Рішення № 94932646, 28.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Справа № 160/7054/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В. за участі секретаря судового засіданняКандиби Ю.О., за участі: позивача представника відповідача Бокова О.В., Христич І.Ю. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 13.10.2020, просить:

- визнати бездіяльність Служби безпеки України щодо не видачі ОСОБА_1 при звільненні трудової книжку та військового квитка з відповідними записами про проходження військової служби (із зазначенням дат прийняття на службу та звільнення зі служби) протиправною.

- зобов`язати Службу безпеки України видати ОСОБА_1 трудову книжку та військовий квиток, з відповідними записами про проходження військової служби;

- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі місячного грошового забезпечення 22218,00 грн., заподіяну позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача.

- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке позивач мав право станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він у період з 01.06.2010 по 01.06.2020 проходив службу за контрактом для осіб офіцерського складу в Службі безпеки України. 01.06.2020 наказом Служби безпеки України від 21.05.2020 № 677-ОС/дск, відповідно до «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України» позивача було звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу 01.06.2020 за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України. Позивач вказав, що на день звільнення та виключення його зі списків особового складу, відповідачем в порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, не було видано йому трудову книжку та військовий квиток, якими підтверджується трудовий стаж, у зв`язку з чим позивач не має можливості щодо реалізації свого конституційного права на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України чи права набуття офіційного статусу безробітного, відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення».

ОСОБА_1 вважає за необхідне стягнути з відповідача, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки видачі трудової книжки при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а тож стягнути зі Служби безпеки України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Крім того, протиправною бездіяльністю відповідача щодо не видачі ОСОБА_1 трудової книжки, останньому заподіяно моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 вважає дії відповідача протиправними та такими що суперечать діючому законодавству, у зв`язку з цим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

07.09.2020 від представника відповідача надійшов відзив по справі в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Так у відзиві зазначено, що Служба безпеки України з твердженнями позивача не погоджується, вважає обґрунтування правових норм зроблено на підставі помилкового тлумачення законодавства, яким врегульовано проходження військової служби, та як наслідок, хибних висновків щодо порушення прав ОСОБА_1 .

Відповідач вказав, що військовий квиток є документом суворої звітності, необхідно особистий підпис позивача про його отримання. Проте з метою отримання військового квитка останній не звертався, фотокартку встановленого зразку не надавав.

Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснив, що в системі СБУ трудові книжки ведуться на працівників, тому, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність, проте на військовослужбовців трудові книжки не ведуться, оскільки запис про проходження військової служби в органах безпеки України вноситься до військового квитка офіцеру запасу. Враховуючи , що позивач не належав до категорії працівників, які уклали трудовий договір з органом СБУ, правові підстави для твердження про порушення з боку СБУ вимог статей 47, 116, 117 КЗпП України відсутні, а позовна вимога про зобов`язання СБУ видати трудову книжку позивачеві є безпідставною та юридично необґрунтованою.

Разом з тим відповідач заперечував вимоги про стягнення моральної шкоди у зв`язку з відсутністю її завдання, а також вимоги про стягнення за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача по день фактичного розрахунку як безпідставні, оскільки такі виплати були здійснені.

06.10.2020 позивачем було надано відповідь на відзив на позовну заяву згідно якого останній виклав свої заперечення на аргументи викладені у відзиві на позовну заяву.

07.10.2020 до суду надійшла заява про зміну (уточнення) позовних вимог.

13.10.2020 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог (остання редакція).

20.10.2020 до суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідно до яких зазначено, що не застосування судами права на зменшення середнього заробітку який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати призводить до чисельних випадків, коли метою працівника є стягнення у повному обсязі середнього заробітку, який набагато перевищує розмір заборгованості.

Ухвалою суду від 20.10.2020 витребувано у Служби безпеки України відомості про наявність чи відсутність трудової книжки ОСОБА_1 . Суд вказав, що у разі наявності трудової книжки ОСОБА_1 необхідно надати інформацію про серію та номер, а також відомості про час служби в органах СБУ та дату звільнення.

Ухвалою суду від 20.10.2020 зупинено провадження в адміністративній справі № 160/7054/20

Ухвалою суду від 24.12.2020 поновлено провадження в адміністративній справі № 160/7054/20

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, відповідно до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) учасників справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 у період з 01.06.2010 по 01.06.2020 проходив службу за контрактом для осіб офіцерського складу в Службі безпеки України.

01.06.2020 наказом Служби безпеки України від 21.05.2020 № 677-ОС/дск, відповідно до «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України» позивача було звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу 01.06.2020 за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України.

Згідно довідки фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 23.07.2020 ОСОБА_1 здійснено остаточні розрахунки за період з 04.06.2020 по 10.06.2020 року.

З приводу позовних вимог щодо визнання бездіяльності Служби безпеки України щодо не видачі позивачу при звільненні трудової книжку та військового квитка з відповідними записами суд зазначає наступне.

Загальні засади проходження військової служби в Україні визначає Закон №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 19 закону України від 25.03.1992 №2229-ХІІ "Про Службу безпеки України" (далі по тексту - Закон №2229-ХІІ) кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Статтею 20 Закону №2229-ХІІ встановлено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

На час проходження служби позивач був співробітником-військовослужбовцем Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 3.10. розділу ІІІ «Інструкції про порядок комплектування підрозділів, органів і закладів Служби безпеки України», затвердженої наказом Голови СБУ від 21.10.2015 № 700 /дск (зареєстрованої МЮУ від 02.11.2015 № 1343/27788), а також згідно пункту 4.9. розділу ІV «Інструкції про порядок комплектування підрозділів, органів і закладів Служби безпеки України», затвердженої наказом СБУ від 24.10.2009 № 700 /дск (чинна на момент прийняття ОСОБА_1 на військову службу) під час вивчення особи в якості кандидата на військову службу в СБУ особа подає співробітнику підрозділу кадрового забезпечення копії особистих документів, у тому числі трудової книжки.

Отже законодавець не встановлює імперативного обов`язку приймати від кандидатів на військову службу в органи Служби безпеки України оригінали трудової книжки, а тільки копії таких документів.

На виконання ухвали суду від 20.10.2020 Службою безпеки України надано до суду відповідь від 22.12.2020 за № 55/30 -10922 вих., з якої вбачається, що перевіркою документальних матеріалів особової справи встановлено наявність копії трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 виданої 13.10.2009 із зазначенням трудового стажу.

З аналізу наданої відповіді Служби безпеки України та вищевказаних норм можна зробити висновок, що Служба безпека України не має в своєму розпорядженні трудову книжку відповідача, разом з тим позивачем доказів про наявність у відповідача оригіналу його трудової книжки не надано, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Окрім цього, підчас розгляду судової справи 160/7054/20 встановлено, що відповідачем було надано позивачу його військовий квиток з відповідними записами, що підтверджується поясненнями сторін наданих у судовому засіданні.

Згідно положень п 2 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір-спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до положень п 1 та п.2 ч.1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

З огляду на те, що Служба безпеки України видало ОСОБА_1 військовий квиток, з відповідними записами про проходження військової служби,такий спір на час ухвалення рішення відсутній.

Суд звертає увагу, що негативні наслідки для роботодавця можуть мати місце, зокрема, у разі не видачі у день звільнення позивачеві трудової книжки, що є порушенням норм Кодексу законів про працю України, що в подальшому може слугувати підставою стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час такої затримки.

Водночас суд зазначає, що ані Кодексом законів про працю України ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено відповідальність, або інші будь-які негативні наслідки для роботодавця у зв`язку з затримкою надання військового квитка працівника (службовця) під час звільнення останнього.

З приводу позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Сторонами не заперечується факт про те що позивачу здійснено остаточні розрахунки при звільненні за період з 04.06.2020 по 10.06.2020 року.

Позивач в обґрунтуваннях позовних вимог зазначає, що спеціальним законодавством України не врегульований порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та в подальшому посилається на норми визначені у Кодексі законів про працю України.

Проте, таке посилання позивача на норми КЗпП у відносинах які склалась є хибним.

Так у листі Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 за № 774/13/84-13 щодо поширення КЗпП на військовослужбовців зазначено, що стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Виходячи з наведеного повідомляємо, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Отже, з викладеного вбачається, що спірні питання проходження служби у військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. Враховуючи, що спеціальним законодавством не передбачено порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, суд не може застосовувати аналогію закону, оскільки такі дії визначають підстави, межі повноважень та спосіб дії органів державної влади (ч. 6 ст. 7 КАС України).

Суд звертає увагу, що у галузях права, основним методом правового регулювання в яких є встановлення імперативних приписів (зокрема, адміністративне законодавство), аналогія можлива лише щодо тих правовідносин, які не передбачають встановлення прав і обов`язків суб`єктів, тобто коли ці права і обов`язки встановлені законом, але не передбачено порядок їх реалізації. Тобто, можна використовувати правову аналогію лише з метою подолання процесуальних прогалин, але не матеріальних.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як комплексний елемент виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

У ст.56 Конституції України та ст. 1174 ЦК України закріплено принцип відповідальності держави або місцевого самоврядування за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, яка відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (із послідуючими змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі, незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків, тощо.

Встановлення лише факту протиправності дій відповідача не є самостійною підставою для стягнення моральної шкоди.

Моральна шкода, як предмет спору, підлягає самостійному, окремому, доказуванню, тягар якого у адміністративному судочинстві полягає на позивачеві.

З огляду на вищевказані норми, єдиною необхідною і достатньою обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди державним органом є незаконні рішення, дії чи бездіяльність посадової або службової особи органу державної влади, в не залежності від наявності чи відсутності вини останньої. Враховуючи, що у судовому засіданні не підтвердились доводи позивача про протиправну бездіяльність відповідача щодо не видачі ОСОБА_1 при звільненні трудової книжку та військового квитка з відповідними записами а також протиправні дії відповідача щодо здійснення затримки остаточного розрахунку позивачу, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди, оскільки ця вимога є похідною від первинної та вирішення такого питання можливе лише у випадку встановлення протиправності дій та/або бездіяльності відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вищевказані норми у своїй сукупності одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду підстави та обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, надавши оцінку всім обставинам та доказам по справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст. 9,77,139, 241-243, 246, 255 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ: 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 08 лютого 2021 року.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко