
Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 280/413/19
Провадження № 2/935/20/21
РІШЕННЯ
Іменем України
17 лютого 2021 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Пасічного Т.З.,
із секретарем Сьомак Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін в залі суду м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» про визнання недійсним договору фінансового кредиту,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ «ГОУФІНГОУ» про визнання недійсним договору фінансового кредиту. В обґрунтування позову просила визнати положення пунктів 2.2., 2.3 та 4.3 договору № 3128812248/13266 від 04.12.2018р., укладеного між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 недійсним, визнати договір недійсним в цілому. В обгрунтування позовних вимог позивач вказала, що в лютому 2019 року позивачу почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких вона дізналась про укладення нею договору про надання фінансового кредиту. Згідно з зазначеним договором товариство надає клієнту на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 3500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кошти та сплатити проценти за користування позикою, зазначені в п.1.3 договору. Відповідно до п.1.2. договору строк позики складає 30 днів, позика має бути повернута до 02.01.2019р. За умовами п.1.5. договір є укладеним з моменту перерахування коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом та діє до повного виконання ним своїх зобов`язань за договором (п.1.2.). За користування кредитом клієнт сплачує товариству 672,25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Позивач вважає, що кредитний договір не був підписаний з її сторони, сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним. У копії договору відсутній підпис позивача як позичальника. Встановивши факт відсутності підпису позичальника в договорі суд має визнати такий договір нікчемним. Гроші кредитодавцем не передавались позивачу. Позивач зазначає, що з відповідачем договір не укладався, кошти в сумі 3 488 грн., які позивач перераховувала з грудня 2018 року по березень 2019 року на погашення заборгованості за вказаним договором, були помилково внесені на рахунок відповідача, оскільки вона вважала, що кошти вносяться за іншим не припиненим кредитним зобов`язанням. Позивач вказує також на нечесну підприємницьку практику відповідача, встановлення вимоги сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов`язань за договором, а також на умисну зміну, затверджену ЗУ «Про споживчий кредит», черговість погашення вимог, чим порушено умови договору для позичальника. Враховуючи порушення ст.ст.202, 203, 207, 215, 216, 638, 1049, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», щодо умов кредитного договору, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
В судове засіданні позивач та її представник не зявилися. Про причини не явки суд не повідомили. Про розгляд справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Представником позивача на минулі засідання подавалося клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача. Позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду направив відзив, в якому зазначив, що 04.12.2018р. між позивачем та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 3128812248/13266 від 04.12.2018р., відповідно до умов якого відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, а позивач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Договір був укладений відповідно до ст.10 ЗУ «Про електронну комерцію», в якій встановлено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Відповідно до ст.11 вказаного Закону визначений порядок укладання електронного договору. На сторінці в мережі Інтернет ТОВ «ГОУФІНГОУ» розміщена інформація про підприємство, скановані копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти про діяльність підприємства та пропозиції (оферти) щодо видачі кредитів з правилами їх отримання та повернення, а також встановлені правила щодо отримання кредитних коштів. Позивачем було підписано договір за допомогою одноразового ідентифікатора, яким є повідомлення з кодом 83151, який зазначений у тексті договору у розділі «Реквізити та Підписи сторін». ТОВ «ГОУФІНГОУ» були перераховані грошові кошти в розмірі 3500,00 грн. на розрахункову карту позичальника. Позивачу було надано в повному обсязі інформацію, щодо умов договору, підтвердженням цього є факт підписання позивачем договору. Окрім того, позивач посилається на те, що Договір позики він не укладав, проте стверджує, що укладений Договір має бути визнано недійсним. В задоволенні позовних вимог просив відмовити
Враховуючи те, що в судове засідання не з`явилися особи, які беруть участь у справі, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 04.12.2018 року, укладено договір про надання фінансового кредиту між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого позивач отримала від відповідача кредитні кошти у розмірі 3500 грн. строком на 30 днів, тобто до 02.01.2019р., на умовах строковості, зворотності, платності. Вказаний договір укладено на сайті відповідача https://www.gofingo.com.ua шляхом подання заяви на отримання кредитних коштів, яку позивач оформила 04.12.2018 року. З оспорюваного договору вбачається, що його підписано з боку позивача за допомогою електронного підпису ОСОБА_1 « НОМЕР_2 ». Без отримання листа на електронну адресу, без здійснення позивачем входу на сайт відповідача за допомогою логіна та паролю, договір між сторонами не може бути укладений.
Договір був укладений відповідно до ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», в якій встановлено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», встановлений порядок прийняття пропозиції (оферти) шляхом прийняття пропозиції (акцепту).
Вище вказана стаття регламентує, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідач має в мережі Інтернет сторінку з розміщеною пропозицією (офертою) на сайті www.gofindo.com.ua.
На даній сторінці розміщена інформація про підприємство, скановані копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти про діяльність підприємства, та публічну пропозицію (оферту), а також сам договір, де зазначена вся повна інформація щодо умов укладення кредитного договору, а саме визначено: порядок укладення договору та надання фінансового кредиту; предмет та строк дії договору; права і обов`язки сторін; порядок нарахування процентів за користування кредитом та механізм повернення кредиту; продовження строку користування кредитом (пролонгація); реструктуризація договору; відповідальність сторін; внесення змін і доповнень.
Така інформація є відкритою та доступною для невизначеного кола осіб. Позивач мала змогу перш ніж укласти договір, детально ознайомитися з його умовами, у тому числі з розміром відсотків за користування кредитними коштами та порядком їх повернення.
На сайті відповідача https://www.gofingo.com.ua встановлені правила щодо отримання кредитних коштів, а саме: По перше - треба обрати суму коштів, яку позичальник бажає взяти у кредит; По друге - оформити заявку, обов`язково вказуючи всі дані, зазначені в заявці як обов`язкові для заповнення. При цьому, у заявці клієнт зобов`язаний вказати повні, точні і достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту; По трете - обрати персональний логін та пароль для входу в особистий кабінет. При цьому, на телефонний номер клієнта, направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який клієнт зобов`язаний ввести на веб-сторінці; По четверте - пройти погодження та перевірку банківської карти; По п`яте - отримати кошти на розрахункову карту позичальника.
У даному договорі зазначено, що підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства (п.6.8).
Підписавши заяву сторони зобов`язуються виконувати умови, викладені в договорі про надання фінансового кредиту в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, подана заявка на отримання кредиту, що розташована на офіційному сайті відповідача (www.gofingo.com.ua.) складають Договір про надання фінансового кредиту. Особисто позивач повинен зареєструватись в особистому кабінеті. При підписанні документів на телефонний номер, направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який позивач зобов`язаний ввести на веб-сторінці (п.2.2. Публічної пропозиції).
Клієнт обирає персональний логін і пароль для входу в Особистий Кабінет. При підписанні документів на телефонний номер Клієнта, направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який Клієнт зобов`язаний ввести на веб-сторінці (далі - «електронний підпис одноразовим ідентифікатором»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи Клієнта.
Таким чином, відповідач забезпечив позивачу можливість доступу до особистого кабінету різними можливими шляхами, зокрема, за допомогою логіну, паролю та мобільного телефону, на який приходить повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який потрібно ввести на веб-сторінці.
Виконання позивачем умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору позивач до відповідача не зверталася щодо умов договору, тобто з ними погодилася, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами. Також, позивач не зверталася до відповідача щодо зміни умов договору чи реструктуризацію заборгованості за договором.
Таким чином, в момент коли ОСОБА_1 заповнила заяву з метою отримання кредитних коштів, вона автоматично прийняла пропозицію (оферту) відповідача та приєдналася до умов публічного договору щодо правил оформлення та видачі кредитних коштів.
Сторони домовилися, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, Законом України «Про електрону комерцію» визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони.
Саме у Договорі оферти відповідача чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Враховуючи вказане, а також те, що позивач ініціювала укладення такого договору, оформивши заявку на сайті товариства, підписавши договір з використанням аналогового підпису, суд приходить до висновку, що між сторонами склались договірні правовідносини.
З викладеного вбачається, що укладення кредитного договору без прийняття пропозиції зі сторони ОСОБА_1 було б не можливим.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення правочинів) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15 та постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 314/2367/15-ц.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно вимог ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем договір підписано особистим електронним цифровим підписом / ОСОБА_1 / одноразовий ідентифікатор: 83151, також зазначені паспортні дані позивача, її фактична адреса проживання, електронна пошта, рахунок позичальника. Отже, укладений між сторонами договір містить підпис позивача, вчинений в електронному вигляді.
Доводів та доказів на підтвердження порушення відповідачем порядку надання ОСОБА_1 інформації про умови отримання кредиту, процентної ставки тощо, які передували укладенню оспорюваного договору, стороною позивача суду не надано.
Доказів на спростування отримання кредитних коштів від відповідача у розмірі 3 500 грн. та користування ними позивачем не надано.
Таким чином, ОСОБА_1 при укладанні договору, приймаючи всі умови та вчиняючи дії щодо отримання коштів, мала необмежений час щодо ознайомлення з умовами договору, правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а тому її посилання на нечесну підприємницьку практику не знаходить свого підтвердження.
За вищевказаних обставин, доводи позивача щодо недосягнення згоди про істотні умови договору є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, позовна заява містить взаємовиключні необґрунтовані вимоги, оскільки ОСОБА_1 , заперечуючи сам факт укладення договору та отримання кредитних коштів, просить визнати недійсними окремі пункти договору та визнати договір недійсним вцілому.
Договір фінансового кредиту № 3128812248/13266 від 04.12.2018р. містить всі умови, зокрема: електронні підписи, виконані відповідно до ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», строк, на який надається кредит, визначений п.1.2 договору та складає 30 днів, договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний клієнтом та діє до повного виконання ним своїх зобов`язань за договором, процентна ставка за кредитом складає 1,85% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з дня видачі позики до дати фактичного повернення позики включно, що становить 672,25% річних, інформацію про наслідки прострочення виконання зобов`язань за сплату платежів, в тому числі неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язань за договором. Позивачу було надано в повному обсязі інформацію, передбачену ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», підтвердженням цього є факт підписання позивачем вказаного договору.
Отже, аналізуючи договір, суд дійшов висновку, що при укладенні та підписанні зазначеного правочину сторонами було додержано усіх вимог, передбачених ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», за змістом оспорюваного правочину сторонами досягнуто всіх істотних умов обов`язкових для даних видів договорів, при підписанні спірного договору позивач погодилась з його умовами, позивачем не спростовано факт перерахування на рахунок позивача кредитних коштів, а тому умови зазначеного правочину не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, підстав для визнання недійсним кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, суд повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактів, на які вона посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому і підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає, що є наслідком відмови в задоволенні позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі позовної заяви була звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судовий збір компенсується за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 610-612,1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію, ст.ст. 3-5, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 274, 352 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ», (код ЄДРПОУ 42059219, місце знаходження: м.Київ, вул.Хоріва 1А) про визнання кредитного договору та окремих його положень недійсними- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т.З.Пасічний
Судове рішення № 94942221, Коростишівський районний суд Житомирської області було прийнято 17.02.2021. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 280/413/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: