Ухвала суду № 9495021, 17.05.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

17 травня 2010 р. Вх. № 2083/10

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., розглянувши матеріали за заявою управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області про порушення справи про банкрутство колективного підприємства "Колективна аптека № 107" (ідентифікаційний код 22199829) в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

в с т а н о в и в:

УПФУ в Городенківському районі Івано-Франківської області у своїй заяві, як видно із її змісту, зазначає, що за даним боржником рахується борг по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на загальну суму 15 311 грн 07 коп., а оскільки боржник припинив підприємницьку діяльність, не подає звітність до податкових органів України, ініціюючий кредитор вбачає підстави для визнання КП "Колективна аптека № 107" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до положень абзацу 3 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів). В абзаці 7 цієї статті передбачено, що грошове зобов’язання - це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. При цьому, зокрема, недоїмка (пеня та штраф) до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується.

Згідно викладених у ч. 3 ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” положень, справа про банкрутство порушується господарським судом якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. В свою чергу, ст. 52 цього Закону, передбачає певні особливості банкрутства відсутнього боржника, зокрема, що кредитор може ініціювати порушення справи про банкрутство незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Разом з тим, указана норма не містить жодного виключення щодо безспірності таких вимог кредитора.

Відповідно до абзацу 7 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Згідно положень частин 1, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у заяві кредитора про порушення справи про банкрутство повинні бути зазначені розмір вимог кредитора до боржника, обставини, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, докази обґрунтованості вимог кредитора й інші обставини, на яких ґрунтується заява; тобто з урахуванням положень ст. 52 цього Закону, у заяві ініціюючого кредитора щодо відсутнього боржника мають бути також зазначені такі обставини, які б у своїй сукупності беззаперечно свідчили про наявність підстав для визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою, тобто як відсутнього боржника. При цьому, усі наведені обставини ініціюючий кредитор зобов'язаний підтвердити відповідними й належними доказами.

Крім того, до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно положень ч. 10 ст. 7 цього Закону, також додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов’язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

Викладені положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, як і положення ст. 33 ГПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, ініціюючий кредитор при подачі заяви залишив без уваги.

Зокрема, у заяві УПФ в Городенківському районі відсутні посилання на відповідні докази, які б підтверджували безспірність кредиторських вимог до боржника, про які йде мова в цій заяві, на загальну суму 15 311 грн 07 коп.

Що ж стосується викладених у заяві доводів ініціюючого кредитора про наявність підстав для визнання колективного підприємства "Колективна аптека № 107" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” слід зазначити наступне.

Згідно положень ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, відомості про відсутність юридичної особи за її місцем реєстрації повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У ст. 18 цього ж Закону передбачено, що відомості внесені до Реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Реєстру, не було внесено, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, оскільки відсутність боржника є фактом, який має юридичне значення і має бути підтверджений відповідними доказами, з урахуванням зазначених у ч. 2 ст. 34 ГПК України положень про те, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, єдиним належним і допустимим доказом підтвердження факту відсутності боржника за місцезнаходженням може бути відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до якого внесено запис про відсутність боржника за його місцем реєстрації. Згідно наявного у матеріалах витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який до своєї заяви долучив ініціюючий кредитор, станом на 15 січня 2010 р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості про відсутність Колективної аптеки № 107 за своїм місцезнаходженням не підтверджені. У зв'язку з цим, суд вважає, що беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність підприємницької діяльності боржника і, відповідно, про наявність підстав для визнання боржника банкрутом як відсутнього, не має.

Крім того, викладені у заяві ініціюючого кредитора твердження про відсутність підприємницької діяльності боржника і не подання ним податкової звітності до органу державної податкової служби з посиланням на повідомлення ДПІ в Городенківському районі № 669/6/15-118 від 22 січня 2010 р. також вбачаються сумнівними виходячи із такого.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Так, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, згідно п. 3 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", здійснюють державні податкові інспекції в районах. Отже, виходячи із змісту вимог статей 11, 111 цього ж Закону, встановлення факту неподання платником податків у встановлений строк, податкових декларацій відноситься до компетенції органів державної податкової служби. Відповідно ж, УПФ в Городенківському районі такими повноваженнями не наділено, а тому не може стверджувати про зазначені обставини.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що подану управлінням Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області заяву про порушення справи про банкрутство колективного підприємства "Колективна аптека № 107" в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” слід повернути без розгляду згідно абзаців 2 і 5 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Керуючись статтями 1, 5, 6, 7, 9 і 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, статтями 63, 86 ГПК України, суд

у х в а л и в:

заяву управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області про порушення справи про банкрутство колективного підприємства "Колективна аптека № 107" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і додані до неї документи - повернути без розгляду.

Суддя                                                                                           І. В. Ткаченко

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______

17.05.10