Рішення № 94963672, 10.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/1828/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НСУ-215

МЕХАНОМОНТАЖ”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАРТІС”

про стягнення 461 288,00 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Іванов Д.П.;

від відповідача: Буднік Л.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАРТІС” про стягнення 416 288,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 21/06 від 21.06.2018 про надання послуг зі зберігання майна. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 461 288,00 грн. неустойки.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/1828/20 від 30.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ” залишено без руху.

13.07.2020 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2020.

Ухвалою суду від 16.07.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1828/20 та призначено підготовче засідання на 03.09.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

11.08.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

01.09.2020 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення судового засідання.

03.09.2020 в судове засідання з`явились представники позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явися, про прочини неявки повідомив суд заявою, поданою раніше.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі.

03.09.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу суду про продовження строку проведення підготовчого провадження та про відкладення підготовчого судового засідання на 17.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судом складено та направлено на юридичну адресу відповідача ухвалу-повідомлення від 07.09.2020.

11.09.2020 позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи відповідь на відзив.

16.09.2020 відповідачем подано до канцелярії суду клопотання про закриття провадження у справі.

17.09.2020 в судове засідання з`явились представники сторін.

В судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення стосовно поданого раніше клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до яких останнє підтримав та просив суд закрити провадження у справі. При цьому, обґрунтовуючи зазначене клопотання відповідач посилається на наявне рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 у справі № 911/72/20 про стягнення 453 767,00 грн. неустойки за неповернення майна по договору № 21/06 від 21.06.2018 за період з 01.01.2019 по 30.06.2019. З урахуванням зазначеного, відповідач стверджує, що, оскільки позивачем у справі № 911/72/20 нарахована неустойка по тому ж самому договору № 21/06 від 21.06.2018, що і в зазначеній справі, за період з 01.01.2019 по 30.06.2019, тому, на думку відповідача, у справі № 911/1828/20 відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2020 надав усні заперечення щодо задоволення поданого відповідачем клопотання.

Дослідивши подане клопотання про закриття провадження у справі, господарський суд вважає його юридично необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом досліджено рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 у справі № 911/72/20, яке наявне у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Як вбачається із змісту зазначеного рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАРТІС” про стягнення нарахованої неустойки за невиконання умов договору про надання послуг зберігання майна № 21/06 від 21.06.2018 за період з 01.01.2019 по 30.06.2019 у сумі 416 288,00 грн. Судовим рішенням по справі № 911/72/20 від 07.08.2020 судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Наразі, судом встановлено, що у справі № 911/72/20 та у даній справі, № 911/1828/20, позивачем оскаржуються дії відповідача щодо неповернення позивачу предмету договору про надання послуг зберігання майна № 21/06 від 21.06.2018. Стверджуючи, що відповідач не повернув позивачу предмет договору, останній вважає зазначені дії відповідача незаконними та керуючись п. 4.3 договору, у справах № 911/72/20 та 911/1828/20 нарахував відповідачу неустойку у розмірі 0,5 процентів від вартості неповернутого майна, за кожний день затримки. Однак, у справі № 911/72/20 позивач здійснив нарахування за період з 01.01.2019 по 30.06.2019, а у даній справі за період з 01.07.2019 по 31.12.2019, отже предмети позовів тут різні. В той же час, інших належних та допустимих доказів відсутності предмету позову у даній справі відповідачем до суду не представлено.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі.

17.09.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та про відкладення підготовчого провадження у справі на 15.10.2020.

12.10.2020 від представника відповідача на електронну пошту суду, а 13.10.2020 до канцелярії суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із хворобою представника, а також, заперечення по справі.

15.10.2020 від представника позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із хворобою представника.

15.10.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки повідомили суд поданими раніше клопотаннями.

В судовому засіданні 15.10.2020 судом вирішено відкласти підготовче судове засідання на 11.11.2020.

З метою належного повідомлення позивача та відповідача про розгляд справи, судом складено та направлено на юридичні адреси останніх ухвалу-повідомлення від 19.10.2020.

11.11.2020 відповідачем подано до суду клопотання про отримання процесуальних документів в електронному вигляді.

11.11.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в дане судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.11.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 26.11.2020.

З метою належного повідомлення позивача про розгляд справи, судом складено та направлено на юридичну адресу останнього ухвалу-повідомлення від 12.11.2020.

24.11.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.11.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в дане судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд, поданим раніше клопотанням.

В судовому засіданні 26.11.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 16.12.2020.

З метою належного повідомлення позивача про розгляд справи, судом складено ухвалу-повідомлення від 30.11.2020. Однак, у зв`язку із відсутністю фінансування, зазначена ухвала суду не була направлена на поштову адресу позивача. Проте, з метою належного повідомлення останнього, судом було направлено ухвалу-повідомлення від 30.11.2020 на електронну адресу позивача.

16.12.2020 в судове засідання з`явились представники сторін.

В судовому засіданні 16.12.20 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого провадження на 13.01.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

11.01.2021 від відповідача на електронну пошту суду, а 13.01.2021 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення у справі.

12.01.2021 від позивача до канцелярії суду надійшли письмові пояснення.

13.01.2021 в судове засідання з`явились представники сторін.

В судовому засіданні 13.01.2021 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

10.02.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, з посиланням на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як зберігачем, умов договору про надання послуг зі зберігання майна № 21/06 від 21.06.2018 в частині неповернення предмету договору, а саме: лист гарячекатаний 10х2000х6000 ст. 09Г2С в кількості 21,800 тон, вартістю 501 400,00 грн. як після закінчення дії договору так і після неодноразових вимог позивача (усних та письмових). Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з відповідача нарахованої неустойки за період з 01.07.2019 по 31.12.2019 у розмірі 461 288,00 грн. Також, позивач наголошує на тому, що під час досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12019040230000978 йому стало відомо, що всупереч умовам договору зберігання, металопрокат було переміщено на зберігання іншій юридичній особі та на зовсім інше місце зберігання. При цьому, як стверджує позивач, відповідач останнього про зазначені дії не повідомив в супереч ст. 945 ЦК України.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 10.02.2021 надав усні заперечення по суті позовних вимог, відповідно до яких проти позову заперечує повністю, посилаючись на наступне.

Відповідач стверджує, що з моменту закінчення строку дії договору (з 01.01.2019) до травня 2019 року поклажодавцем не було вжито жодних заходів, в порядку п.3.1.2. та не надходило вимоги на адресу зберігача щодо повернення майна зі зберігання. Натомість, ТОВ “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ”, продовжувало сплачувати ТОВ “ВАРТІС” кошти за послуги по зберіганню металопрокату.

В свою чергу, повернення майна за вимогою Поклажодавця відбулось за Актом приймання - передачі (повернення) від 21.05.2019 року до договору зберігання №21/06 від 21.06.2018року, згідно якого ТОВ “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ”, в особі директора ОСОБА_1 прийняв, а ТОВ “ВАРТІС”, в особі директора Мазієнко О.М. повернув Лист гарячекатаний 10x2000x6000 ст. 09Г2С в кількості 21,800 тон (копія долучена до матеріалів справи). Зазначений Акт був підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень та заперечень, що і є підтвердженням повернення зберігачем поклажедавцеві майна згідно Договору №21/06 від 21.06.2018 року.

Щодо обчислення неустойки, то відповідач вважає її нарахування безпідставним, оскільки сторонами не зазначено в актах вартості майна, наявність якої є обов`язковою умовою нарахування неустойки.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.02.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ” (далі – поклажодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВАРТІС” (далі – зберігач, відповідач) було укладено договір про надання послуг зберігання майна № 21/06 (далі - договір). Відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору майно (надалі іменується “майно”) і зобов`язується повернути його поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.2 договору, перелік майна, що передається на зберігання, визначається сторонами додатково в актах приймання передачі майна на зберігання.

