Рішення № 94936238, 16.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року м. Київ № 640/11903/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила суд: визнати незаконним і скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.05.2019 №665-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектором формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки з 03.05.2019; стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, зокрема: за період з 03.05.2019 по 31.05.2019 перебування на лікарняному в розмірі 21 048,49 грн.; за період з 01.06.2010 по 02.07.2019 14516,20 грн.; за період з 03.07.2019 по день прийняття судом рішення; стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 14 155,50 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення недоліків позовної заяви суд ухвалою від 13.08.2019 відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішив здійснювати в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог (предмету позову) від 21.08.2019 позивач змінила позовні вимоги та просила суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.05.2019 №665-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді державної служби завідувача сектором формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки з 03.05.2019;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.05.2019 по день прийняття судом рішення;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 14 155,50 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць.

Указана заява подана в установленому порядку, тому суд прийняв її до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про протиправність звільнення, яке відбулося з порушенням визначеної законом процедури. Зокрема, при звільненні позивачці не надано переліку усіх наявних вакантних посад, які відповідали її фаху, досвіду та освіті; не запропоновано для працевлаштування посаду, рівнозначну тій, яку вона обіймала; звільнення відбулося під час її перебування на лікарняному; підстави для звільнення, зазначені в наказі про звільнення відрізнялися від підстав для звільнення, вказаних в попередженнях про звільнення від 10.10.2018 та від 13.11.2018. Крім того, профспілкова організація Укртрансбезпеки надала останній згоду на її звільнення з порушенням установленого порядку, оскільки не повідомила позивачку про проведення засідання, на якому надавалася така згода.

Внаслідок протиправного звільнення позивачка має бути поновлена на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Протиправним звільненням відповідач також заподіяв моральну шкоду позивачці, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя, для відшкодування якої уважає достатнім стягнення з відповідача 14 155,50 грн.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про продовження установленого судом строку для подачі відзиву на позовну заяву.

За результатами розгляду указаного клопотання суд дійшов висновку про необхідність відмовити в його задоволенні в частині, що стосується розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Наведене обґрунтовується відсутністю в даному випадку визначеного пунктом 1 частини шостої статті 12 та частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку суду щодо розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження, що надає суду право здійснювати розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

Водночас суд дійшов висновку про можливість продовжити відповідачу строк для подання відзиву, що сприятиме повному та всебічному встановленню і дослідженню усіх обставин справи, та долучив до справи вказаний відзив.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог Закону України «Про державну службу»: її завчасно повідомлено про наступне звільнення, запропоновано відповідні посади для працевлаштування, тому підстави для визнання звільнення і її поновлення на роботі відсутні. З огляду на викладене також не вбачає підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди.

У відповіді на відзив позивачка повторно висловила свої доводи щодо протиправності звільнення, зауваживши, що внаслідок утворення Державної служби морського та річкового транспорту України та передачі останній від Уктрансбезпеки функцій з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті не вплинуло на наявність у відповідача функцій, які раніше виконувалися управлінням надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг, в якому працювала позивачка, оскільки ці функції продовжує виконувати новостворений департамент адміністративних послуг на наземному транспорті. Наведене свідчить лише про зміну назви структурного підрозділу.

В запереченні на відповідь на відзив відповідач систематизував свої доводи щодо необґрунтованості позову, наполягав на відмові у його задоволенні. Водночас про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом, оскільки про звільнення її повідомлено листом від 03.05.2019 №2953/09/15-19, тому до суду вона повинна була звернутися не пізніше червня 2019 року, тоді як звернулася лише 02.07.2019. З огляду на викладене зазначив про необхідність залишення судом без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки, як підтверджується матеріалами справи, у день звільнення позивачка перебувала на лікарняному, а повідомлення про звільнення, направлене на її адресу листом Укртрансбезпеки листом від 03.05.2019 №2953/09/15-19, отримала лише 04.06.2019, що підтверджується листом АТ «Укрпошта» від 07.06.2019 №1853-П-2019060610341-В. Відтак, звернення до суду з даним адміністративним позовом 02.07.2019 відбулося в межах визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку, тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду, визначені статтею 123 КАС України, відсутні.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що з серпня 2012 року позивачка на різних посадах проходила державну службу в Укртрансбезпеки.

Зокрема, з 03.01.2017 вона обіймала посаду завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки, яка належить до категорії посад «Б».

10.10.2018 відповідач письмово повідомив позивачку про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» утворено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб, що призвело до зміни в структурі та штатному розписі Укртрансбезпеки, в організації праці та її істотних умов.

Відповідно до нової структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 15.10.2018 №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», позивачку повідомлено про зміну істотних умов державної служби, зокрема, про виключення зі штату посади завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг.

Водночас для працевлаштування їй запропоновано посаду старшого державного інспектора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті. Роз`яснено, що за відсутності згоди на переведення на вказану посаду вона буде звільнена відповідно до частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу», статті 49-2 Кодексу законів про працю України через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» та пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Повідомлено про право на звільнення за власним бажанням, за угодою сторін або за переведенням до іншого підприємства, установи, організації.

Як у подальшому встановлено у висновку Національного агентства України з питань державної служби за результатами службового розслідування стосовно Голови Державно служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 з метою перевірки фактів, зазначених у скарзі завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_1 щодо порушення її прав, визначених Законом України «Про державну службу» (далі також - висновок Нацдержслужби) , запропонована позивачці посада старшого державного інспектора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті не належить до посад державної служби, тоді як в Уктрансбезпеки наявні вакантні посади державної служби.

Після повідомлення про звільнення та надання пропозиції щодо працевлаштування на вищевказаній посаді, позивачка звернулася до Голови Укртрансбезпеки з інформаційними запитами від 10.08.2018, від 11.10.2018, від 24.10.2018, в яких просила надати перелік усіх вакантних посад державної служби категорії «Б» центрального апарату Укртрансбезпеки станом на 05.10.2018.

У зв`язку з відсутністю відповіді на запити, ОСОБА_1 звернулася до Національного агентства України з питань державної служби зі скаргою на дії відповідача, пов`язані з її майбутнім звільненням.

Листом від 11.12.2018 №9269/20-18 Національне агентство України з питань державної служби повідомило позивачку про наслідки проведеного за її скаргою службового розслідування. Згідно з висновком Нацдержслужби порушень законодавства не виявлено.

13.11.2018 позивачку знову письмово повідомлено про наступне звільнення з тих же ж підстав та для працевлаштування запропоновано посаду головного спеціаліста відділу моніторингу та внутрішнього контрою управління запобігання корупції. Зазначено, що у разі відсутності заперечень щодо переведення на вказану посаду упродовж 60 календарних днів, вона вважатиметься такою, що погодилась на проходження державної служби на цій посаді. В інакшому випадку буде звільнена на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу».

Указана вище посада, як вбачається з висновку Нацдержслужби, належить до посад категорії «В».

Від вищевказаної посади позивачка відмовилася, вимагаючи надання їй рівноцінної посади.

04.12.2018 та 19.12.2018 позивачка звернулася з інформаційними запитами до в.о. Голови Укртрансбезпеки про надання інформації щодо переліку вакантних посад державної служби станом на 10.10.2018 в Укртрансбезпеки, яка листами від 12.12.2018 №10638/09/15-18 та від 02.01.2019 №15/09/15-19 відмовила їй в наданні інформації.

У заяві від 10.01.2019 ОСОБА_1 повідомила Голову Укртрансбезпеки про згоду на подальше проходження державної служби лише з урахуванням її кваліфікації, досвіду роботи та освіти, просила запропонувати посаду, рівнозначну тій, яку обіймає.

24.01.2019 позивачку знову повідомлено про можливе звільнення через два місяці у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників Укртрансбезпеки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095 «Про утворення Державної служби морського ра річкового транспорту України» та відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 05.10.2018 №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», відповідно до якого посада завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг, яку вона обіймає підлягає скороченню. Запропоновано для працевлаштування посаду головного спеціаліста відділу моніторингу та внутрішнього контролю управління запобігання корупції. Роз`яснено, що за відсутності згоди на працевлаштування на цій посаді вона буде звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», або може звільнитися за власним бажанням, за згодою сторін та за переведенням до іншого підприємства, установи, організації.

У подальшому позивачка неодноразово зверталася до Голови Укртрансбезпеки з інформаційними запитами про надання інформації про вакантні посади, які є рівнозначними посаді, яку вона обіймає, зі скаргами на адресу Голови Укртрансбезпеки у зв`язку з ненаданням їй вищевказаної запитуваної інформації, а також через відсутність пропозицій щодо працевлаштування на рівнозначній посаді.

Інших посад позивачці для працевлаштування відповідач не пропонував, запитуваний нею перелік усіх вакантних посад також не надав.

Наказом Укртрансбезпеки від 03.05.2019 №656-к позивачку звільнено з вищевказаної посади 03.05.2019 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Уктрансбезпеки відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для звільнення вказано: попередження від 10.10.2018, 13.11.2018, 24.01.2019, лист первинного профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.11.2018 №44, акт про відмову від запропонованої посади від 24.04.2019 №1.

У період з 10.01.2019 по 21.01.2019, з 03.05.2019 по 16.05.2019, що підтверджується листками непрацездатності, наявними в матеріалах справи, в цей період вона була відсутня на роботі.

Відтак, звільнення позивачки 03.05.2019 відбулося під час її тимчасової непрацездатності.

Листом від 03.05.2019 №2953/09/15-19 відповідач повідомив позивачку про звільнення, надіслав копію наказу від 03.05.2019 №656-к та запропонував отримати трудову книжку.

Оцінюючи правомірність видання відповідачем указаного наказу, суд виходить із такого.

Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі також - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України», зокрема, утворено Державну службу морського та річкового транспорту України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, а також затверджено Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України.

До Державної служби України з безпеки на транспорті до Державної служби морського та річкового транспорту України перейшли функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті, що внаслідок чого зменшено чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.

У зв`язку з викладеним наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» з 05.10.2018 введено в дію структуру та штатний розпис Укртрансбезпеки на 2018 рік, яким передбачено зменшення штату Укртрансбезпеки до 613 одиниць, з яких 384 посади державної служби, з них в департаменті надання адміністративних послуг на наземному транспорті 28 одиниць, з яких 15 - посади державної служби.

До цього згідно з штатним розписом, затвердженим наказом Укртрансбезпеки від 19.02.2018 №162, в штаті відповідача було 839 штатних одиниць, з яких 549 посад державної служби, з них в департаменті надання адміністративних послуг - 51 штатна одиниць, з яких 31 штатна одиниця - посади державної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не заперечувала зменшення чисельності працівників Уктрансбезпеки, зміни у її структурі та штаті, зміни істотних умов державної служби. Зокрема, вона не заперечувала, що замість департаменту адміністративних послуг в Укртраснбезпеки створено департамент адміністративних послуг на наземному транспорті, в якому відсутня посада завідувача сектору формування баз даних, не передбачена новим штатним розписом.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок вищевказаних змін функцій Уктрансбезпеки відбулися зміни структури і штату Укртрансбезпеки та зміна істотних умов державної служби.

У зв`язку з вищевикладеним відповідач 10.10.2018 та 13.11.2018 спочатку попередив ОСОБА_1 про можливе звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», а потім 24.01.2019 - про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Як слідує з оскаржуваного наказу, звільнення відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Законом України від 101.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі також - Закон №889-VIII) визначені принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Статтею 83 Закону №889-VIII визначені підстави для припинення державної служби. Так, згідно з пунктом 4 частини першої цієї статті державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Як зазначено судом вище, позивачка не заперечувала зменшення чисельності працівників Уктрансбезпеки, зміни у її структурі та штаті, зокрема створення в Укртраснбезпеки замість департаменту адміністративних послуг департаменту адміністративних послуг на наземному транспорті, в якому була відсутня посада завідувача сектору формування баз даних, не передбачена новим штатним розписом.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок вищевказаних змін у структурі та штаті Укртрансбезпеки у відповідача виникли підставі для можливого звільнення позивачки, зокрема, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Так, пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою та третьої цієї статті також визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до статті 49-2 про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення, гарантованим статтею 43 Конституції України.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

З аналізу зазначених норм слідує, що відповідач одночасно з попередженням про наступне вивільнення зобов`язаний був запропонувати позивачці всі наявні вакантні посади та з`ясувати, наявність у неї переважного права на залишення на роботі.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник вивільнюється, працював.

Роботодавець є таким, що виконав свій обов`язок з працевлаштування, якщо працівникові запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 22.05.2019 у справі №813/5500/14, від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17.

З висновку Нацдержслужби вбачається, що ОСОБА_1 має вищу освіту, у 1988 році закінчила Київський інститут народного господарства за спеціальністю «Фінанси і кредит», кваліфікація економіст. В органах Укртрансбезпеки на різних посадах працює з серпня 2012 року. Стягнень не має. З 03.01.2017 обіймає посаду державної служби категорії «Б» - завідувача сектору формування баз даних управління послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки. Пільг не має. Заміжня. Має на утриманні неповнолітню дитину чотирнадцятирічного віку.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на здійснений ним детальний аналіз професійної і трудової діяльності ОСОБА_1 , внаслідок чого дійшов висновку, що вона належить до осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, порівняно з іншими працівниками, посади яких скорочені.

Судом встановлено, що відповідач належним чином 24.01.2019 повідомив позивачку про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини статті 87 Закону №889-VIII. Водночас позивачці у зв`язку зі скороченням штату працівників Укртрансбезпеки і скороченням, зокрема, посади, яку вона обіймала, запропоновано лише одну вакантну посаду головного спеціаліста відділу моніторингу та внутрішнього контролю управління запобігання корупції, яка є нижчою, ніж займана нею. Так, як встановлено судом вище, посада, яку обіймала позивачка належала до категорії посад «Б», тоді як запропонована посада - до категорії посад «В».

При цьому на численні звернення позивачки з інформаційними запитами щодо надання інформації про перелік наявних вакантних посад державної служби в Уктрансбезпеки остання повідомляла про неможливість надання запитуваної інформації у зв`язку з тим, що жодним нормативно-правовим актом, яке регулює питання, пов`язані з обліком працівників бюджетних установ, не передбачено поняття «перелік вакантних посад».

Натомість, згідно з доводами позивачки, у період від часу її повідомлення про наступне звільнення і до дня фактичного звільнення у відповідача була наявна низка вакантних посад державної служби, які їй не пропонувалися і на які призначено інших осіб, досвід і кваліфікація яких нижча.

Оскільки наказ про звільнення позивачки видано 03.05.2019, то суд встановив, що станом на час її звільнення у відповідача була низка вакантних посад категорії «Б», щодо зайняття яких наказами Укртрансбезпеки від 24.04.2019 №183 оголошено проведення конкурсу, а саме посади: начальника відділу організації внутрішніх пасажирських перевезень Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті, начальника відділу бюджетного та фінансового планування фінансово-економічного управління, які позивачці не пропонувалися.

Згідно з доводами позивачки були наявні й інші вакантні посади.

Відповідач, на якого відповідно до приписів КАС України покладено тягар доказування щодо правомірності своїх дій та рішень, які оскаржуються, доказів про надання позивачці пропозицій щодо усіх наявних посад для працевлаштування, які відповідають її фаху та досвіду, суду не надав. Як наслідок, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 .

При цьому суд звертає увагу, що відповідач також не надав суду доказів того, що запропонована позивачці 24.01.2019 посада головного спеціаліста відділу моніторингу та внутрішнього контролю управління запобігання корупції відповідає досвіду та фаху позивачки, яка за кваліфікацією є економістом і за останньою посадою працювала в департаменті адміністративних послуг.

Суд критично сприймає доводи позивача про те, що висновком Держнацслужби встановлено відсутність порушень законодавства у зв`язку з наданням позивачці пропозиції щодо працевлаштування на вищевказаній посаді головного спеціаліста відділу моніторингу та внутрішнього контролю управління запобігання корупції. Наведене суд обґрунтовує тим, що правова оцінка Держнацслужби правовідносин, які частково стосуються даного спору, не є обов`язковою для суду.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до листка непрацездатності від 03.05.2019 серії АДХ №028849, у період з 03.05.2019 по 16.05.2019 ОСОБА_1 хворіла. Отже, видання відповідачем 03.05.2019 наказу про її звільнення 03.05.2019 відбулося у період її тимчасової непрацездатності, що не допускається відповідно до вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

При цьому необґрунтованим є посилання відповідача на частину п`яту статті 87 Закону №889-VIII, якою передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Частиною п`ятою статтю 87 Закону №889-VIII доповнено Законом від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», тому ця правова норма відповідно до приписів статті 58 Конституції України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновку про порушення відповідачем процедури звільнення позивачки із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та про задоволення позовних вимог про визнання його протиправним і скасування.

При цьому суд не бере до уваги доводи позивачки що звільнення, поміж іншого, відбулося на підставі згоди первинної профспілкової організації Уктрансбезпеки, наданої з порушенням установленого статтею 43 КЗпП України порядку, оскільки засідання профспілкового органу, на якому розглядалося питання надання такої відбулося за її відсутності і вона про це засідання не повідомлялася.

Не погоджуючись із такими доводами, суд зазначає, що згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як вбачається з оскаржуваного наказу, відповідач як на одну із підстав звільнення вказав лист первинної профспілкової організації працівників Укртрансбезпеки від 27.11.2018 №44, відповідно до якого профспілковою організацією, поміж іншого, надано згоду на звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України ОСОБА_1 . Водночас зі змісту цього листа вбачається, що позивачка не є членом профспілки. У свою чергу ОСОБА_1 доказів свого членства в указаній профспілковій організації суду не надала.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що стаття 43 КЗпП України до спірних правовідносин не підлягає, тому доводи позивачки про її порушення відповідачем є необґрунтованими.

У позовній заяві позивачка з метою захисту її порушеного права на працю просить суд зобов`язати відповідача поновити її на посаді, що є рівнозначною посаді державної служби завідувача сектором формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки з 03.05.2019.

Однак, вказана вимога підлягає частково задоволенню судом з наступних підстав..

Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, з покладанням на відповідача непередбачених законодавством обов`язків, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Оскільки позивач проходила державну службу на посаді завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Укртрансбезпеки, то суд уважає за необхідне поновити її саме на тій посаді, з якої її було протиправно звільнено.

При цьому суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України уважає за можливе вийти за межі позовних вимог з огляду необхідність ефективного захисту прав, свобод, та інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не погоджується з вимогою позивачки поновити її на роботі з 03.05.2019.

Відповідно до оскаржуваного наказу Уктрансбезпеки позивачку звільнено 03.05.2019.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи».

Отже день звільнення позивачки 03.05.2019 був останнім днем її роботи, тому вона підлягає поновленню на роботі з 04.05.2019.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно довідкою відповідача без дати та номері, середньоденний заробіток позивачки станом на час її звільнення становить 676,94 грн.

За висновком суду визначення розмірі середньоденного заробітку відповідачем відповідає вимогам Порядку №100. Позивачка заперечень щодо його розміру своїх заперечень не висловила.

Кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення позивачки та до винесення судом рішення про її поновлення на роботі, відтак тривав з 04.05.2019 року по 16.02.2021, всього 449 робочих дні:

- травень 2019 року - 20 робочих днів;

- червень 2019 року - 18 робочих днів;

- липень 2019 року - 23 робочих дні;

- серпень 2019 року -21 робочих день;

- вересень 2019 року - 21 робочий день;

- жовтень 2019 року - 22 робочих дні;

- листопад 2019 року - 21 робочий день;

- грудень 2019 року - 21 робочий день;

- 2020 рік - 251 робочий день;

- січень 2021 року - 19 робочих днів;

- лютий 2021 року - 12 робочих днів.

При цьому суд звертає увагу, що розгляд справи понад рік тривав не з вини позивачки.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 305 293, 06 грн. (449 робочих дні х 676,94 грн. = 305 293, 06 грн.).

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів ( правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15).

Щодо відшкодування позивачці моральної шкоди за рахунок відповідача в розмірі 14 155,50 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачка зазначила, що відповідач заподіяв їй моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації життя, погіршенню стану здоров`я.

Зокрема, позивачка вказує, що у зв`язку з тим, що процедура її звільнення, яке уважає протиправним, тривала 7 місяців від моменту першого повідомлення про наступне звільнення, вона постійно перебувала у стресі та нервовому перенапруженні, що як наслідок призвело до погіршення здоров`я і стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я у період з 10.01.2019 по 21.01.2019, з 03.05.2019 по 16.05.2019, з 17.05.2019 по 21.05.2019, що підтверджується листками непрацездатності, що містяться в матеріалах справи.

Для відшкодування шкоди ОСОБА_1 уважає, що достатнім буде стягнути з відповідача 14 155,50 грн. Розрахунок цієї суми вона здійснила з урахуванням 7-місячного строку, упродовж якого тривала процедура її звільнення відповідачем, за кожний місяць 0,5 мінімальної заробітної плати, починаючи з листопада 2018 року по травень 2019 року, який у 2018 становив 3723,00 грн., з 01.01.2019 - 4173,00 грн. відповідно до законів України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та «Про Державний бюджет України на 2019 рік», а саме: (0,5 х 3723,00 грн. х 2 міс.) + (0,5 х 4173,00 грн. х 5 міс.) = 14 155,50 грн.

Суд уважає, що встановлення протиправного звільнення позивачки вже є достатнім доказом того, що їй було завдано моральної шкоди, та погоджується із її доводами про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку із протиправним звільненням.

Разом з тим, що стосується заявленого розміру відшкодування, то позивачкою не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, тому виходячи з меж розумності, суд уважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивачки за заподіяну їй моральну шкоду 3 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Отже, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення судом.

Згідно з пунктом 2-3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає до негайного виконання.

Середній заробіток позивачки за один місяць становить 14 215,74 грн. (21 робочий день х 676,94 грн. = 14 215,74 грн.).

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням судом позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сплачений нею судовий підлягає поверненню судом за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Судом також встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі більшому, ніж встановлено законом, а саме в розмірі 2 305,20 грн., що підтверджується квитанціями від 22.07.2019 №75795, №75762, №75751, відповідно до кожної з яких сплачено по 768,40 грн.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на викладене у разі звернення позивачки з відповідним клопотанням судом буде вирішене питання повернення їй надміру сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 2,5-11, 19, 72-77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.05.2019 №656-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті з 04.05.2019.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 305 293, 06 грн. (триста п`ять тисяч двісті дев`яносто три грн 06 коп.).

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору формування баз даних управління надання послуг на наземному транспорті департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті з 04.05.2019.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14 215,74 грн. (чотирнадцять тисяч двісті п`ятнадцять гривень 74 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м.Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) понесені нею судові витрати в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 22.07.2019 №75841.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Суддя А.С. Мазур