Рішення № 9496245, 29.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/129.03.10 За позовом Закритого акціонерного товариства «Київгума» до 1) Акціонерного банку «Аллонж»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум»

3) Національного банку України

про визнання недійсним договору ГД -Л-267 від 08.08.2008 р.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Чернюшок Ю.І. - представник за довіреністю № 103/09 від 23.09.2009 р.,

Недзельський Д.М. –представник за довіреністю № 6/10 від 22.01.2010 р.

Від відповідача 1 не з"явилися

Від відповідача 2 Сторожук О.В. –представник за довіреністю № б/н від 10.09.2009 р.

Від відповідача 3 Маслова В.М. - представник за довіреністю № 18-208/2991-12185 від 09.09.2008 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Закрите акціонерне товариство «Київгума»(позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного банку «Аллонж»(відповідача 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідача 2) та Національного банку України (відповідач 3) про визнання Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року недійсним.

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Київгума»обгрунтовуються відсутністю у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум»на момент укладення Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також невідповідністю змісту даного договору Цивільному кодексу України, що відповідно до положень ч. 1 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2009 р. порушено провадження у справі № 39/1 та призначено справу до розгляду на 25.01.2010 р. о 12:10 год.

Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2010 р. надав суду пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду, а також довідку про банківські рахунки позивача, витяги з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 21-21/572-3 від 02.02.2010 р. стосовно відповідача 1, № 21-21/572-1 від 02.02.2010 р. стосовно відповідача 2, № 21-21/572-2 від 02.02.2010 р. стосовно позивача станом на 15.01.2010 р.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 25.01.2010 р. надав відзив на позов, пояснення на виконання вимог ухвали суду та клопотання про надсилання процесуальних документів за адресою місцезнаходження товариства. Судом клопотання задоволено.

Відповідно до вищенаведеного відзиву, відповідач 2 заперечував позовні вимоги повністю оскільки відповідач 2 уклав з відповідачем 1 та відповідачем 3 спірний договір, дотримавшись положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 та відповідно до Рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України від 08 серпня 2008 року № 393.

Відповідач 2 у наведеному відзиві, посилаючись на положення Статуту ТОВ «Вотум»(п. 2.2.2), ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України зазначив, що предметом діяльності відповідача 2 є надання, в т.ч. і консалтингових послуг, тоді як в Єдиному державному реєстрі зазначені лише основні види його діяльності. Крім того, Закон України «Про банки і банківську діяльність»та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, приписами яких регулюється передання непроданих активів банку в управління юридичній особі, не містять вимог щодо набуття такою юридичною особою статусу фінансової установи, а згідно ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг»діяльність з довірчого управління фінансовими активами не підлягає ліцензуванню. За наведених обставин, відповідач 2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при укладенні спірного договору.

Щодо невідповідність спірного договору ст. 520 Цивільного кодексу України, відповідач 2 у відзиві зазначив, що спірний договір є договором управління майном, а не договором заміни боржника у зобов»язанні (переведення боргу), крім того Цивільний кодекс України та законодавство про ліквідацію банків не вимагають згоди кредиторів на передання активів банку в управління.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні 25.01.2010 р. надав відзив на позов з додатками та довідку на виконання вимог ухвали суду. Відповідно до відзиву, відповідач 3 заперечив проти позовних вимог позивача, оскільки вважає спірний договір таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а позов –таким, що не підлягає задоволенню. Крім того, відповідач 3 звернув увагу суду на той факт, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору, а отже не володіє певним обсягом прав та обов»язків, тому в розумінні ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України спірні правовідносини на нього не розповсюджуються, а рівно позивач не має права оскаржувати спірний договір.

Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2010 р. подав клопотання про продовження термінів розгляду справи. Представники відповідачів 2, 3 клопотання підтримали. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2010 р., на підставі ст. ст. 69, 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 08.02.2010 р. о 12:10 год. та продовжено строк вирішення спору.

05.02.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про витребування у відповідача 3 доказів по справі. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 01.03.2010 р. о 11:30 год., витребувані у відповідача 3 докази по справі.

19.02.2010 р. представник відповідача 3 через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі № 49-014/399 від 18.02.2010 р., згідно яких залучив до матеріалів справи Статут ТОВ «Вотум», фінансові звіти ТОВ «Вотум»за 2007 рік та перше півріччя 2008 року, довідки з державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про відсутність заборгованості з податків і зборів (обов»язкових платежів) у ТОВ «Вотум»від 10.07.2008 р. № 26754/10/24-308, лист ТОВ «Вотум»від 10.07.2008 р. № 145-07/08.

25.02.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

Факт ознайомлення позивача з матеріалами справи зафіксований записом останнього 04.03.2010 р. на третій сторінці обкладинки справи у відповідності з п. 3.7. Інструкції з діловодства в господарських судах України (затв. Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75).

Представник відповідача 3 в судовому засіданні 01.03.2010 р. подав письмові доповнення до пояснень по справі № 49-014/468 від 26.02.2010 р., згідно яких залучив до матеріалів справи супровідний лист № 166/л-8 від 08.05.2008 р. та додані до нього «Висновок ліквідатора про потребу передавання активів АБ «Аллонж»в управління іншій юридичній особі», Перелік непроданих активів АБ «Аллонж»станом на 01.05.2008 року та які не віднесено до безнадійної заборгованості згідно ст. 609 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку», висновки про оцінку кожного активу АБ «Аллонж», який передбачалося передати іншій юридичній особі (18 од.).

Суд враховує, що у вище наведених доповненнях до пояснень відповідач 3 зазначив, що подані ним на виконання ухвали суду від 08.02.2010 р. документи містять інформацію про клієнтів банку, яка відповідно до вимог статті 1076 Цивільного кодексу України та статті 60 закону України «Про банки та банківську діяльність»є банківською таємницею, а отже відповідальність за розголошення такої інформації третім особам тепер покладається на суд.

В той же час, відповідач 3, а рівно й інші сторони по справі, клопотань в порядку ст. 4-4 ГПК України про розгляд справи в закритому засіданні на розгляд суду не подавали, а тому справа № 39/1 слухалась у відкритому засіданні.

В судовому засіданні 01.03.2010 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 15.03.2010 р. о 11:20 год.

15.03.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 29.03.2010 р. о 15:20 год.

Представник відповідача 1 в судові засідання 25.01.2010 р., 08.02.2010р., 01.03.2010 р., 15.03.2010 р. та 29.03.2010 р. не з"явився, вимоги ухвал суду від 07.12.2009 р., від 25.01.2010 р., від 08.02.2010 р., від 15.03.2010 р. не виконав.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва по справі № 39/1 були направлені відповідачу 1 за адресою, вказаною у позовній заяві (01001, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 5) та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача 1 згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 21-21/572-3 від 02.02.2010 р (зазначений витяг знаходиться в матеріалах справи).

Підтвердженням надсилання відповідачу названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/1 відповідач 1 був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 25.01.2010 р., 08.02.2010р., 01.03.2010 р., 15.03.2010 р. та 29.03.2010 р. від останнього до суду не надходило.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача 1, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2010 р. подав письмові пояснення по справі № __/10 від 29.03.2010 р., які фактично є запереченням позивача на подані відповідачем 2 та відповідачем 3 відзиви на позовну заяву.

Відповідно до вище наведених пояснень позивач позовні вимоги підтримав повністю та зазначив, що спірний договір був укладений відповідачами з порушення ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та встановленого порядку укладання договорів про передачу активів банку в управління іншій особі. Зокрема, позивач вважає, що висновок ліквідатора АБ «Аллонж»був неправомірним, оскільки в ньому не було встановлено, що продаж активів банку буде мати наслідком істотну втрату їх вартості в порівнянні з їх передачею в довірче управління. Крім того, позивач вважає, що відповідач 2 не займається жодним з видів діяльності, наведених у п. 15.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, а передбачена статутом можливість здійснення юридичною особою певного виду діяльності, ще не доводить факту проведення юридичною особою такої діяльності фактично, а рівно здійснення такої діяльності професійно більше трьох років. Таким чином, відповідач 2 не мав професійного досвіду та відповідної кваліфікації для надання фінансових, аудиторських, консалтингових послуг, тобто не відповідав вимогам щодо юридичної особи –претендента, якій передаються в управління активи банку. Позивач також вважає, що відсутність законних підстав для укладення спірного договору та його укладення в порушення встановленого законом порядку укладення таких договорів спричинило певні негативні наслідки, а саме: відповідач 2 не провів розрахунок повністю або частково з жодним вкладником АБ «Аллонж», не вчинив жодної дії, пов»язаної з розпорядженням переданих йому активів тощо.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив відповідача 1 на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем 1 не подано.