Умовами п. 1.5 договору визначено, що місцем зберігання майна є склад зберігача, який знаходиться за адресою: Криворізький район, смт Радушне, вул. Нікопольське шосе 5а.

Поклажодавець зобов`язаний передати зберігачеві майно на зберігання за актом приймання-передачі (п.п 3.1.1 п. 3.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, 22.06.2018, у смт Радушне Криворізького району між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі, згідно якого позивач (поклажодавець) передав, а відповідач (зберігач) прийняв металопрокат для зберігання, згідно опису майна: Лист горячекатаний 10x2000x6000 ст.09Г2С в кількості 21,800 тон (без зазначення в акті прийому-передачі вартості майна переданого на зберігання, а в акті зазначено тільки найменування марка сталі та кількість металопрокату у тонах). Копія міститься у матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.3 договору, плата за зберігання майна нараховується наступним чином: 22 (двадцяті, дві) грн.00 коп. з ПДВ за 1 (одну) тону майна за місяць зберігання. Останнього календарного дня місяця зберігач надає поклажодавцю акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). При цьому сторони узгодили, що відповідно до договору розрахунковим періодом вважається календарний місяць, одиниця виміру - тонна розвантаженого майна. При цьому у вартість зберігання входять послуги з розвантаження майна поклажодавця при прийомці на зберігання та послуги з навантаження на автомобільний транспорт майна поклажодавця при знятті такого майна зі зберігання.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві за актом приймання - передачі. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодацеві всі пов`язані з цим збитки.

Поклажодавець зобов`язаний забрати у зберігача до закінчення строку цього договору за актом-приймання передачі (п.п. 3.1.2 п. 3.1 договору).

Відповідно до п. п. 6.1-6.2 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та діє до 31.12.2018 р., але в будь якому випадку до повного виконання сторонами передбачених договором зобов`язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір договір про надання послуг зберігання майна № 21/06 від 21.06.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин містить елементи різних договорів, а саме: договору зберігання та договору надання послуг.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2018, у смт Радушне Криворізького району, між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі, згідно якого позивач (поклажодавець) передав, а відповідач (зберігач) прийняв металопрокат для зберігання, згідно опису майна: Лист горячекатаний 10x2000x6000 ст.09Г2С в кількості 21,800 тон (без зазначення в акті прийому-передачі вартості майна переданого на зберігання, а в акті зазначено тільки найменування марка сталі та кількість металопрокату у тонах). Копія міститься у матеріалах справи.

Згідно з п. 1 ст. 938 УК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Підпунктом 3.1.2 п. 3.1 договору визначено, що поклажодавець зобов`язаний забрати у зберігача до закінчення строку цього договору за актом-приймання передачі.

В той же час, відповідно до п. п. 6.1-6.2 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та діє до 31.12.2018 р., але в будь якому випадку до повного виконання сторонами передбачених договором зобов`язань.

Наразі, господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання поклажодавцем, до закінчення дії договору, вимог ЦК України та умов договору, а саме: доказів того, що поклажодавець забрав зі зберігання своє майно.

При цьому, звертаючись із даним позовом, позивач стверджує, що предмет договору досі не повернуто відповідачем позивачу, і зазначені обставини, на його думку, надають позивачу, право для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді неустойки і тому він здійснює нарахування неустойки на суму неповернутих Листів горячекатаних, керуючись п. 4.3 догвоору, за період з 01.07.2019 по 31.12.2019 у розмірі 461 288,00 грн.

Отже, господарський суд зазначає, що, звертаючись із даним позовом про стягнення з відповідача неустойки за неповернуте майно по договору, позивачем, в першу чергу, має бути доведено факт такого неповернення. А, відповідачем, в свою чергу, не спростовано тверджень позивача щодо неповернення позивачу його майна: Лист горячекатаний 10x2000x6000 ст.09Г2С в кількості 21,800.

