Рішення № 94936258, 16.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року м. Київ № 640/29283/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю.., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен»

до Головного управління ДПС у Київській області,

Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (далі по тексту - позивач), адреса: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5а, Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, в якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії Головного управління ДПС у Київській області №1925391/41846926 від 11 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №5 від 01 вересня 2020 року та №1938621/41846926 від 16 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №6 від 02 вересня 2020 року.

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №5 від 01 вересня 2020 року та № 6 від 01 вересня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що підприємство зареєстровано як юридична особа приватного права з 03 січня 2018 року та є платником податку на додану вартість з 01 лютого 2018 року, основним видом діяльності є код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням, а також інші види діяльності.

Як вказує позивач, для здійснення господарської діяльності ним було відкрито поточний рахунок у банківській установі та орендовано офісні й складські приміщення.

31 серпня 2020 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елтранс України» укладено договір №2020.09, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати товариству товар, а останній прийняти і оплатити його.

Крім того, як вказує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» 01 вересня 2020 року виконало попередню оплату в сумі 209 689,55 грн згідно рахунку на оплату №8 від 01 вересня 2020 року на поставку товару та 02 вересня 2020 року виконало попередню оплату в сумі 209 488,72 грн згідно рахунку на оплату товару №9 від 01 вересня 2020 року на поставку товару, у зв`язку з чим позивачем складено та подано на реєстрацію до податкового органу в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №5 від 01 вересня 2020 року та №6 від 02 вересня 2020 року.

08 та 09 вересня 2020 року на виконання умов договору позивач поставив покупцю частину товару, за умовами договору. Як вказує позивач, транспортування здійснювалось на умовах EXW відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції «Інкотермс-2010» за рахунок покупця.

У позовній заяві також зазначено, що у позивача наявні первинні документи на підтвердження придбання ним товару, який він поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» та вказаний товар позивач має на приході згідно зареєстрованих податкових накладних, що, на його думку, дає змогу відслідкувати цей товар по ланцюгу постачання.

Як зазначає позивач, складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні щодо господарських операцій, описаних вище, були прийняті контролюючим органом, проте, їх реєстрацію було зупинено та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На виконання вказаного повідомлення позивачем надіслано до контролюючого органу витребувані пояснення та копії документів стосовно складених податкових накладних №5 від 01 вересня 2020 року та № 6від 02 вересня 2020 року.

За результатами розгляду письмових пояснень та документів, контролюючим органом було прийнято рішення №1925391/41846926 від 11 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №5 від 01 вересня 2020 року та №1938621/41846326 від 16 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №6 від 02 вересня 2020 року.

Позивач з оскаржуваними рішеннями не погоджується з тих підстав, що вказані рішення не містять належної мотивації підстав та причин відповідності позивача пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на положення постанови Кабінету Міністрів України №1165 від 11 грудня 2019 року та наказу Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року №520.

Також, представник відповідача 1 зазначив, що за результатами поданих позивачем податкової накладної та документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій платником податку, Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято рішення про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначені обставини, на переконання представника відповідача 1, свідчать про відсутність реальних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача 2 відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 у тому числі заявив клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Стосовно вказаного клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в частині 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та в частині 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, до таких справ відносяться справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на те, що предмет спору у вказаній адміністративній справі не підпадає під вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також з урахуванням того, що представник відповідача 1 взагалі не обгрунтував необхідність розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання представника відповідача 1.

При цьому, суд наголошує, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 листопада 2006 року (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

Суд погоджується з такою позицією щодо Європейського суду з прав людини щодо застування пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому вважає за доцільне розглянути дану справу по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Тойкен» зареєстровано як юридична особа з 03 січня 2018 року, про що до реєстру внесено відповідний реєстраційний запис. Основним видом господарської діяльності підприємства зазначено: 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням; іншими видами діяльності зазначено: 26.20 Виробництво комп`ютерів і периферійного устатковання; 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 46.52 оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього; 82.11 надання комбінованих офісних адміністративних послуг; 95.11 ремонт комп`ютерів і периферійного устатковання; 46.66 оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткованням; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 47.41 роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 62.01. комп`ютерне програмування; 63.11 оброблення даних, розміщення інформації на веб - вузлах і пов`язана з ними діяльність (Т.2, арк. 55).

31 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» (покупець) укладено договір поставки №2020.09 (Т.1, арк. 24-25), відповідно до умов якого продавець на умовах даного договору зобов`язався передати у власність покупцеві товар, визначений пунктом 1.2. цього договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вартість товару.

Товаром у цьому договорі розуміється товар, найменування, марка, одиниці виміру та загальна кількість якого визначаються рахунками - фактурами або специфікаціями (пункт 1.2. договору).

Згідно пунктів 3.1., 3.2., 3.4. договору ціна та вартість товару наведені в рахунку - фактури або спеціфікації. Загальна сума договору складається із суми всіх рахунків - фактур. Розрахунок здійснюється протягом 90 банківських днів від дати поставки в безготівковій формі в національній валюті.

Постановка товару здійснюється на умовах правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р. (пункт 4.1. договору).

У відповідності до наявних в матеріалах справи копій специфікацій до договору (Т.1, арк. 26-32) сторони договору затвердили характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, відповідно до таблиць, зазначених у цих специфікаціях.

Позивачем 01 вересня 2020 року виписано Товариству з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» відповідно до договору №2020.09 від 31 серпня 2020 року рахунок на оплату №8 на загальну суму з ПДВ - 209 689,55 грн, який сплачений товариством 01 вересня 2020 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2852 від 01 вересня 2020 року (Т.1, арк. 33,37).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачем 01 вересня 2020 року також виписано Товариству з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» відповідно до договору №2020.09 від 31 серпня 2020 року рахунок на оплату №9 на загальну суму з ПДВ - 209 488,72 грн, який сплачений товариством 02 вересня 2020 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2861 від 02 вересня 2020 року (Т.1, арк. 34,38).

Більш того, матеріалами справи підтверджено факт придбання позивачем товару, перелік якого міститься у специфікаціях до договору №2020.09 від 31 серпня 2020 року, його транспортування та наявність на складах, які орендуються позивачем, також матеріалами справи підтверджується наявність на приході цього товару у позивача (Т.1, арк. 38-250, Т.2, арк. 1-33,43-53).

Суд звертає також увагу на той факт, що відповідно до наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних №12 від 08 вересня 2020 року та №13 від 09 вересня 2020 року (Т.1, арк. 34, Т.2, арк. 35), зазначений товар прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна», також у матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних №Р12 від 08 вересня 2020 року та №Р13 від 09 вересня 2020 року, з яких вбачається, що позивачем доставлено покупцю вказаний товар (Т.1, арк.35, Т.2, арк. 36).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи за результатом здійснених господарських операцій, позивачем складено податкові накладні №5 від 01 вересня 2020 року та №6 від 02 вересня 2020 року, які направлено до контролюючого органу для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (Т.1, арк. 14, 179).

За наслідками обробки податкових накладних, контролюючий орган надіслав позивачу квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 02 вересня 2020 року та від 10 вересня 2020 року відповідно до яких податкові накладні №5 від 01 вересня 2020 року та №6 від 02 вересня 2020 року прийняті, однак їх реєстрацію зупинено. Платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних (Т.1, арк. 15, 180).

Як зазначив позивач на підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивачем направлено до податкового органу повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено (Т.1, арк. 16-18,181-183).

11 вересня 2020 року Комісія Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації, прийняла рішення №1925391/41846926 про відмову у реєстрації податкової накладної №5 від 01 вересня 2020 року та 16 вересня 2020 року рішення №1938621/41846926 про відмову у реєстрації податкової накладної №6 від 02 вересня 2020 року, у зв`язку із ненаданням платником податків копій документів, а саме, первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних (Т.1, арк. 19, 184).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України), Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 (далі по тексту - Порядок № 1165) та Порядком прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520 (далі по тексту - Порядок № 520).

Відповідно до підпунктів 16.1.2,16.1.3, пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Правовими положеннями пункту 201.1 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Згідно з пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі (далі - комісії контролюючих органів), права та обов`язки їх членів визначає Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165.

У відповідності до пункту 2 Порядку №1165 автоматизований моніторинг відповідності податкової накладної/розрахунку коригування критеріям оцінки ступеня ризиків - сукупність заходів та методів, що застосовуються контролюючим органом для виявлення ознак наявності ризиків порушення норм податкового законодавства за результатами проведення автоматизованого аналізу наявної в інформаційних системах контролюючих органів податкової інформації.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Відповідно до пунктів 10-11 Порядку № 1165 У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, прийняте у зв`язку із ненаданням платником податку копій документів.

Проте, яких саме документів контролюючий орган не зазначив.

Разом з тим, відповідачем визначені (хрестиком) 1 позиція в формі самого рішення, а саме:

- Первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойси, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

Жоден з перелічених документів, що передбачений формою не підкреслений.

Відповідно до пункту 5 Порядку №520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

В той же час, суд зазначає, що у квитанції про зупинення реєстрації податкових накладних не було зазначено вичерпного переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію ПН в ЄРПН.

Більш того, суд зазначає, що у квитанціях про зупинення реєстрації податкових накладних від 02 вересня 2020 року та від 10 вересня 2020 року зазначено, що підставою для зупинення стала відповідність платника податку пункту 8 Критеріїв ризиковості платників податків.

У пункті 8 Критеріїв ризиковості платників податку зазначено: у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Наведене в сукупності свідчить про те, що контролюючий орган зупинив реєстрацію податкових накладних з одних підстав, а відмовив у їх реєстрації з інших підстав, які не були причинами для зупинення.

Також, відповідно до пункту 11 Порядку №520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації ПН в ЄРПН у разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

При цьому, конкретний перелік документів може залежати, зокрема від змісту операції з постачання, суб`єктного складу її учасників, їх податкової поведінки.

Здійснення моніторингу відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків та відповідності платника податку критеріям ризиковості є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, що складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Тобто, використання податковим органом загального пункту щодо різновидів оцінки за критеріями ризику є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути обізнаним у моделюванні поведінки та таким, що не повідомлений про необхідність надання документів за вичерпним і зрозумілим переліком.

Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.

За таких підстав, суд приходить висновку, що відповідачем неправомірно зупинено реєстрацію податкових накладних позивача та протиправно винесено оскаржувані рішення про відмову у реєстрації вказаних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки контролюючий орган обмежився лише загальною оцінкою наданих позивачем документів, при цьому, сукупність наданих первинних документів до матеріалів справи, не дають підстав для сумніву щодо здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, на виконання вимог яких складено спірні податкові накладні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну №5 від 01 вересня 2020 року та податкову накладну №6 від 02 вересня 2020 року, подані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 20 Порядку ведення ЄРНП, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, який є чинним на момент розгляду даної адміністративної справи, у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, приписами чинного законодавства чітко зазначено про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРНП у разі набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРНП.

З огляду на протиправність вказаного вище рішення Головного управління ДПС у Київській області, а також враховуючи норми діючого законодавства України, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати вказані вище податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх фактичного подання.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Стосовно посилань представника відповідача 1 у відзиві на позовну заяву щодо ненадання позивачем певного переліку документів для здійснення реєстрації податкової накладної, суд зауважує, що позивачем були надані контролюючому органу документи, на підтвердження реальності господарської операції, проте, як вже зазначалось судом, відповідач після зупинення реєстрації податкових накладних не зазначив позивачу, які саме документи останній має надати до контролюючого органу, щоб такі були зареєстровані, а сам платник податку не був віднесений до ризикових, що, в свою чергу, унеможливило надання позивачем необхідних контролюючому органу документів.

Більш того, суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції за цими податковими накладними.

Стосовно клопотання представника відповідача 1 щодо витребування документів та зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про його безпідставність та необгрунтованість, оскільки матеріалами справи підтверджено, що податкова накладна №5 від 01 вересня 2020 року та податкова накладна №6 від 02 вересня 2020 року були виписані та подані для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних після проведення передоплати товару покупцем, тобто, до поставки цього товару, що передбачено умовами договору поставки.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2020 року між Адвоктаом Хілько Альоною Василівною (далі по тексту - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (далі по тексту - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №85 (далі по тексту - договір) (Т.2, арк. 58), відповідно до умов якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють у системі судоустрою України… у справі про визнання протиправними і скасування рішень комісії ГУ ДПС у Київській області №1925391/41846926 від 11 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №5 від 01 вересня 2020 року, №1938621/41846926 від 16 вересня 2020 року про відмову в реєстрації податкової накладної №6 від 02 вересня 2020 року та зобов`язання ДПС України зареєструвати податкові накладні (пункт 1.1. договору)

У розділі 4 договору визначені порядок оплати послуг адвоката зокрема, згідно пункту 4.1. за надання правової допомоги адвокатом клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається з урахуванням складності справи, ціни позову, значенням справи для клієнта, витрат адвоката, кваліфікації та досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також розумності та інших істотних обставин і визначається у Описі робіт (наданих послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги. Гонорар на підставі цього договору за виконану роботу сплачується клієнтом на підставі рахунку адвоката протягом 3 робочих днів з дня його виставлення. Сторони домовились, що оплата судового засідання можлива до його проведення. За результатом наданих послуг складається акт приймання-передачі послуг, який підписується клієнтом протягом 3 робочих днів з дня його отримання.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2020 року адвокатом виписано позивачу рахунок-фактуру №8501 про сплату наданих послуг з правової допомоги у розмірі 3000,00 грн, які сплачені позивачем відповідно до платіжного доручення №16 від 28 жовтня 2020 року (Т.2, арк. 61, 62).

Більш того, згідно копії акта приймання-передачі наданих послуг від 22 жовтня 2020 року та детального опису до нього, вартість послуг складає 3000,00 грн за послуги з підготовки позовної заяви з додатками та витраченого часу адвоката у кількості 10 годин (Т.2, арк. 64,65).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі по тексту - Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI)видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави суду дійти висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а згідно з частиною 7 цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.

Суд наголошує, що відповідач не подавав до суду заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Суд звертає увагу, що позивачем в межах спірних правовідносин оскаржувались рішення контролюючого органу про відмову у реєстрації податкових накладних, ставка судового збору за звернення до суду з вказаним позовом складає 4204,00 грн, а гонорар - 3000,00 грн, тобто, розмір гонорару менший від ставки судового збору на 1204,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, позовна заява була визнана такою, що відповідає вимогам чинного Кодексу адміністративного судочинства України, в ході розгляду справи у суду не виникало жодних питань щодо незрозумілості обгрунтування правової позиції позивача, також до позовної заяви було додано вичерпний перелік доказів, якими позивач обгрунтував заявлені ним позовні вимоги, що не ставить під сумнів співмірність заявлених витрат з обсягом наданих адвокатом послуг.

За наведених підстав, а також зважаючи на те, що відповідачами не було надано заперечень щодо суми витрат на професійну (правничу) допомогу, як і про її стягнення взагалі, з урахуванням співмірності заявленої вартості цих витрат, а також зважаючи на те, що позивачем підтверджено документально понесення цих витрат, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимоги позивача та наявності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн по 1500,00 грн з кожного з відповідачів.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2102,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів пропорційно до задоволених вимог до кожного з відповідачів.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11 вересня 2020 року №1925391/41846926, прийняте комісією Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації.

3. Зобов`язати Державну податкову службу України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати податкову накладну №5 від 01 вересня 2020 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 16 вересня 2020 року №1938621/41846926, прийняте комісією Головного управління ДПС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації.

5. Зобов`язати Державну податкову службу України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати податкову накладну №6 від 02 вересня 2020 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання.

7. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 5а, код ЄДРПОУ 43141377) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

8. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

9. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 5а, код ЄДРПОУ 43141377) понесені ним витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

10. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тойкен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Святошинська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 41846926) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені ним витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник