Рішення № 9494681, 13.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 травня 2010 р.           Справа 7/61-10

за позовом: Приватного підприємства "Агропром", м. Волочиськ, Хмельницька область

до: Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства "Комсомольське", с. Садове, Козятинський район, Вінницька область

про стягнення 62848 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Стороженко С.І. - довіреність № 120 від 25.01.2010 року.

відповідача: Тимощук В.О. - довіреність № б/н від 01.10. 2008 року.

ВСТАНОВИВ :

ПП "Агропром" звернулось до господарського суду з позовом до ВСАТ "Комсомольське" про стягнення 47092,30 грн. боргу, 11773,07 грн. штрафу та 3982,12 грн. пені за неналежне виконання умов договору № 09-05-09 від 09.04.2009 року в частині оплати коштів за поставлений товар.

Ухвалою від 09.04.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/61-10 та призначено до розгляду на 13.05.2010 року.

13.05.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнає повністю. Одночасно відповідач не визнає позов в частині стягнення штрафних санкцій (штраф і пеня) та просить в цій частині відмовити посилаючись на важкий фінансовий стан підприємства.

За письмовим клопотанням позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.04.2009 року між ПП "Агропром" та ВСАТ "Комсомольське" було укладено договір поставки № 09-04-09 ВН.

За умовами даного договору позивач зобов'язувався передати у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (засоби захисту рослин), а відповідач зобов'язувався прийняти товар і сплатити його вартість, сплативши визначену договором грошову суму (п. 1.1 договору ).

В п. 2.2 Договору сторони погодили, що покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. При цьому термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках.

Згідно п.3.2.1 Договору оплатити вартість товару в терміни вказані в додатках (специфікаціях) враховуючи при цьому умови п.2.3 Договору. При перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному документі номер і дату укладення цього договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів Постачальник самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення будь-яких існуючих зобов'язань Покупця перед постачальником.

09.04.2009 року між сторонами було підписано додаток № 1 до Договору в якому було погоджено асортимент, кількість, ціну товару та строки проведення розрахунків за товар (01.11.2009 року) (а.с.13, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи позивач 15.04.2009 року відповідно до видаткової накладної № РН-0000177 та довіреності серія ЯМФ № 504696 (а.с.14-15, т.1) поставив відповідачу товар на суму 55032,60 грн., що вбачається із зазначеної накладної.

Однак відповідач не у повному обсязі провів розрахунок за отриманий товар та у період з 01.12.2009 року до 16.03.2010 року сплатив лише 7940,30 грн. в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 47092,30 грн., яка в подальшому не погашалась у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

В підтвердження проведення розрахунків на вказану суму суду надано банківські виписки, платіжні доручення та видаткові касові ордери.

Таким чином борг відповідача перед позивачем становить 47092,30 грн. (55032,60-7940,30).

Досліджуючи первинні документи надані сторонами суд прийшов до висновку, що передача товару відповідачу здійснювалась на підставі договору поставки № 09-04-09 ВН від 09.04.2009 року з огляду на повну тотожність асортименту, кількості та ціни товару відображеного в додатку № 1 до Договору та видатковій накладній від 15.04.2009 року № РН-0000177, а також посилання на вказаний вище договір в графі "Призначення платежу" у видаткових касових ордерах тощо.

Виходячи з встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеній вище накладній відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 47092,30 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 11773,07 грн. та пені у розмірі 3982,12 грн. відповідно п. 7.2.1 договору за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.2.1 договору сторони погодили, що покупець несе відповідальність за затримку з оплатою Продавцю за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день протермінування оплати.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення штрафу та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Разом з тим стосовно стягнення штрафу та пені суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву.

Зокрема відповідач посилається на важкий фінансовий стан ВСАТ "Комсомольське" в 2009 році, що викликано загибеллю та пошкодженням посівів сільськогосподарських та плодовоягідних культур.

В підтвердження наведеного суду надано акт від 15.06.2009 року складений за участю начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій РДА, провідного фахівця з питань цивільного захисту Козятинського РВ ГУМНС, головного агронома управління агропромислового розвитку райдержадміністрації.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 100,00 грн. та пені до 100,00 грн..

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру штрафу та пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

За письмовим клопотанням сторін 13.05.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.3 ст.83, ст.ст.82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства "Комсомольське", вул. Центральна, 3, с. Садове, Козятинський район, Вінницька область, 22138 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05527692) на користь Приватного підприємства "Агропром", вул. Котовського, 7, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32810350) - 47092 грн. 30 коп. основного боргу, 100 грн. 00 коп. штрафу, 100 грн. 00 коп. пені, 628 грн. 48 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 17 травня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Котовського, 7, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200

3 - відповідачу - вул. Центральна, 3, с. Садове, Козятинський район, Вінницька область, 22133