Ухвала суду № 94915503, 11.02.2021, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1104/19

Номер провадження № 1-кп/315/34/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Романько О.О.,

за участю секретаря Денисенко Є.І.,

прокурора Диби Є.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Ляпіна В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гуляйполе клопотання захисника обвинуваченого Ляпіна В.Ю., про визнання доказів очевидно недопустимими за кримінальним провадженням № 12018080320000386 від 24.04.2018 року, за обвинувальним актом відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пологи Запорізької області, українця, громадянина України, не одруженого, маючого середньо-спеціальну освіту, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей та інших осіб, не працюючого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Гуляйпільського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у даному кримінальному провадженні було визначено суддю ОСОБА_2.

Відповідно до наказу № 1-ос від 11.08.2020 року «Про припинення повноважень судді та голови Гуляйпільського районного суду Запорізької області» суддя ОСОБА_2 з 12.08.2020 року припинив виконувати повноваження судді та голови Гуляйпільського районного суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату суду № 26/20 від 12.08.2020 року, вказане кримінальне провадження згідно повторного автоматизованого розподілу справ передано у провадження судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Романько О.О..

13.08.2020 року ухвалою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області призначено у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12018080320000386 від 24.04.2018 року відносно ОСОБА_1 підготовче судове засідання на 31.08.2020 року, яке не відбулося через неявку обвинуваченого. Підготовче судове засідання було відкладено до 08.09.2020 року о 13.00 годині.

За результатами підготовчого засідання кримінальне провадження було призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 16.09.2020 року, яке відкладалося в процесі розгляду, останній раз на 11.02.2021 року.

В судовому засіданні захисник Ляпін В.Ю. заявив клопотання про визнання всіх наданих прокурором письмових доказів очевидно недопустимими, оскільки згідно матеріалів кримінального провадження під час подій, які знайшли своє відображення як в обвинувальному акті, так і в доданих до нього матеріалах, ОСОБА_1 був неповнолітньою особою. Таким чином, під час проведення досудового розслідування, а також до внесення відомостей до ЄРДР сторона обвинувачення повинна була дотримуватися вимог, передбачених ст. ст. 44, 52 КПК України. Але, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, який був долучений разом з обвинувальним актом до суду відомості про залучення законного представника та адвоката неповнолітньому ОСОБА_1 залучено не було. Враховуючи зазначене, на думку сторони захисту, всі зібрані під час досудового розслідування матеріали, в тому числі і протокол огляду місця події разом з додатками, зібрані з порушенням права на захист.

Крім того, під час проведення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_1 не було відкрито всі матеріали кримінального провадження, що є порушенням вимог, передбачених ст. 290 КПК України, тому відповідно до ч. 12 зазначеною статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні клопотання свого захисника повністю підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав дане клопотання таким, яке не підлягає задоволенню, оскільки воно є необґрунтованим, та таким, що в повній мірі не відповідає дійсності. Зокрема, матеріали кримінального провадження містять відомості щодо письмової відмови підозрюваного ОСОБА_1 від ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку визначеному ст. 290 КПК України. Також, зазначив про те, що не всі слідчі дії за даним провадженням проводилися за участі ОСОБА_1 , який був на час події неповнолітнім, а також мають місце дії проведені за участі свідків і потерпілої, що є окремими слідчими діями, що відображені у відповідних процесуальних документах, зокрема протоколах слідчих експериментів, які не можуть бути визнані недопустимими доказами. Просив відмовити захисникові у задоволенні його клопотання.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що клопотання сторони захисту щодо визнання доказів недопустимими підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

У частині 3 ст. 62 Конституції України закріплено основний принцип допустимості доказів, який полягає у тому, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року надано офіційне тлумачення положення першого речення ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, необхідно розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Відповідно до ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів державного бюро розслідувань; ґ) органів Державної кримінально-виконавчої служби України; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України .

Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

Відповідно до ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий уповноважений , зокрема, починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Стаття 84 КПК України передбачає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, добуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, діяння, зокрема, порушення права особи на захист.

Конституцією України в ст. 59 передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Офіційні тлумачення ст. 59 Конституції України були висвітлені у Рішеннях Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.00 року та № 23-рп/2009 від 30.09.2009 року, з яких випливає, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер.

Відповідно до ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату

Стаття 44 КПК України передбачає, що якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім`ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

Відповідно до ст. 45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.

Пункт 1 ч. 2 ст. 52 КПК України обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

З пояснень обвинуваченого ОСОБА_1 в судовому засіданні було встановлено, що відразу на місці події, яка сталася 24.04.2018 року ним було передано слідчому свій паспорт для посвідчення його особи, з якого вбачалося, що він на той час був неповнолітнім.

Цих обставин стороною обвинувачення в судовому засіданні спростовано не було.

Як встановлено в судовому засіданні огляд місця події від 24.04.2018 року було проведено за участі неповнолітнього ОСОБА_1 без залучення законного представника та захисника.

Угода про надання правової допомоги була укладена батьком обвинуваченого в його інтересах з захисником Ляпіним В.Ю. від 15.05.2018 року (а.с. 69,70 т.1).

За свідченнями як обвинуваченого, так і його захисника Ляпіна В.Ю., останні вже разом брали участь у слідчих діях, які проводилися в м. Запоріжжі, а саме при допиті ОСОБА_1 слідчим, приблизно в липні 2018 року, що також побічно може бути підтверджено листом Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2018 року № 01-29/920/2018.

Відповідно до витягу з Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області гр. ОСОБА_1 , 2000 року народження, перебував у відділі поліції 24.04.2019 року з 14.00 години, був запрошений для бесіди, в цей час присутність з ним його захисника чи законного представника також не зафіксована.

На запит Пологівського районного суду Запорізької області прокурор Диба Є.О. 18.11.2019 року надав відповідь щодо того, що копія обвинувального акту відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України законному представнику чи захиснику обвинуваченого не вручалася, оскільки останні не були учасниками даного кримінального провадження.

При цьому, в судовому засіданні не виявилося за можливе підтвердити належними та допустимими доказами обставини, які викладені захисником Ляпіним В.Ю. щодо не відкриття матеріалів досудового розслідування самому ОСОБА_1 та його захиснику, оскільки будь-які відомості щодо цього в матеріалах провадження на цей час відсутні.

За цих обставин, суд вважає, що це питання підлягає подальшому вирішенню під час розгляду кримінального провадження.

Отже, застосовуючи положення ст. 87 КПК при оцінці доказів, наданих сторонами, суд виходить із того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини. Суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу в контексті ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб обумовити недопустимість доказу. Застосовуючи ч. 1 ст. 87 КПК при визнанні недопустимими похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

В постанові від 01 березня 2018 року у справі № 760/13866/15-к (провадження № 51-927км18) ВС дійшов висновку про те, що оцінюючи як доказ протокол огляду місця події, суд першої інстанції врахував, що під час проведення слідчої дії за участю неповнолітнього були відсутні як законний представник так і захисник, участь якого у даному кримінальному провадженні є обов`язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою, як це встановлено вимогами п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК. З огляду на таке порушення права на захист неповнолітньої особи суд дійшов висновку, що доказ був отриманий внаслідок порушення його прав і свобод, а тому використання фактичних даних, отриманих під час такої слідчої дії, суд обґрунтовано визнав неприпустимим.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню , зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Так, в обвинувальному акті викладені обставини, які підлягають доведенню, зокрема місце події та час, як визначено п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, які прокурор вважає встановленими.

Стаття 93 КПК України передбачає, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема : складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Досліджуються оригінали документів.

Відповідно до ст. 104 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

До протоколу відповідно до ст. 105 КПК України, особою, яка проводила процесуальну дію, можуть долучатися додатки. Додатками до протоколу можуть бути, зокрема: фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп`ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

Так, згідно з вимогами частин 2, 3 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. З урахуванням наведеного, огляд місця події є єдиною слідчою дією, що у невідкладних випадках може проводитись до початку внесення даних про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом. Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Порядок огляду місцевості, приміщення, речей та документів визначений ст. 237 КПК України. Відповідно до ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов`язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко - чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Однією з форм закінчення досудового розслідування є звернення до суду з обвинувальним актом.

Судом встановлено не лише те, що первісний доказ (протокол огляду місця події від 24.04.2018 року) отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідних доказів (протоколу додаткового огляду місця події, протоколів слідчих експериментів від 25.05.2018 року), а також те, що похідні докази здобуті саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що проведення огляду місця події та слідчих експериментів на підтвердження обставин ДТП у цьому кримінальному провадженні, відбулись не у відповідності до вимог КПК України, зі значними порушеннями, що фактично зводить нанівець їх доказове значення у кримінальному провадженні та робить їх недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості цього доказу на даній стадії судового провадження без дослідження його у взаємозв`язку з іншими доказами, не вбачалося за можливе, оскільки прокурор вказував на необхідність вчинення інших дій для вирішення питання про недопустимість даного доказу. В цьому випадку, постановлення ухвали без надання оцінки доказів в їх сукупності суперечило б загальним засадам кримінального судочинства. Тому, при вирішенні клопотання захисника були досліджені і інші письмові докази, які надані сторонами в їх сукупності, зокрема листа прокурора від 18.11.2019 року та витягу з Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених Пологівського ВП за 24.04.2019 року, наданих на вимогу суду.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що отримання доказів у кримінальному провадженні з порушенням порядку встановленого КПК України, також є порушенням права на захист обвинувачених.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

На підставі ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду як джерело права. У своєму рішенні по справі № 47287/99 «Перес проти Франції» від 12.04.2004 року ЄСПЛ вказав, що «… дія ст. 6 Конвенції полягає і в тому, щоб серед іншого, зобов`язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи».

За таких обставин, суд вважає клопотання сторони захисту таким, яке підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 7-9, 20, 44, 52, 84-89, 91-92, 93, 290, 350, 372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Долучити до справи матеріали кримінального провадження № 12018080320000386 від 24.04.2018 року надані прокурором.

Клопотання захисника обвинуваченого Ляпіна Володимира Юрійовича про визнання доказів очевидно недопустимими - задовольнити частково.

Визнати надані в судовому засіданні прокурором:

-протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.04.2018 року з додатками у вигляді схеми місця ДТП, яка сталася 24.04.2018 року о 08 год. 30 хв. та фототаблиці;

-висновок № 45 щодо результатів медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24.04.2018 року складеного відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-протокол додаткового огляду місця події від 25.05.2018 року за участі ОСОБА_4 зі схемою;

-протокол проведення слідчого експерименту від 25.05.2018 року за участі ОСОБА_5 зі схемою;

-протокол проведення слідчого експерименту від 25.05.2018 року за участі ОСОБА_6 зі схемою,

очевидно недопустимими доказами з неможливістю їх подальшого дослідження в судовому засіданні.

Питання щодо допустимості інших доказів суд вирішить під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Повний текст ухвали буде виготовлено 15.02.2021 року.

Оголосити перерву в судовому засіданні до 09.00 години 18.02.2021 року

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О. О. Романько