В судовому засіданні 29.03.2010 р. за згодою представників позивача, відповідача 2 та відповідача 3 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2 та відповідача 3, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Київгума»(позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного банку «Аллонж»(відповідача 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідача 2) та Національного банку України (відповідач 3) про визнання Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року недійсним.

При розгляді даного спору судом застосовувались положення параграфу 2 глави 16 розділу IV Цивільного кодексу України (статті 215 - 236) та глави 22 розділу IV Господарського кодексу України про недійсність господарського зобов'язання (статті 207, 208), Закону України від 07.12.2000, № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036, а також приймались до уваги узагальнені положення, наведені у Листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та у Постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

По матеріалам справи судом встановлено наступне:

Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2004 року № 381 відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Акціонерного банку «Аллонж»(відповідач 1).

Відповідно до ч. 13 ст. 88 Закону України від 07.12.2000, № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»(надалі –Закон України) процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії. Національний банк України має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих банків - на термін до двох років (ч. 14 ст. 88 Закону України).

Постановою Правління Національного банку України від 03.07.2007 року № 282 процедуру ліквідації відповідача 1 продовжено на 1 (один) рік - до 10.08.2008 року.

Згідно з вимогами ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Механізм передачі цих активів регулюється розділом VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 (далі - Положення № 369).

У відповідності до вимог ч. 12 ст. 96 Закону України та п.15.3 глави 15 розділу VI Положення № 369 у зв'язку із закінченням процедури ліквідації банку, ліквідатор Акціонерного банку «Аллонж»(відповідача 1) М.Д. Корінько листом № 166/л-8 від 08.05.2008 р. подав на погодження Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія НБУ) «Висновок про потребу передавання активів АБ «Аллонж»в управління іншій юридичній особі», Перелік непроданих активів АБ «Аллонж»станом на 01.05.2008 року та які не віднесено до безнадійної заборгованості згідно ст. 609 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку», а також висновки про оцінку кожного активу АБ «Аллонж», який передбачалося передати іншій юридичній особі (18 од.) (копії наведених документів знаходяться в матеріалах справи).

Рішенням Комісії НБУ від 09.06.2008 року № 218 ліквідатору АБ «Аллонж»надано згоду на передавання непроданих активів банку в управління юридичній особі з метою задоволення вимог кредиторів.

На виконання вимог п. 15.4 глави 15 розділу VI Положення № 369 та п. 2 резолютивної частини Рішенням Комісії НБУ від 09.06.2008 року № 218 ліквідатором АБ «Аллонж»у газеті «Урядовий кур'єр»№ 119 від 03.07.2008 року опубліковано оголошення про пошук юридичної особи для передачі останній у управління непроданих активів банку.

Згідно абзацу 2 пункту 15.2 глави 15 розділу VI Положення № 369 визначено, що юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи банку може бути юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг не менше трьох років, веде беззбиткову діяльність і не має заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами та яка не є кредитором, учасником/акціонером банку, була пов'язаною особою цього банку, або яка не виконала зобов'язань перед цим банком.

Перелік документів, які юридична особа, що не є банком, подає до Національного банку України визначено у пункті 15.5 глави 15 розділу VI Положення № 369, зокрема це:

- заява про намір прийняти в управління непродані активи банку з метою задоволення вимог кредиторів. У заяві юридична особа має зазначити, що вона не є кредитором, учасником/акціонером банку, не була пов'язаною особою банку і не має невиконаних зобов'язань перед цим банком;

-          нотаріально засвідчені копії своїх установчих документів;

-          копія паспорта керівника юридичної особи;

-          фінансова звітність за останній звітний період (рік, квартал) згідно із законодавством України, засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера, відбитком печатки юридичної особи, а також підтверджена аудитором;

-          документ, що підтверджує відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевого бюджетів.

Відповідач 3 зазначив, що із заявами про намір за договором прийняти в управління непродані активи відповідача 1 з метою задоволення вимог кредиторів до Національного банку України звернулися декілька юридичних осіб, в тому числі – Tовариство з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідач 2). При цьому відповідач 2 подав до Національного банку України документи згідно вищенаведеного переліку, копії яких наявні в матеріалах справи.

Рішенням Комісії НБУ від 31.07.08 року № 375 з числа претендентів на визначення юридичної особи, що має право на ознайомлення з інформацією про активи, які передбачається передати в управління, було обрано TOB «Вотум», якого зобов'язано після ознайомлення з інформацією про активи банку повідомити про своє рішення.

TOB «Вотум»письмово, шляхом надіслання відповідного листа повідомив Національний банк України про готовність прийняти в управління непродані активи АБ «Аллонж».

Рішенням Комісії НБУ від 08.08.2008 року № 393 TOB «Вотум»визнано юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи АБ «Аллонж», а також вирішено укласти з останнім тристоронній договір про таку передачу.

08.08.2008 р. відповідно до п. 15.9 Положення № 369 між Акціонерним банком «Аллонж»(відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідач 2) та Національним банком України (відповідач 3) було укладено тристоронній Договір на основі типового договору, форма якого встановлена у Додатку № 6 Положення № 369, а саме Договір № ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів.

За умовами п. 1.1 Договору Установник управління (відповідач 1) передав в управління Управителеві (відповідачеві 2) активи, наявні на балансі відповідача 1 на дату укладення даного Договору (далі –Активи), а відповідач 2 прийняв в управління Активи та зобов'язався вживати усіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів відповідача 1 (далі - Вигодонабувачі) відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок Активів.

Перелік Активів наведено у Додатку № 1 до даного Договору (наведений додаток доданий до позовної заяви).

Вигодонабувачами за Договором є кредитори відповідача 1, які на дату підписання Договору внесені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів відповідача 1 (далі –Перелік Вигодонабувачів) та розрахунки з якими не проведені.

Перелік Вигодонабувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено у Додатку № 2 до даного Договору (наведений додаток доданий до позовної заяви).

Згідно Додатку № 2 до Договору позивач є Вигодонабувачем сьомої черги задоволення вимог Акціонерного банку «Аллонж»(№ 55) з кредиторськими вимогами станом на 10.08.2008 р. у розмірі 200000,00 грн.

Згідно п. 1.2 Договору Управитель (відповідач 2) є довірчим власником отриманих в управління Активів. До Управителя не переходить право власності на Активи. Обмеження права довірчої власності Управителя встановлюється даним Договором і законодавством України.

Спір у справі виник з причини того, що позивач вважає недійсним Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року, укладений між Акціонерним банком «Аллонж»(відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідач 2) та Національним банком України (відповідач 3), у зв»язку з відсутністю у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум»на момент укладення Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідністю змісту даного Договору Цивільному кодексу України, що відповідно до положень ч. 1 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання наведеного договору недійсним. Крім того, позивач посилається на укладення оспорюваного ним договору в порушення встановленого законом порядку укладення таких договорів, зокрема, ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 15.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 тощо.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повиння довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зібрані у справі докази свідчать, що укладений відповідачами Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року за своєю правовою природою є договором управління майном, а тому саме він та відповідні положення статей глави 70 ЦК України визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченого договором управління непроданими активами Акціонерного банку «Аллонж».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно (ч. 2 ст. 1029 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1030 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Відповідно до положень ст. 1033 ЦК України управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Вигодонабувач не може бути управителем. Управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Статтею 1034 ЦК України встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Проте, установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

По матеріалам справи судом встановлено, що позивач є Вигодонабувачем сьомої черги задоволення вимог Акціонерного банку «Аллонж»(№ 55) з кредиторськими вимогами станом на 10.08.2008 р. у розмірі 200000,00 грн., про що вказано в Додатку № 2 до Договору, а отже, має право набувати вигоди від майна, переданого в управління відповідача 2 згідно Договору.

З огляду на наведене, спростовується твердження відповідача 3 про відсутність у позивача права оскаржувати спірний договір з огляду на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору та не володіє певним обсягом прав та обов»язків в розумінні ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що позивач у відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України як заінтересована сторона має право заперечити його дійсність на підставах, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При розгляді спору про визнання спірного договору недійсним суд враховує, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства (п. 2 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі –Постанова № 9)).

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочин не повинен суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Позивач вважає, що зміст Договору суперечить Цивільному кодексу України (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Зокрема, посилаючись на підпункт б) пункту 2.2 та пункт 9.5 Договору, позивач стверджує, що за спірним договором відбулася заміна боржника у зобов»язанні, а саме: виконання боргу відповідача 1 перед позивачем та іншими кредиторами відповідача 1 переведено на відповідача 2.

В той же час, статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора.

Наведене твердження позивача спростовується з огляду на встановлену судом правову природу укладеного між відповідачами спірного договору, а саме: оспорюваний договір про передавання відповідачу 2 в управління непроданих активів відповідача 1 є договором управління майном, а не договором заміни боржника у зобов'язаннях (переведення боргу), як стверджує позивач. А тому до спірних правовідносин (щодо передачі активів банку в управління) не може застосовуватись норма ст. 520 ЦК України.

Згідно із ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном

Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем, а не власником майна (ст. 1038 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з тим, що 10.08.2008 року закінчився строк для ліквідації Акціонерного банку «Аллонж»(відповідач 1), а на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж мав би наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передав такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі – Товариству з обмеженою відповідальністю «Вотум», керуючись частиною 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Судом встановлено, що зміст умов спірного Договору відповідає вищенаведеним нормам ЦК України та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до п. 1.2 Договору визначено, що Управитель (відповідач 2) є довірчим власником отриманих в управління Активів. До Управителя не переходить право власності на Активи. Обмеження права довірчої власності Управителя встановлюється даним Договором і законодавством України.

Згідно підпункта б) пункта 2.1 Договору саме Управитель (відповідач 2) зобов'язаний повідомити Вигодонабувачів (кредиторів АБ «Аллонж») про покладення на нього обов'язків щодо подальшого задоволення вимог кредиторів Установника управління (відповідач 1).

З правових норм глави 70 ЦК України, яка регулює порядок управління майном, також вбачається, що згода вигодонабувачів на покладання на управителя обов'язків управління майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) не вимагається. Згода кредиторів (вигодонабувачів) на передання активів банку в управління не передбачена також і Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Інших доказів на підтвердження того, що Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року суперечить Цивільному кодексу України позивач не назвав та до матеріалів справи не залучив.

Крім того, позивач вважає, що відповідач 2 на момент укладення Договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Наведене твердження позивача спростовується з огляду на наступне:

Згідно положень ст. 92 ЦК України щодо цивільної дієздатності юридичної особи визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов»язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Під органом юридичної особи слід розуміти особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. Їх значення полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи.

Зібрані у справі докази свідчать, що станом на час укладення спірного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотум» (відповідач 2) було зареєстровано у якості юридичної особи (ідентифікаційний код 31360594) Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 16.02.2001 р. згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 342345.

Знаходження відповідача 2 у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України станом на час розгляду справи в суді підтверджується витягом з ЄДРПОУ № 21-21/572-3 від 02.02.2010 р. та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців –підтверджується довідкою серії АД № 044773 (витяг та довідка знаходяться в матеріалах справи).

Крім того, з норми ч. 1 ст. 1033 ЦК України вбачається, що діяльність з управління чужим майном можуть здійснювати лише суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1033 ЦК України управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України (далі –ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб'єктами господарювання, згідно із ст. 55 ГК України, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання зокрема є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 1.3 Статуту ТОВ «Вотум»має цивільну правоздатність та дієздатність відповідно до встановлених мети та предмету його діяльності та обсягу зобов»язань, що можуть бути взяті на себе Товариством відповідно до даного статуту та чинного законодавства України. Цивільна правоздатність Товариства виникає з дня його державної реєстрації і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Товариства.

Відповідно до п. 1.8 Статуту ТОВ «Вотум»є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов»язки, вступати в зобов»язання тощо. Товариство має самостійний баланс, поточні, валютні та інші рахунки в банках і т.д.

