Рішення № 94964525, 17.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 лютого 2021 р. Справа № 120/5945/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що отримавши постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн не погоджується з нею та вважає протиправною. Оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який позивач на підставі договору оренди автомобіля передав ФОП ОСОБА_2 та, який відповідно, є належним автомобільним перевізником у спірних правовідносинах про що також свідчить товарно-транспортна накладна у якій перевізником зазначено ФОП " ОСОБА_3 ". Тому, за твердженнями позивача, він у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ухвали від 06.11.2020 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов. Разом з тим, відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позов не подав.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Вантажний автомобіль марки MAN TGH 18.480 д.н. НОМЕР_1 та спеціалізований напівпричіп Н/ПР - самоскид E WELTON NW 33S д.н. НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 на праві власності технічного паспорта НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .

Відповідно до договору оренди автомобіля, укладеного 01.08.2020 року орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар ФОП ОСОБА_4 приймає у строкове платне користування автомобіль марки MAN TGH 18.480 д.н. НОМЕР_1 та спеціалізований напівпричіп Н/ПР - самоскид E WELTON NW 33S д.н. НОМЕР_2 .

Згідно до товарно-транспортної накладної № 7513 від 09.09.2020 року, водієм автомобіля MAN TGH 18.480, що належить позивачу на праві приватної власності, був ОСОБА_5 автомобільним перевізником визначено ФОП ОСОБА_4 замовником послуг є ТОВ "Радострой".

Відповідно акту № 229308 від 09.09.2020 року визначено, що інспекторами Укртрансбезпеки у Вінницькій області на автомобільній дорозі М-12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка 346 км + 258 м проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки MAN TGH 18.480 д.н. НОМЕР_1 .

За результатами габаритно-вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено факт перевезення вантажу даним транспортним засобом із порушенням ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вказані матеріали для розгляду були направлені до органу державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання, тобто до управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Так, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 1986021 від 29.09.2020 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за допущене порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно санкції абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 17 000 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ). Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону N 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 N 1567 (далі - Порядок N 1567).

Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344 є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Крім того статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Судом встановлено, що належним суб`єктом господарювання у спірних правовідносинах є ФОП ОСОБА_4 , який відповідно до законодавства надає послуги згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що в свою чергу підтверджується договором оренди транспортного засобу та від 01.08.2020 року та ТТН від 09.09.2020 року, який здійснював перевезення вантажу на замовлення ТОВ "Родострой".

Крім того наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Згідно з розділом 1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника, у даному випадку у товарно-транспортній накладні визначено перевізника - ФОП " ОСОБА_4 " проте, даний факт було проігноровано посадовими особами Укртрансбезпеки під час перевірки.

За змістом частини другої статті 801 Цивільного кодексу України витрати, пов`язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону № 2344 в межах спірної ситуації не є автомобільним перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно абз. 1 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону, не має.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач в межах спірних правовідносин не вважався автомобільним перевізником в розумінні статтей 1,48 Закону № 2344, тому оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 198602 від 29.09.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Водночас встановлені судом неповнота з`ясування обставин справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, що у свою чергу виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 8 вказаного Положення передбачено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідачем у справі є управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (територіальний орган Укртрансбезпеки), який в силу норм Кодексу адміністративного судочинства України володіє статусом суб`єкта владних повноважень, однак не є юридичною особою, що виключає можливість стягнення із відповідача сплаченого позивачем судового збору.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 08.10.2020 року, розрахунок платної правової допомоги до договору про надання правничої допомоги від 08.10.2020 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.02.2021 року на суму 6500 грн, акт приймання-передачі адвокатських послуг від 05.12.2020 року та розрахунок загальної суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи.

Так, 08.10.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_6 укладено договір про надання правничої допомоги.

Пунктом 1 цього договору передбачено, що адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів; представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема у судах.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість послуг адвоката становить: консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту - 1500 грн.; підготовка позову - 4000 грн.; за необхідності складання заяв, клопотань, пояснень - 1500 грн. (за один процесуальний документ); за ознайомлення з матеріалами справи - 500 грн.; за необхідності складання відповіді на відзив - 2000 грн.

Згідно п. 4.2 договору клієнт вдень підписання договору сплачує гонорар адвокату. На виконання умов договору сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

Як встановлено з Акту приймання-передачі адвокатських послуг від 05.02.2021 року та розрахунку від 15.02.2021 року платної правової допомоги до договору про надання правничої допомоги від 08.10.2020 року, позивачеві надано такі юридичні послуги:

- консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 1000 грн.;

- підготовка адміністративного позову - 4000 грн.;

- підготовка та подання заяви про усунення недоліків - 1500 грн.

Загальна вартість наданих послуг складає 6500 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 18.12.2020 позивач сплатив в загальній сумі 6500 грн за надання юридичних послуг.

Отже, витрати позивача в розмірі 6500 грн на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами, тому підлягають стягненню з відповідача.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в сумі 6500 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_5 ) до управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови про накладення адмінстративно-господарського штрафу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 198602 від 29.09.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_5 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 6500 грн за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, ЄДРПОУ 39816845).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович