Рішення № 94935617, 17.02.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1397/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2020 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Міністерства оборони України (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні безпосередній участі у антитерористичній операції;

зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду другої групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975".

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідно до довідки Військової частини Польова пошта В0377 від 17.12.2014 року №263, ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції в районах с. Евсуг, с. Оріхове, с. Щастя, с. Металіст, с. Весела Гора, с. Георгіївка, Луганський міжнародний аеропорт "Луганськ". Відповідно до довідки Військової частини Польова пошта В0377 від 19.12.2014 року №74, позивач 17.07.2014 року о 16:30 год. поблизу н.п. Весела Гора, Луганської області під час обстрілу з установки "Град" отримав травмування у районі АТО.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 21.09.2015 року серії 10 ААА №007070 було встановлено втрату позивачем професійної працездатності у вигляді 20%, із яких 10% втрати працездатності травма, пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, на підставі якої позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 9646,00 грн.

Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 14.09.2015 року №607, травма (17.07.2014 року) отримані ОСОБА_1 пов`язані із захистом Батьківщини. Захворювання, які виникли в результаті вищевказаних травм, які ОСОБА_1 отримав 17.07.2014 року, також пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААБ №048221 від 01.03.2018 року, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Надалі, відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААБ №452394 від 28.03.2019 року, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

У зв`язку із вказаними обставинами ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності.

Однак, позивачу було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 у зв`язку із тим, що у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Вказану відмову позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову в якому зазначив, що 21.09.2015 року позивачу встановлено 10% втрати працездатності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. У зв`язку з чим, виплачена одноразова грошова допомога у сумі 9646,00 грн. У подальшому, 01.03.2018 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, а 28.03.2019 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок цієї ж причини.

Оскільки з дня первинного встановлення ступеня втрати працездатності до дня встановлення групи інвалідності минуло понад два роки, позивач немає права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Ухвалою суду від 09.09.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 24.12.1996 року Сторожинецьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 5-6).

Наказом командира військової частини В0377 (по стройовій частині) від 09.12.2014 року №158 наказано сержанта ОСОБА_1 , радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління командира мінометної батареї гаубично-артилерійського дивізіону звільненого наказом командира військово частини В0377 від 02.12.2014 року №18-к (по особовому складу), у запас за пунктом "г" (за сімейними обставинами) частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що справи та посаду здав і направити для постановки на військовий облік, до Сторожинецького РВК Чернівецької області та з 09 грудня 2014 року виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 21).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 23.06.2015 року позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 7).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.10.2019 року, позивач є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Посвідчення дійсне на всій території України до 01.04.2020 року (а.с. 8).

Відповідно до Довідки Військової частини п/п 0377 від 17.12.2014 року №263 позивач дійсно в період з 10.05.2014 року по 15.09.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичний операції, забезпечені проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції с. Евсуг, с. Оріхове, м. Шастя, с. Металіст, с. Весела Гора, с. Георгіївка, Луганський міжнародний аеропорт Луганськ (а.с. 9). Відповідно до Довідки Військової частини п/п 0377 від 19.12.2014 року №74 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 17.07.2014 року о 16год.30хв., поблизу населеного пункту Весела Гора, Луганської області, під час обстрілу з установки "Град", ОСОБА_1 отримав травмування у районі АТО (а.с. 10).

Як вбачається із витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 14.09.2015 року №607, травма (17.07.2014 року) отримані ОСОБА_1 пов`язані із захистом Батьківщини. Захворювання, які виникли в результаті вищевказаних травм, які ОСОБА_1 отримав 17.07.2014 року, також пов`язані із захистом Батьківщини (а.с11).

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 21.09.2015 року серії 10 ААА №007070 було встановлено втрату позивачем професійної працездатності у вигляді 20%, із яких 10% втрати працездатності травма, пов`язана із виконанням обов`язків військової служби (а.с. 12), на підставі якої, як стверджують сторони, позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 9646,00 грн.

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №048221 від 14.03.2018 року, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.14).

Відповідно до Довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відтоках застрахованого Серії 10ААА №007834 від 14.03.2018 року, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках становить 40% - одноразово (а.с. 13).

Відповідно до довідки та виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №452394 від 22.04.2019 року, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.15, 16).

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №857570 від 30.03.2020 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, травма, захворювання, так пов`язані із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена на строк до 01.03.2021 року (а.с. 17).

17.06.2020 року позивач звернувся до Чернівецького обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності від травми, захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщина з урахуванням раніше виплаченої суми коштів (а.с. 41).

Розглянувши подані документи, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Рішенням від 30.07.2020 року №110, яке оформлено протоколом, відмовила позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення мотивоване тим, що, ураховуючи те, що між первинною втратою працездатності. Яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановленні ІІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги (а.с. 23).

Листом Чернівецького обласного військового комісаріату від 19.08.2020 року №1011/соц. позивача повідомлено про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 22).

Вважаючи протиправним рішення про відмову Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні безпосередній участі у антитерористичній операції, позивач звернувся до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (ОГД), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.

Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).

З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що 21.09.2015 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (Довідка МСЕК серії 10ААА№007070 від 21.09.2015 року), у зв`язку з чим, виплачена одноразова грошова допомога у сумі 9646,00 грн.

У подальшому, 14.03.2018 року органами МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності внаслідок травми та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (Довідка МСЕК серії 12ААБ№048221 від 14.03.2018 року), а 22.04.2019 року органами МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності внаслідок цієї ж причини (Довідка МСЕК серії 12ААБ№452394 від 22.04.2018 року).

З огляду на те, що відсоток втрати працездатності вперше та встановлення інвалідності в подальшому встановлювався позивачу органами МСЕК, суд дійшов висновку, що оцінка причин ушкодження здоров`я особи, ступеня такого ушкодження та його наслідків, здійснюється тільки компетентним органом, а саме медико-соціальною експертною комісією, яка, за наслідками такої оцінки, уповноважена визначити ступінь ушкодження здоров`я військовослужбовця (шляхом встановлення відповідного відсотка втрати працездатності або встановлення відповідної групи інвалідності).

Оскільки, відповідно до пункту 3 Порядку №975, законодавець пов`язує момент набуття права на отримання ОГД з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, то заподіяння шкоди здоров`ю та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, в т.ч. причинного зв`язку такої шкоди здоров`ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати ОГД.

Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров`я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).

Аналіз зазначених норм, в світлі правових питань, які постали у цій справі, дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров`ю.

Спірним питанням у даній справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з`ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у цій справі.

Верховний Суд вже розглядав справи за аналогічних правовідносин, зокрема у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18, від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18 Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та дійшов висновку, що у разі встановлення групи інвалідності, понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Крім того, Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.12.2020 року (справа №1.380.2019.006957, номер судового провадження: К/9901/15869/20), розглядаючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду, зазначив, що з метою забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів цієї категорії не знайшов підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18 та від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.

Як вбачається із вищевказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 року (справа №1.380.2019.006957 (Номер судового провадження: К/9901/15869/20) дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.

За наслідками розгляду вказаної справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, судова палата зробила наступні висновки:

- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;

- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;

- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

У справі що розглядається, 21.09.2015 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності. У подальшому, після встановлення часткової втрати працездатності, 01.03.2018 року органами МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності, а 28.03.2019 року органами МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності.

Таким чином, на час первинного встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (21.09.2015 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. Таким чином, оскільки з дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (21.09.2015 року) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (14.03.2018 року) минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Отже, у розглянутій справі, враховуючи її фактичні обставини, немає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18, від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18 та висновків Верховного Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду викладених у постанові від 02.12.2020 року (справа №1.380.2019.006957, номер судового провадження: К/9901/15869/20).

З огляду на викладене суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 30.07.2020 року №110, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо доводів, викладених в обґрунтування позову, то такі є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та застосуванні частини четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та неврахуванні правових висновків Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168).

Суддя В.О. Григораш