У пункті 2.2 Статуту ТОВ «Вотум»визначено предмет діяльності Товариства, зокрема:

- торгівельна та посередницька діяльність;

- надання послуг (в т.ч. надання консалтингових послуг);

- виробнича діяльність;

- будівельні та ремонтні роботи;

- зовнішньо - економічна діяльність.

Отже, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотум»(відповідач 2) є юридичною особою, яка має відокремлене майно, здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку та станом на момент укладення спірного договору мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Крім того, позивач стверджує відсутність законних підстав для укладення спірного договору та його укладення в порушення встановленого законом порядку укладення таких договорів з огляду на порушення відповідачем 3 положень ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та п. 15.2 Положення № 369.

Зокрема, вимогами ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Згідно п. 15.2 Положення № 369 юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи банку може бути юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг не менше трьох років, веде беззбиткову діяльність і не має заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами та яка не є кредитором, учасником/акціонером банку, була пов'язаною особою цього банку, або яка не виконала зобов'язань перед цим банком.

Позивач вважає, що висновок ліквідатора АБ «Аллонж»був неправомірним, оскільки в ньому не було встановлено, що продаж активів банку буде мати наслідком істотну втрату їх вартості в порівнянні з їх передачею в довірче управління. На думку позивача, продаж активів банку, які залишились на момент завершення процедури ліквідації є логічним кроком, який дозволяє отримати виручку і провести розрахунок з вкладниками.

В матеріалах справи наявний «Висновок ліквідатора про потребу передавання активів АБ «Аллонж»в управління іншій юридичній особі», Перелік непроданих активів АБ «Аллонж»станом на 01.05.2008 року та які не віднесено до безнадійної заборгованості згідно ст. 609 Цивільного кодексу України та ст. 12 ЗУ «Про оподаткування прибутку», висновки про оцінку кожного активу АБ «Аллонж», який передбачалося передати іншій юридичній особі (18 од.). Аналіз змісту наведеного висновку ліквідатора із зазначенням всіх непроданих активів АБ «Аллонж», висновків про їх оцінку з метою можливого продажу, даних про наявність судових спорів щодо сум кредиторської заборгованості, а також зазначення ліквідатором про неможливість визначити строки виконавчого провадження, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації спірних активів, свідчить, що негайний продаж цих активів мав би наслідком істотну втрату їх вартості.

Крім того, безпосереднє погодження звіту ліквідатора, а рівно оцінка його правомірності та підставності відноситься до повноважень Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, рішенням якої від 09.06.2008 року № 218 було надано згоду ліквідатору АБ «Аллонж»на передавання непроданих активів банку в управління юридичній особі з метою задоволення вимог кредиторів.

В подальшому, з метою вжиття заходів для продовження погашення заборгованості кредиторів АБ «Аллонж»за рахунок отриманих активів після завершення процедури ліквідації цього банку, Рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 08.08.2008 року № 393 TOB «Вотум»визнано юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи АБ «Аллонж», а також вирішено укласти з останнім тристоронній договір про таку передачу.

При цьому суд зазначає, що продаж активів банку, які залишились на момент завершення процедури ліквідації, що дозволило б, на думку позивача, отримати виручку і провести розрахунок з вкладниками, у якості альтернативи передачі активів банку в управління, є особистою думкою відповідача з огляду на його особисті прерогативи при здійсненні підприємницької діяльності та без оцінки загального інтересу всіх кредиторів АБ «Аллонж».

Позивач також вважає, що відповідач 2 не займається жодним з видів діяльності, наведених у п. 15.2 Положення № 369, а передбачена статутом можливість здійснення юридичною особою певного виду діяльності, ще не доводить факту проведення юридичною особою такої діяльності фактично, а рівно здійснення такої діяльності професійно більше трьох років. Отже, на думку позивача, відповідач 2 не мав професійного досвіду та відповідної кваліфікації для надання фінансових, аудиторських, консалтингових послуг, тобто не відповідав вимогам щодо юридичної особи –претендента, якій передаються в управління активи банку.

Наведене твердження позивача також не приймається до уваги суду з огляду на наступне:

Перелік документів, які юридична особа, що не є банком, подає до Національного банку України визначено у пункті 15.5 глави 15 розділу VI Положення № 369, зокрема це:

- заява про намір прийняти в управління непродані активи банку з метою задоволення вимог кредиторів. У заяві юридична особа має зазначити, що вона не є кредитором, учасником/акціонером банку, не була пов'язаною особою банку і не має невиконаних зобов'язань перед цим банком;

-          нотаріально засвідчені копії своїх установчих документів;

-          копія паспорта керівника юридичної особи;

-          фінансова звітність за останній звітний період (рік, квартал) згідно із законодавством України, засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера, відбитком печатки юридичної особи, а також підтверджена аудитором;

-          документ, що підтверджує відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевого бюджетів.

По матеріалам справи встановлено, що ТОВ «Вотум»(відповідач 2) подав до Національного банку України (відповідач 3) встановлений п. 15.5. Положення перелік документів (копії цих документів знаходяться в матеріалах справи), на підставі оцінки яких і було прийняте Рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України від 08 серпня 2008 року № 393 про обрання ТОВ «Вотум»юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи Акціонерного банку „Аллонж".

Фактично позивач посилається на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 487464, в якому названі чотири види діяльності відповідача 2, а саме: 45.21.1 будівництво будівель, 70.32.0 управління нерухомим майном, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 65.23.0 інше фінансове посередництво, серед яких відсутнє надання консалтингових послуг.

Суд погоджується з доводами відповідача 2 (які викладені у відзиві), що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців вказуються лише основні види діяльності підприємства, що не виключає наявності інших видів діяльності підприємства.

Тим більше, з урахуванням приписів статей 91, 92 ЦК України суд вважає зауваження позивача про те, що юридична особа –претендент має здійснювати професійну діяльність у сфері надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг в сукупності, не можуть підтверджувати відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Фактично, зі змісту п. 2.2 Статуту ТОВ «Вотум»вбачається, що предметом діяльності останнього є надання консалтингових послуг.

Доказів, які б спростовували надання відповідачем 2 вищенаведеного виду послуг та здійснення такої діяльності відповідачем 2 професійно більше трьох років, позивачем не названо та в судовому засіданні до матеріалів справи не залучено.

Суд також враховує пояснення відповідача 3, відповідно до яких останній, як розробник Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, не вимагає від юридичних осіб –претендентів здійснення професійної діяльністі у сфері надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг в сукупності.

Стосовно відсутності у відповідача 2 статусу фінансової установи, слід зазначити, що Закон України «Про банки і банківську діяльність»та Положення № 369, відповідно до яких регулюється передання непроданих активів банку в управління юридичній особі, не визначають серед вимог до юридичної особи, якій за договором передаватимуться непродані активи банку, вимоги набуття статусу фінансової установи. Згідно статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг»діяльність з довірчого управління фінансовими активами не підлягає ліцензуванню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини та підстави визнання Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року недійсним не підтвердив.

У зв'язку з вищезазначеним суд прийшов до висновку, що Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року повністю відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а підстави для визнання його недійсним, визначені у ст. 215 ЦК України відсутні.

А тому позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Київгума»визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що твердження позивача щодо невиконання відповідачем 2 покладених на нього спірним договором обов»язків (до того ж доказово позивачем не доведене), а саме: щодо нездійснення відповідачем 2 розрахунку (повністю або частково) з вкладником АБ «Аллонж», щодо невчиненням дій, пов»язаних з розпорядженням переданих відповідачу 2 активів АБ «Аллонж»тощо, не передбачено Цивільним кодексом України у якості підстави для визнання договору недійсним.

Суд також звертає увагу позивача, що умовами спірного договору передбачена відповідальність його сторін за невиконання зобов»язань за цим Догвором (п.п. 7.1 –7.5 Договору).

Крім того, згідно п. 9.2 Договору передбачено можливість дострокового припинення його дії у випадках, визначених статтею 1044 ЦК України, а також у разі, зокрема, прийняття Національним банком рішення про дострокове розірвання Договору в разі порушення Управителем (відповідачем 2 в спірному випадку) вимог законодавства України, у тому числі нормативно –правових актів Національного банку України чи цього Договору. Розірвання Договору відбувається за рішенням Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків (підпункт б) пункту 9.2 Договору).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 315,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 55 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20, 91, 92, 202, 203, 204, 215, 520, 626, 1029, 1030, 1034, 1044 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 88, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»Договором сторін, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 02.04.2010 р.