Рішення № 94960851, 08.02.2021, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/4338/20

Провадження № 2/0274/407/21

Рішення

Іменем України

08.02.2021 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., сторін, представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, -

В с т а н о в и в :

В липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом відповідно до якого просить суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 26.12.2008 року між ним та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Бердичівської районної державної нотаріальної контори, р.№ 3-3853.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є інвалідом 2 групи загального захворювання, постійно проживав та на даний час проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_2 . Враховуючи його слабкий стан здоров"я та потребу в сторонньому догляді та турботі, а також повіривши запевнянням його дружини ОСОБА_5 та відповідача про те, що вони забезпечать йому належні умови пожиттєвого догляду він погодився переоформити належну йому на праві приватної власності нерухомість на відповідача.

26.12.2008 року між ним та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір відчуження житлового будинку АДРЕСА_2 та земельних ділянок площами 0,2500 га і 0,1871 га по АДРЕСА_2 . Зазначає, що тексту договору він не читав, копії договору не отримував, вважаючи, що в ньому передбачено всі обумовлені ними взаємні права та обов"язки щодо надання йому необхідних умов довічного утримання. Вказав, що перші роки після укладення договору відповідач сумлінно виконував свої зобов"язання, але згодом придбав будинок в сусідньому селі, де і проживає з родиною, переставши надавати йому належне забезпечення та догляд. На даний час він проживає один і в зв"язку зі значним погіршенням стану його здоров"я вимушений звертатися за допомогою до знайомих та друзів, а згодом і до його сестри - ОСОБА_6 про надання йому постійної турботи, догляду та піклування в обмін на те, що він з нею укладе договір довічного утримання.

Нещодавно йому стало відомо що між ним та відповідачем був укладений не договір довічного утримання, як він вважав, а договір дарування, чого він в дійсності не бажав. Вважає, що договір дарування укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, є удаваним правочином, тому його необхідно визнати недійсним в судовому порядку.

09.11.2020 року відповідачем подано відзив на позову заяву згідно якого він просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовує тим, що пояснення та доводи позивача є нещирими, оскільки вони мотивовані погіршенням особистих стосунків між ними. Позивач на момент посвідчення оспорюваного правочину мав волевиявлення на його вчинення, оскільки отримував у відповідних підприємствах, установавах , оранізаціях необхідні документи та самостійно сплачував витрати. Текст договору викладений чітким, розбірливим шрифтом, формулювання в ньому викладені зрозуміло. Також позивачем не надано суду доказів того, що на момент укладення спірного договору він не мав наміру його укладати ( а.с. 43-46).

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_1 доводи позовної заяви підтримали з підстав зазначених в ній.

Позивач суду пояснив, що під час укладення договору він його підписав не читаючи, оскільки вважав, що уклав договір довічного утримання. Копію договору він отримав у нотаріуса перед зверненням до суду. В 2008 році він дійсно був у нотаріуса для того щоб укласти договір, повідомляв йому, що хоче щоб його доглядали. Нотаріус з ним мав розмову, пояснював йому що він укладає договір дарування. Договір йому ніхто не забороняв читати, він просто взяв і підписав його. Своє виявлення він погодив із жінкою.

Відповідач та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечили проти заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач пояснив, що ініціатором договору був позивач. В 2008 році він збирався одружуватися і позивач, який є його рідним батьком, вказав, що подарує йому будинок до одруження, щоб в майбутньому його жінка не мала на будинок ніяких майнових прав. Позивач усвідомлював значення своїх дій і добре розбирався в тому який договір укладає. На даний час в спірному будинку проживає позивач і його звідти ніхто не виганяє. Під час укладення договору у нотаріуса був він, позивач та його мати ( дружина позивача). Нотаріус їм розповідав все про умови договору, після чого читав текст договору в голос, а позивачу надавалася копія договору. Під час укладення договору ні він, ні його мати, ніяких зобов"язань перед позивачем по його довічному утриманню не давали.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі представника Бердичівської державної нотаріальної контори ( а.с.39).

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що в Любомирівці він проживає постійно. Кому належить спірний будинок він не знає. Йому відомо, що там відсутнє опалення та немає води в криниці.

Свідок ОСОБА_6 вказала, що є сестрою позивача. Пояснила, що зі слів позивача їй відомо, що він мав намір укладати договір довічного утримання з відповідачем, який обіцяв його доглядати в обмін на будинок. На її думку в 2008 році відповідач шляхом обману завів позивача до нотаріуса для укладення договору. Останні 2-3 роки вона доглядає за братом, купує йому їжу, медикаменти. Вказала, що їй 74 роки, вона проживає сама в м. Бердичеві, однак в обмін на будинок вона готова укласти з позивачем договір довічного утримання.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що з позивачем вони знайомі на протязі останнього року, він в нього буває дуже рідко. Зі слів позивача йому відомо, що останній уклав з пасинком чи то договір довічного утримання, чи то договір дарування, який його пасинок не виконує.

Свідок ОСОБА_5 ( мати відповідача) суду пояснила, що в 2008 році її син повідомив, що має намір одружитися, на що позивач, на той час її чоловік, сказав, що треба переписати на сина будинок, щоб в подальшому жінка в нього його не відсудила. До державного нотаріуса їздила вона, позивач та відповідач. Договір нотаріус зачитував три рази, позивач також самостійно читав договір. Крім будинку позивач також подарував сину дві земельні ділянки, оформленням всіх документів займався самостійно. Спірний будинок був придбаний ще у 1987 році та оформлений на неї , на її дівоче прізвище. Позивач в будинку був приписаний з 1992 року. Однак між ними були постійно сварки з тих підстав, що позивач її дорікав, що будинок оформлений не на нього, тому вона і переоформила будинок на позивача. В 2001 році вона купила собі будинок в м. Іванопіль, там прописаний також і позивач, оскільки вони мали намір проживати разом та вона мала його доглядати. Вказала, що на час укладення договору дарування позивачу було 61 рік, він не потребував стороннього догляду.

Свідок ОСОБА_9 ( дружина відповідача) пояснила, що в 2008 році вона мала намір одружитися з відповідачем, при ній позивач повідомив, що планує подарувати будинок сину, щоб вона не могла його в подальшому відсудити у сина. Позивач ніколи не сприймав її як невістку. На час укладення договору дарування позивач не потребував стороннього догляду. З будинку в якому на даний час проживає позивач його ніхто не виганяє. З 2019 році відносини між позивачем та відповідачем розладналися, оскільки позивач безпідставно скаржиться в поліцію на відповідача.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно копії Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 534015 ОСОБА_5 є інвалідом другої групи з 12.02.2019 року - безтерміново ( а.с. 7).

Згідно довідки виданої в.о. старости Великоп"ятигірського старостинського округу Райгородоцької сільської ради Бердичівського району від 10.01.2020 року ОСОБА_3 , 1949 р.н. дійсно проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 ( а.с.8).

Відповідно до копії свідоцтва про одруження судом встановлено, що 16.11.2002 року в Великоп"ятигірський сільській раді Бердичівського району Житомирської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 , 1949 р.н. та ОСОБА_10 , 1952 р.н. ( а.с.9).

26.12.2008 року в м. Бердичеві Житомирської області було укладено договір дарування житлового будинку та 0,2500 га , 0,1871 га земельних ділянок. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ( подарував), а ОСОБА_4 прийняв у власність належний дарителю на праві приватної власності цілий житловий будинок АДРЕСА_1 .

Договір дарування від 26.12.2008 року був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Пашинським О.М., р.№ 3-3853; нотаріусом констатовано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін ( а.с. 10).

Відповідно до висновку ЛКК № 73 від 01.07.2019 року ОСОБА_3 1949 р.н. потребує протезування ортопедичною паличкою ( а.с. 11).

Як вбачається з Форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається МСЕК від 25.02.2019 року , судом встановлено, що ОСОБА_3 , 1949 р.н. є інвалідом 2 групи протягом останніх трьох років, тобто з 2016 року ( а.с.12).

Згідно копій талонів - повідомлень єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви ( повідомлення) про кримінальне правопорушення судом встановлено, що 26.12.2019 року о 09-16 та 18-39 , 16.01.2020 року о 15-49, 23.01.2020 року о 16-45, 11.01.2020 року о 17-17 , 11.01.2020 року о 15-12 ОСОБА_3 повідомляв органи поліції про конфлікти з відповідачем ( а.с. 20-22).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно із статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Положеннями статті 235 ЦК України визначається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1, 2 пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Договір дарування від 26.12.2008 року повністю відповідає вимогам діючого законодавства України з повним дотриманням норм статей 202, 203 ЦК України, так як не суперечить Цивільному кодексу України, а саме особи, які його вчинили та посвідчили мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину є вільними і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, належним чином посвідчений нотаріально та внесений до Реєстру нотаріальних дій Державною нотаріальною конторою в особі нотаріуса.

Пояснення свідків ОСОБА_8 ОСОБА_6 , ОСОБА_11 допитаних у судовому засіданні про те, що відповідач не надавав позивачу матеріальної допомоги, не утримував його, не являються належними доказами для задоволення позову, оскільки відповідності. 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що станом на 26.12.2008 року позивач не потребував сторонньої допомоги та постійного догляду за ним, оскільки з медичних документів наданих позивачем встановлено, що другу групу інвалідності він оформив з 12.02.2019 року, а загальна тривалість перебування на інвалідності з 2016 року.

Позивач не довів, що укладаючи договір дарування, насправді мав намір вчинити договір довічного утримання (догляду), а також, що у нього було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження житлового будинку та земельних ділянок, а також не доведено наявності будь-яких умисних дій з боку відповідача, спрямованих на укладення договору дарування з метою приховати інший правочин.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вважати, що оспорюваний правочин за своєю природою є договором довічного утримання підстав не має, тому позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином, застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. Якщо ж судом встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, то застосування строку позовної давності є не можливим.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з підстав їх необґрунтованості, то підстав для застосування строку позовної давності на якому наполягав відповідач суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 4,12- 13, 76-81, 141, 258-261, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним - відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання , має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2020 року.

Головуючий Т.М. Вдовиченко