В той же час, статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Господарським судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Київської області знаходилася справа № 911/72/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАРТІС” про стягнення нарахованої неустойки за невиконання умов договору про надання послуг зберігання майна № 21/06 від 21.06.2018 за період з 01.01.2019 по 30.06.2019 у сумі 416 288,00 грн. Судовим рішенням по справі № 911/72/20 від 07.08.2020 судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Зазначене рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 911/72/20.

Отже, рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 у справі № 911/72/20 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 по справі № 911/72/20, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

Наразі, господарський суд зазначає, що у вищенаведених судових рішення встановлені наступні обставини:

«Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі (частини 1, 2 статті 949 цього Кодексу).

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 Цивільного кодексу України).

Після закінчення строку договору до травня 2019 року позивачем не було вжито заходів передбачених п. 3.1.2. договору, зокрема, позивач письмово не звертався до відповідача з вимогою щодо повернення майна із зберігання. Натомість позивач продовжував сплачувати відповідачу кошти за послуги по зберіганню майна (металопрокату).

Крім того, повернення майна за вимогою позивача відбулось за актом приймання - передачі (повернення) від 21.05.2019 до договору зберігання №21/06 від 21.06.2018, згідно якого позивач в особі директора Агризкової О.Д. прийняв, а відповідач в особі директора Мазієнко О.М. повернув майно, а саме: лист гарячекатаний 10x2000x6000 ст. 09Г2С в кількості 21,800тн.

Крім того, представником відповідача долучено довіреність №1 від 08.05.2019, якою було уповноважено особу Іванова Д.П. отримувати від імені та інтересах позивача спірне майно.

Судова колегія погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що вищезгаданий акт був підписаний та скріплений печатками сторін, відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", що в свою чергу свідчить про виконання відповідачем умов договору в частині повернення майна позивачу та відсутності нарахування позивачем неустойки, яка є предметом цього спору.

Твердження позивача про те, що акт приймання передачі від 21.05.2019 не може бути прийнятий у якості належного доказу повернення відповідачем спірного майна позивача, у зв`язку з його підробленням, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки наявність порушеної кримінальної справи не є підставою для того, щоб вважати цей акт неналежним доказом без вироку суду

Щодо порушеної кримінальної справи, судом першої інстанції було встановлено, що згідно ухвали слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий ріг Кузнецова P.O. про надання тимчасового доступу до речей та документів від 22.06.2019 у справі №216/3697/19 у провадженні слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровські області, перебувають матеріали досудового розслідування №12019040230000978 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, вчиненого невстановленими особами.

Крім того, представником відповідача було долучено копію довіреності від 08.05.2019, якою було уповноважено Іванова Д.П. отримати від імені позивача спірне майно.».

Наразі, господарський суд зазначає, що сторонами повідомлено в судовому засіданні, що вищенаведена кримінальна справа була закрита.

Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, беручи до уваги преюдиціальне значення доказів та фактів, встановлених у рішенні Господарського суду Київської області від 07.08.2020 у справі № 911/72/20 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 по справі № 911/72/20, господарський суд встановив, що відповідачем виконано вимоги укладеного між сторонами договору та 21.05.2019 за вимогою позивача повернуто позивачу предмет договору, його майно, а саме: лист гарячекатаний 10x2000x6000 ст. 09Г2С в кількості 21,800 тн.

Відповідно до п. 4.3 договору, у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою. Зберігай повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі 0,5 % від вартості майна зазначеної в актах приймання передачі, за кожний день затримки.

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування неустойки за період з 01.06.2019 по 31.12.2019.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, судом встановлено факт повернення відповідачем позивачу майна 21.05.2019, а позивач здійснює нарахування неустойки, починаючи з 01.06.2019, що фактично є вже після повернення майна, тому позовні вимоги є нормативно необґрунтовані та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 18.02.2021.

Суддя Л.В. Сокуренко