної поліції. Таким чином, зважаючи на недотримання ОСОБА_1 трьох місячного строку передбаченого п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» на виявлення бажання проходити службу в поліції та прийняття на службу в поліцію, відповідач вважає вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання ГУНП розглянути його кандидатуру для зайняття посади у відповідності до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та видання ГУНП наказу з цього приводу незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач просив відхилити доводи відповідачів, зазначених у відзивах та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2016 року по справі №804/1382/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017р., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.07.2019 р., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами автоматизованого розподілу вказана адміністративна справа передана на розгляд судді ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 04.10.2019 року позовну заяву прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також, вказаною ухвалою суду, на виконання вимог постанови Верховного Суду від 17.07.2019р. витребувано від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області додаткові докази, а саме: інформацію із підтверджуючими доказами: чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади, чи попереджався позивач у двомісячний термін про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів, згідно ст.49-2 КЗпП України.

Ухвалою суду від 02.12.2019р. клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 08.01.2020р. клопотання представника відповідача про залучення співвідповідачів задоволено та залучено в якості відповідачів 3, 4: Ліквідаційну комісію Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області та Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 19.02.2020р. клопотання позивача про витребування додаткових доказів – задоволено. Витребувано додаткові письмові докази від Головного управління МВС України в Дніпропетровській області: 1) інформацію щодо періодів перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною із наданням підтверджуючих доказів (накази, тощо); 2) довідку із зазначенням розміру середньої заробітної плати за посадою, яку ОСОБА_1 займав, а саме: начальник сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області станом на вересень та жовтень місяць 2015 року із зазначенням не лише основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткових його видів; 3) довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення посадовій особі, яка тимчасово виконувала обов`язки начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області станом на вересень та жовтень місяць 2015 року із зазначенням не лише основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткових його видів.

Судом були призначені судові засідання 18.12.2019р., 08.01.2020р., 22.01.2020р., 10.02.2020р., 19.02.2020р., 02.03.2020р., 13.03.2020р., 20.03.2020р., 20.07.2020р., 05.08.2020р., 09.09.2020р., 28.09.2020р., 04.11.2020р., 23.11.2020р., 23.12.2020р., 15.01.2021р., 22.01.2021р., 28.01.2021р.

В судові засідання 18.12.2019р., 08.01.2020р., 22.01.2020р., 19.02.2020р. 20.03.2020р., 20.07.2020р., 04.08.2020р., 09.09.2020р., 28.09.2020р., 04.11.2020р., 23.11.2020р., 07.12.2020р., 23.12.2020р., 28.01.2021р. позивач та його представники не з`явились, про дату час та місце яких позивач та його представник повідомлені належним чином. Позивачем подавались заяви та клопотання про відкладення (перенесення/зупинення) розгляду справи, з різних підстав як то хвороба, необхідність обстеження, складна епідемічна ситуація, візит до лікаря, хвороба матері, відсутність представника, частина з яких визнана судом обґрунтованими, частина такими що відбулись без поважних причин.

При цьому суд звертає увагу, що саме позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, що було задоволено судом.

Так ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2020р. провадження у справі №804/1382/16 зупинялось - до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів, та ухвалою суду від 22.06.202р. провадження по справі поновлено.

Усною ухвалою суду від 05.08.2020р. закінчено підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 28.09.2020р. клопотання позивача про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження по справі №804/1382/16 за позовом ОСОБА_1 , а згідно ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2020р. провадження по справі поновлено.

Також ухвалою суду від 04.11.2020р., з врахуванням думки представника відповідачів, клопотання позивача про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження по справі №804/1382/16, а згідно ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020р. провадження по справі поновлено

Ухвалою суду від 22.01.2021р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у адміністративній справі №160/1382/16 – відмовлено.

Крім того, у судовому засіданні під час розгляду справи по суті 22.01.2021р. позивачем було заявлено клопотання про витребування додаткових доказів та клопотання про виклик п`яти свідків.

