Рішення № 94932168, 16.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 лютого 2021 р. Справа № 120/7794/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15859/15-20-СГ від 05.11.2020 їй відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки бажана земельна ділянка має схил понад 7 градусів, а тому відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель", дана земельна ділянка не може використовуватись для ведення особистого селянського господарства.

Разом із тим, не погоджуючись із даним наказом, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 16.02.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до частини 3 статті 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Таким чином, передача бажаної земельної ділянки позивачу буде суперечити нормам чинного законодавства, що в свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 27.07.2020 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15859/15-20-СГ від 05.11.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка має схил понад 7 градусів, а тому відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель", дана земельна ділянка не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Разом із тим, не погоджуючись із такою відмовою позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

В даному ж випадку, судом встановлено, що відповідач наказом №2-15859/15-20-СГ від 05.1.2020 відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначає, що бажана земельна ділянка має понад 7 градусів, а тому відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель", забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів. Також вказав, що на схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватись для ведення особистого селянського господарства.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

В той же час, надаючи оцінку позиції представника відповідача щодо невідповідності місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, то суд зазначає наступне.

Так, в оскаржуваному наказі відповідач зазначає, що відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому дана ділянка, фактично не може використовуватися для ведення особистого селянського господарства.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, що є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України.

Статтею 47 Закону України "Про охорону земель" визначено, що використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, суд доходить висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому. А своєю відмовою відповідач надає оцінку можливим видам діяльності, які позивач може здійснювати у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

Крім того, твердження про те, що земельна ділянка, яка має схил 3-7 градусів не придатна для ведення особистого селянського господарства, яке міститься в оскаржуваному наказі, норма статті 47 Закону України "Про охорону земель" не містить.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу, а відтак, позов у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15859/15-20-СГ від 05.11.2020, в частині, яка стосуються відмови у наданні позивачу відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою, підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб`єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 630,60 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.11.2020 №2-15859/15-20-СГ, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 16.02.2021.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна