Рішення № 94935370, 17.02.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/6186/20

РІШЕННЯ

іменем України

17 лютого 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області в якому просить:

1. Визнати відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області у виплаті грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки протиправною.

3. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 430 грн. грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29 жовтня 1985 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. У квітні 2005 року було проведено розслідування нещасного випадку, та 19 квітня 2005 року складені акт про нещасний випадок на виробництві, акт розслідування нещасного випадку на виробництві, на підставі яких позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою - 35 %, а також встановлена необхідність у додаткових видах допомоги: палиця, санаторно-курортне лікування опорно-рухового апарату. Звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Славутському районі Хмельницької області із листом, в якому просив забезпечити його санаторно-курортним лікуванням, однак отримав відмову у наданні путівки на санаторно-курортне лікування опорно-рухового апарату з посиланням на те, що він не підпадає під дію Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року в редакції від 01 січня 2015 року в частині забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а підпадає під дію Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів". Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з позовом. За результатами розгляду справи Хмельницький окружний адміністративний суд виніс рішення яким визнав протиправною та скасував відмову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Славутському районі Хмельницької області, викладену в листі № 80 від 25.03.2015 року, якою ОСОБА_1 відмовлено у забезпеченні санаторно-курортним лікуванням. Рішення суду набрало законної сили 31 жовтня 2019 року.

Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічною медико-соціальною комісією позивачу 04.12.2019 видана Індивідуальна програма реабілітації інваліда № 1552 на підставі якої позивачу видано довідку № 435 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (за формою 070/о). Позивач в січні 2020 року, звернувся для взяття на облік для одержання путівки на санаторно-курортне лікування в Славутське відділення УВД ФСС в Хмельницькій області та подав заяву встановленого зразку та додав усі необхідні документи, однак листом відповідача від 24.02.2020 № 79 у взятті на облік для одержання путівки на санаторно-курортне лікування позивачу було відмовлено без роз`яснення підстав.

У січні 2020 р. позивач звернувся із заявою до відповідача із заявою про надання путівки на санаторно-курортне лікування з наданням:

- висновку МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні,

- довідки для одержання путівки на санаторно-курортне лікування за формою № 070/о;

- індивідуальну програму реабілітації інваліда;

- копії паспорта.

Відповідач, листом № 79 від 24.02.2020 у взятті на облік забезпеченні санаторно- курортним лікуванням було відмовлено.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року в справі № 560/1702/20 таку відмову визнано протиправною та скасовано.

Відповідачем 06.11.2020 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що за приписами пункту 6 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати може бути припинено і в інших випадках, передбачених законодавством, а тому фондом з квітня 2020 року припинена виплата страхових виплат на період дії карантину на підставі пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», оскільки ця норма відповідні виплати не визначає. Зазначив, що страхові виплати йому зараховані, але не виплачені, що свідчить про відсутність порушеного права. Заподіяння моральної шкоди відповідач вважає недоведеним.

З огляду на викладені обставини відповідач вважає, що припиняючи фінансові виплати на медичну та соціальну допомогу, а саме на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування діяв у межах та у спосіб визначений чинним законодавством.

У поданій відповіді на відзив позивач зазначив, що надана відповідачем копія Журналу обліку потерпілих, що потребують забезпечення санаторно - курортним лікуванням підтверджує наступне. З 2013 року по 23.01.2020 року ОСОБА_1 не тільки не отримував санаторно- курортного лікнямування, але й не перебував на обліку осіб, які потребують такого лікування. У вказаному журналі помилково відмічено, що ОСОБА_1 є особою 3 групи інвалідності з підстав трудового каліцтва, хоча відповідач належним чином був повідомлений та взятий на облік з грудня 2005 року, з дня встановлення МСЕК II групи інвалідності з підстав трудового каліцтва. Згідно абзацу 4 п. 10 положення про медико - соціальну експертизу (затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317): "Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності." 4.12.2019 року така комісія МСЕК видала дві Індивідуальні програми реабілітації за одним № 1552 для ОСОБА_1 .. Одну як інваліда загального захворювання та другу (за тим же номером та датою), як для потерпілого від нещасного випадку на виробництві. Як свідчать копії поданих відповідачем заяви, та Довідки № 435 (медико-санітарної частини м. Нетішин) ОСОБА_1 звернувся з прохання отримати лікування опорно-рухового апарату саме для потерпілих від нещасного випадку на виробництві.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 2005 року є потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві і згідно довідки серії МСЕ № 068093 від 07.12.2005 йому встановлено другу групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва довічно, ступінь втрати професійної працездатності 35%.

Відповідно до довідки серії № 054613 підтверджено потребу ОСОБА_1 за станом здоров`я внаслідок виробничої травми у санаторно-курортному лікуванні опорно-рухового апарату.

Згідно витягу з акта огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ № 124407 від 14.02.2008 року, в результаті переогляду ОСОБА_1 з 14.02.2008 року встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання довічно (за його заявою).

Вказані відомості встановлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі №560/889/19, яке набрало законної сили, а отже обставини встановлені у ньому не підлягають доказуванню.

Згідно вказаного вище судового рішення визнано протиправною та скасовано відмову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Славутському районі Хмельницької області, викладену в листі № 80 від 25.03.2015, якою ОСОБА_1 відмовлено у забезпеченні санаторно-курортним лікуванням.

Суд встановив, що ОСОБА_1 Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічною медико-соціальною комісією 04.12.2019 видано Індивідуальну програму реабілітації інваліда № 1552 (копія якої міститься в матеріалах справи).

Також, позивачу 18.12.2019 було видано довідку № 435 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (за формою 070/о).

Позивач на підставі наявних документів та права на отримання путівки на санаторно-курортне лікування звернувся до Славутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області з заявою про взяття на облік для одержання путівки на санаторно-курортне лікування до якої додав необхідні документи.

На подану заяву ОСОБА_1 отримав від Славутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області листа від 24.02.2020 №79 яким позивачу було відмовлено у наданні путівки на санаторно-курортне лікування.

В обґрунтування вказаної відмови зазначено, що оскільки у індивідуальній програмі реабілітації причина інвалідності ОСОБА_2 з 2008 року - загальне захворювання і ОСОБА_1 потребує санаторно-курортного лікування згідно довідки ф.№070 через управління соціального захисту населення, тому для отримання санаторно-курортного лікування рекомендовано звернутись в управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нетішинської міської ради.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі №560/889/19, яке набрало законної сили визнано протиправною та скасовано відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області від 24.02.2020 №79 про взяття ОСОБА_1 на облік для одержання путівки на санаторно-курортне лікування. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області взяти ОСОБА_1 на облік для одержання путівки на санаторно-курортне лікування.

У вересні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за період з 01.04.2017 по 01.04.2020.

Відповідач листом від 10.09.2020 №45-П відмовив позивачу, з посиланням на постанову Правління ФСС від 24.05.2017 №33 "Про затвердження Порядку відшкодування витрат за надані послуги санаторно-курортним закладам за вибором потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання".

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).

Частиною першою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються, зокрема, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1105- XIV визначено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім`ї померлого.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 42 Закону № 1105-XIV Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого.

Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Допомога по тимчасовій непрацездатності, страхова виплата у разі переведення потерпілого на легшу нижчеоплачувану роботу, відшкодування вартості поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг надаються в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Додаткове харчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог чи лікар, який лікує, та затверджує МСЕК. Неможливість забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі підтверджується довідкою за підписом головного лікаря (директора) цього закладу. У цьому разі компенсація витрат на додаткове харчування здійснюється Фондом на підставі інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, про середні ціни на продукти харчування у торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.

Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначаються на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Частиною п`ятою 5 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Абзац 1 частини 4 ст. 42 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зазначає, що потерпілому, який став особою з інвалідністю, періодично, але не рідше одного разу на три роки, безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування.

Як встановлено судом, 4.12.2019 Хмельницькою міжрайонною травматолого -офтальмологічною медико - соціальною комісією (МСЕК) ОСОБА_1 була надана Індивідуальна програма реабілітації інваліда № 1552, якою підтвердила мою потребу в частині забезпечення санаторно- курортним лікуванням.

Стаття 29 ЗУ "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" передбачає виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Згідно ч. 3. вказаної ст. 29: "Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно- курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України".

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. № 150 затверджено Порядок виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Абзац другий та третій пункту 2 вказаного Порядку передбачає, що виплату грошової компенсації за путівку особам, інвалідність яких пов`язана з нещасним випадком на виробництві, здійснюється Фондом соціального страхування.

Абзац перший пункту 4 вказаного Порядку передбачає: "Грошова компенсація за путівку та за самостійне лікування нараховується і виплачується в таких розмірах (округлених до однієї гривні): особам з інвалідністю І та II групи - 75 відсотків, III групи - 50 відсотків розміру середньої вартості санаторно-курортної путівки, що обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність".

На 1 січня 2020 року прожитковий мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить 1638 грн. Вартість санаторно-курортної путівки 573 грн. (1638 х 35%). Сума компенсації '430 грн. (573 х 75%).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10, п. 52 рішення), а також в рішенні від 19 червня 2012 року у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v.Georgia, заява № 17767/08, п. 72), зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припиненням виплати позивачу страхових виплат за минулий період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання відмови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області у виплаті грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки протиправною та стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 430 грн. грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області у виплаті грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки протиправною.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 430 грн. грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області (вул. Подільська, 3, корпус 1 А,Хмельницький,Хмельницька область,29013 , код ЄДРПОУ - 41316723)

Головуючий суддя Г.В. Лабань