Вирішуючи питання по суті заявлених клопотань судом враховані вимоги ч.2,4,5,8 ст.79, ч.1 ст.80 КАС України, згідно яких позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують що він здійснив усі залежні від нього дії спрямовані на отримання відповідного доказу. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подано в строк, зазначений в частинах другій та третій ст.79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Усною ухвалою суду від 22.01.2021р. у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів було відмовлено, у зв`язку з тим, що витребувані докази (інформація про наявність вакантних посад, пропонування позивачу інших посад, тощо) вже були витребувані ухвалою суду при прийнятті справи до свого провадження від 04.10.2019 року на виконання вимог постанови Верховного Суду від 17.07.2019р., а також ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2020р., якою клопотання позивача про витребування додаткових доказів (аналогічних у цьому клопотанні) задоволено, а також враховуючи що клопотання від 22.01.2021р. заявлено поза межами строків, та вимог до клопотання поро витребування доказів визначених ст.79, ч.ч.1, 2 ст.80 КАС України.

Також, усною ухвалою суду від 22.01.2021р. у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків відмовлено, у зв`язку з тим, що вказане клопотання заявлено на стадії розгляду справи по суті, більше року з дня прийняття справи до провадження (04.10.2019р.), а обов`язкові вимоги до клопотання про виклик свідків передбачені ч.2 ст.65 КАС України позивачем також не дотримані. Так клопотання не містило інформації щодо місця проживання (перебування), роботи чи служби осіб яких позивач просив викликати в якості свідків, та обставини, щодо яких вони можуть дати показання.

Крім того питання щодо виклику свідка ОСОБА_3 вже було вирішено судом, та задоволено.

У судовому засіданні 22.01.2021р. позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

У судове засідання 28.01.2021р. позивач не з`явився, на електронну адресу суду 28.01.2021р. о 09:04год. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із поганим самопочуттям.

Також, судом враховано, що позивачем систематично подавалися заяви про відкладення (перенесення/зупинення) розгляду справи, з різних підстав, а в судові засідання 18.12.2019р., 08.01.2020р., 22.01.2020р., 19.02.2020р. 20.03.2020р., 20.07.2020р., 04.08.2020р., 09.09.2020р., 28.09.2020р., 04.11.2020р., 23.11.2020р., 07.12.2020р., 23.12.2020р., позивач та його представники не з`явились.

При цьому п.2 ч.3 ст.205 КАС України, передбачено що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Крім того, п.1 ч.2 ст.45 КАС України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

У зв`язку із зазначеним, суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача 1, 2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволення позову просив відмовити.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2005 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Останнім місцем служби позивача була посада начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління.

Згідно наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06.10.2015 року №433о/с ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 4-років.

05.11.2015 року ОСОБА_1 написав на ім`я начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області генерала-майора міліції ОСОБА_4 рапорт, копія якого наявна в матеріалах справи, з тексту якого вбачається, що у зв`язку з реформуванням правоохоронних органів України згоден з рівноцінною посадою в Національній поліції України. Даний рапорт ОСОБА_1 направив поштовим відправленням, яке одержано адресатом 09.11.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та не заперечується відповідачем.

Рапорт ОСОБА_1 було зареєстровано 10.11.2015 року за №Д-1 та 30.11.2015 року листом за №305/Бр було надано відповідь, яким ОСОБА_1 було повідомлено про його звільнення з 06.11.2015 року за п.64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв`язку з ліквідацією ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 р. № 485 о/с капітана міліції ОСОБА_1 начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління було звільнено у запас Збройних сил з 06.11.2015 року за п. 64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, відповідно до пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про національну поліцію».

24 грудня 2015р. ОСОБА_1 звернувся до начальника ГКНП в Дніпропетровській області із заявою від 17.12.2015р. вх.№Д-1116, в якій просив прийняти його на службу до Національної поліції України.

На вказану заяву, Управління кадрового забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області листом №2/15-Д-7 від 20.01.2016р. повідомило ОСОБА_1 про те, що на теперішній час відповідні комісії Головного управління НП в Дніпропетровській області не утворені, конкурс на службу в поліції або на зайняття вакантної посади в Дніпропетровській області не проводиться.

У судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_3 , який прояснив, що працював заступником начальника сектору карного розшуку Самарського РВ Дніпропетровського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, 05.11.2015 року всі працівники міліції Самарського РВ були зібрані для написання заяв і рапортів про звільнення з органів міліції та переведення до органів поліції. Позивач ОСОБА_1 , який був присутній в цей день в Самарському РВ, відмовився писати заяву про звільнення з органів міліції і як пояснив останній, у зв`язку з цим від нього не прийняли рапорт про переведення його до органів поліції. Також, ОСОБА_3 пояснив, що він написав два рапорти, чи писав рапорти ОСОБА_5 він не бачив.

Також в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_6 від 17.01.2017р., в якій останнім зазначено, що 05.11.2015р. його підлеглий ОСОБА_1 прибув до Самарського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, де в його присутності відмовився від написання рапорту про звільнення з ОВС повідомивши, що має намір подати рапорт поштою.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII “Про міліцію”, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Статтею 18 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України".

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення):

Пунктом 64 «г» Положення, визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі".

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ “Про міліцію” втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ “Про Національну поліцію”.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію”, останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 – 13, 15, 17 – 18 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України “Про Національну поліцію” опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 – 13, 15, 17 – 18 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію”, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до “Прикінцевих та перехідних положень” цього Закону.

Аналізуючи вище наведене законодавство, суд приходить до висновку про те, що законодавець встановив граничний термін вирішення питання про прийняття на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення при умові наявності бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а саме таким граничним строком є 06.11.2015 року. Тобто до цієї дати працівники міліції повинні були визначитися чи бажають вони проходити службу в органах поліції.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 був обізнаний з проведенням реформи правоохоронних органів.

Отже, Законом України “Про Національну поліцію” передбачено особливу процедуру обов`язкового попередження про майбутнє звільнення, а саме: з моменту опублікування Закону (06.08.2015 року) всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені про майбутнє звільнення через скорочення штатів, цим же Законом не передбачено обов`язку працевлаштування працівників міліції у новоутвореній установі, передумовою отримання пропозиції щодо посад (рівнозначних, вищих або нижчих щодо посад, які обіймала особа під час проходження служби у міліції) є наявність (виявлення) бажання, яке має бути оформлено письмово та подано у порядку, визначеному п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію”, протягом трьох місяців з дня опублікування Закону, тобто у період з 07.08.2015 року по 06.11.2015 року, оскільки, кінцевим строком для вирішення питання щодо переведення співробітників міліції до Національної поліції було 06.11.2015 року.

Вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України “Про організаційно-штатні питання” від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Дніпропетровській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.

При цьому, доказів пропонування позивачу вакантних посад чи попередження позивача у двомісячний термін про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів, згідно ст.49-2 КЗпП України, відповідачами, у тому числі на вимогу ухвали суду від 04.10.2019р. не надано.

Суд зазначає, що аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114.

Що стосується другого з наведених вище випадків, то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

У аспекті спірних правовідносин суд звертає увагу на те, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно.

Вирішуючи питання про правомірність звільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, варто мати на увазі, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 18.01.2019 у справі №807/2395/15, від 23.01.2019 у справі №826/26414/15 та від 30.01.2019 у справі №826/26799/15, від 15.05.2019р. у справі №804/16491/15.

Згідно положень пункту 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Ліквідація пов`язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов`язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.

Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.

Тому, якщо ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Фактично такі самі висновки викладені і в цій справі в постанові Верховного Суду від 17.07.2019р., якою її направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, судом встановлено, що 05.11.2015 року ОСОБА_1 написав на ім`я начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області Репешка І.В. рапорт, копія якого наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.180), з тексту якого вбачається, що у зв`язку з реформуванням правоохоронних органів України згоден з рівноцінною посадою в Національній поліції України, який було направлено адресату засобами поштового зв`язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.165).

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п.9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення).

Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

При цьому, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (яке не втратило чинності та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини; далі - Положення), визначено, зокрема, підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) й підпунктом «г» пункту 64 передбачено звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як встановлено судом, позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження подальшої служби в органах Національної поліції, що відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIІI є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Суд вважає за необхідне звернути увагу і на ту обставину, що до матеріалів адміністративної справи не надано доказів на підтвердження того, що позивач не відповідав вимогам встановленим Законом України «Про Національну поліцію» до поліцейських, що в свою чергу перешкоджало б його подальшому проходженню служби в підрозділах Національної поліції.

Крім того, відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, рапорт позивача від 05.11.2015 підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції, тоді як доказів відмови позивача від проходження служби в поліції на час розгляду справи відповідачами не надано.

При цьому, у разі відсутності у нормативно-правових актах закріпленої форми заяви про виявлення бажання про подальше проходження служби в органах Національної поліції співробітники міліції мали повне право викласти таке бажання у довільній формі, оскільки основною метою подання такої заяви було отримання згоди від особи на працевлаштування, а інші формальності щодо перевірки відповідності особи вимогам до поліцейського та документального оформлення трудових відносин покладаються на роботодавця.

Адже форма, відповідно до вимог поваги до прав людини та принципу сприяння, не має підміняти зміст, зокрема, в ситуації, коли під час прийому документа його можна привести у відповідність до формальних вимог Закону.

При цьому, звернення позивачем із даним позовом до суду, підтверджує його бажання продовжити службу в поліції, про що останнім зазначено у вказаному вище рапорті від 05.11.2015р.

Наведене вказує, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого проходження позивачем служби, та відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.

Враховуючи наявність рапорту позивача від 05 листопада 2015 року, відповідач мав вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття позивача на службу в поліцію, оскільки визначальним для прийняття такого рішення є відповідність кандидата вимогам до поліцейських, визначеним Законом № 580-VIІI.

Також відповідачами не надано доказів, що ними були дотримані гарантії позивача при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів, передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема щодо переведення на іншу посаду.

З урахуванням положень ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскаржуваний наказ відповідача є необґрунтованим та непропорційним, а саме при прийнятті наказу відповідачем не дотримано необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілям, на досягнення яких спрямований цей наказ; звільнення позивача здійснено за відсутності відповідної правової підстави.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 06.11.2015р. №485 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. “г” п.64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 , останній обіймав посаду начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Відтак, з урахуванням вимог частини першої статті 235 КЗпП України, позивач має бути поновлений судом на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Суд, також, зазначає, що з огляду на особливості прийняття на службу до поліції осіб, які раніше проходили службу в міліції, застосування вказаного способу захисту порушених прав позивача (на відміну від загального - у формі поновлення її на попередній посаді) фактично виключає можливість розгляду Національною поліцією рапорту про прийняття його на службу відповідно до пункту 9 Розділу XI Закону № 580-VІІІ, адже позивач буде вважатися таким, що не працює в органах внутрішніх справ.

Аналогічна правова позиція була викладена в постановах Верховного Суду 13 березня 2019 року у справі №805/84/16-а, від 17 липня 2019 року у справі №823/5365/15, від 31 березня 2020 року у справі №266/4208/16-а.

Відтак, виходячи з встановлених обставин та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.06.2020 року по справі №804/4143/16, суд робить висновок, що позивач має бути поновлений судом на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, та Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області слід зобов`язати розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію” у Головному управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Щодо вимог позивача про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік..

Згідно положень частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною третьою статті 9 КАС України прямо передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд звертає увагу, що позивач самостійно визначив свої вимоги в позовній заяві від 11.03.2016р. стосовно стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, шляхом стягнення середнього заробітку у сумі 9584,00грн. В подальшому свої позовні вимоги він не змінював, не уточнював (у.т., по день прийняття рішення суду) і не збільшував.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми 9584,00грн. зазначеної в позовній заяві від 11.03.2016р.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Конституції України, ЦК України та законів України, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 частити третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналогічні положення містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За приписами частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 2396,00грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2396,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, розрахунок зазначеної суми, якими діями відповідача були спричинені моральні страждання, які зажадали здійснення додаткових заходів для отримання необхідної інформації, окрім позовної заяви до суду.

За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні, тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул.Красна, 20А, ЄДРПОУ 08592141), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул.Троїцька, 20А, ЄДРПОУ 40108866), Ліквідаційної комісії Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, пл.Червона 2а), ЄДРПОУ 08670964, Державної казначейської служби України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 06.11.2015р. №485 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. “г” п.64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07 листопада 2015 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію” у Головному управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул.Красна, 20А, ЄДРПОУ 08592141) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9584, 00 (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн.

В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова