Рішення № 94908849, 09.02.2021, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/45/21

Провадження № 2/346/549/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді Беркещук Б.Б.

секретаря Копильців І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломия в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача посилається в позовній заяві на те, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ ПриватБанк правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 11.07.2016 року.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у ній, де є відповідні його запевнення щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ "ПриватБанк", які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів з межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, який відповідно до п.1.1.1.69 договору - короткостроковий кредит, що надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору , а саме згідно п. 2.1.1.12.3 . ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 15.11.2020 року має заборгованість в сумі 53037,82 коп. .

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк».

Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.07.2016 року у розмірі 53 037,82 грн., а також сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 20.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання та просить справу розглянути у його відсутності, не заперечує щодо постановлення заочного рішення, позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задовільнити.

Відповідач в судове засідання не з явилась, подала до суду відзив на позовну заяву , відповідно до котрого не визнала пред`явлені позовні вимоги та вважає, що позов не може бути задоволений судом виходячи з наступного.

З Анкети-заяви відповідача від 11.07.2016 р. та інших наданих банком документах не вбачається погоджених сторонами умов кредитування у письмовій формі (суми кредиту, розміру процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу), тому проценти і неустойка не| можуть бути стягнуті з відповідача, а тільки може бути стягнута сума, фактично видана відповідачу, в межах строків позовної давності. Також, в Анкеті-заяві вказано конкретно про укладення Договору про надання банківських послуг, а не Кредитного договору. Анкета-заява не містить відомостей про бажання відповідача отримати будь-який кредит та взагалі картку «Універсальна». Сам факт того, що відповідач користувалася послугами банку на умовах Договору про надання банківських послуг (про що прямо зазначено в Анкеті-заяві) не може тлумачитись як визнання відповідачем заборгованості чи конкретних кредитних зобов`язань (процентної ставки, неустойки), встановлених банком в односторонньому порядку. Оскільки не кожен клієнт Приватбанку є його боржником. Надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з умов та правил надання банківських послуг Приватбанку також є документами, виданими Банком в односторонньому порядку, і не містять підпису позичальника ні про погодження таких умов, ні про взагалі ознайомлення з ними.

Вказує, що надані позивачем Правила надання банківських цослуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують,вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідач категорично заперечує своє фактичне ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» у будь-якій редакції. Позивачем не доведено видачі кредиту та розміру заборгованості загального та по її складовим (основному боргу, процентам, неустойці).

Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Проте, розрахунок позовних вимог не є їх доказом, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом. А жодного доказу підтвердження заборгованості у заявленому розмірі позивачем не подано.

Звертає увагу суду, що позивачем надано Виписку по рахунку, та ще одну Виписку по рахунку Аналогічного змісту нею було отримайо у додатку Позивача «Приват24» з яких на її думку можливо встановити дійсні обставини справи. Відповідно до Виписки по рахунку 11.07.2016 р. їй було встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 600 грн на карту, яка їй ніколи не видавалась НОМЕР_1 , а тому дана операція є сумнівною та абсурдною. Однак, як наглядно видно з Виписки по рахунку у неї була лише одна кредитна картка "Універсальна" з номером НОМЕР_2 (яка перевипускалась) на яку було кілька операцій зі встановлення кредитного ліміту, а саме: 25.12.2017 р. встановлено кредитний ліміт у розмірі 10 000 грн., 30.05.2018 р. збільшено до 15 000 грн., 11.07.2018 р. збільшено до 16 000 грн., 05.02.2019 р. збільшено до 17 000 грн., 15.10.2019 р. збільшено до 22 000 грн., баланс рахунку після операції: -16 717,56 грн.

Більше жодних операцій зі зміни розміру кредитного ліміту відповідача у Виписці по рахунку не відображено, тому Довідка про зміну умов кредитування, яку надано позивачем, не відповідає реальним обставинам справи та спростовується Випискою та рахунком.Ніяких збільшень кредитного ліміту чи інших його змін понад суму 22 000 грн. у Виписці не відображено. Інформація викладена у позовній заяві про суму основного боргу 42 450,71 грн. не відповідає дійсності і спростовується даними Виписки по рахунку.

Позивачем було неодноразово самовільно підвищено розмір відсоткової ставки за кредитом в порушення ст. 1048, ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України, тому підвищені процентні ставки не можуть бути застосовані, а заявлені суми боргу по ним не підлягають стягненню. Зазначає, що АТ КБ "ПриватБанк" надав до суду Розрахунок заборгованості, який не відповідає наданим ним же Тарифам та доводить неодноразові їх зміни, застосування підвищених процентних ставок (нарахування Відповідачу процентів за ставкою 3,5%, 3,6%, 7,20% замість 2,5% вказаних у Витязі з Тарифів на обслуговування картки з 55 днів пільгового періоду) про збільшення яких Відповідач не повідомлялася і не погоджувала їх.

Нарахування процентів не на суму позики, а процентів на проценти, процентів на пеню, взагалі не передбачене законом. Розрахунок є математично хибним і суперечить ст. 1048 ЦК України (проценти на суму позики, а не проценти на проценти). Як видно з наданої Виписки та Розрахунку, позивачем систематично допускались списання відсотків у різних сумах, які додавались до суми використаного кредиту та згодом відсотки за наступний період нараховувалась із врахуванням сум раніше списаних штрафних санкцій, що не передбачено законом.Також, Позивачем було неодноразово самовільно підвищено розмір відсоткової ставки за кредитом та допущено нарахування відсотків не на тіло кредиту, а на загальний розмір заборгованості, до якої входили нараховані раніше відсотки. Що не передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України (право на «одержання від позичальника процентів від суми позики», а не процентів на проценти та процентів та неустойку).

Крім того, вказує, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Копії (роздруківки) Наказів, Витягів з «Тарифів Банку», з Умов та Правил надання банківських послуг» та Правил користування платіжною карткою не містять підпису Відповідача про ознайомлення з ними як і обов`язкових реквізитів локального правового акта, тому не відомо, яке відношення вони мають до розгляду даної справи. З наданих копій не можливо зрозуміти, чи дійсно надавались ці документи (тарифи, зміни кредитного ліміту, накази), і саме в наданих Суду редакціях, Відповідачу на ознайомлення при відкритті рахунку у Позивача, ким саме, коли, на якій підставі було прийняті (видані, підписані, затверджені). Оскільки Банком надані лише витяги з «тарифів», «умов і правил» та «наказів», не можна бути впевненими, що Банк не приховав від Суду інших їх умов з інформацією, не вигідною для себе.

Просить в задоволенні позову відмовити , справу розглянути у її відсутності

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи подане клопотання представника позивача, наданий відповідачем відзив , проаналізувавши письмові докази по справі ,вирішуючи спір на підставі наданих доказів та в межах заявлених позовних вимог, суд доходить таких висновків

Судом встановлено, що 11.07.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.(а.с.14)

У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування , основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення та погодилась з його умовами , примірник договору згідна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту

Суд погоджується з відповідачем щодо відсутності підтвердження погоджених сторонами у письмовій формі умов кредитування, та з запереченнями проти застосування наданих позивачем витягів з Тарифів, Умов і Правил АТ «КБ «Приватбанк» до правовідносин Сторін. Оскільки з Анкети-заяви відповідача б/н від 11.07.2016 р. та інших наданих Банком документах не вбачається погоджених сторонами умов кредитування у письмовій формі (суми кредиту, розміру процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу), тому проценти і неустойка не можуть бути стягнуті з відповідача, а тільки може бути стягнута сума, фактично видана відповідачу, в межах строків позовної давності.

Надана Банком копія Анкети -заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку не містить вказівки на волевиявлення позичальника укласти саме Кредитний договір, а не Договір банківського обслуговування (про який прямо зазначено у Анкеті-заяві), та погоджені сторонами істотні умови такого договору: його предмет (суму кредиту), ціну (процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту для споживача), строк та інші істотні умови кредитного договору.

Також, в Анкеті-заяві вказано конкретно про укладення Договору про надання банківських послуг, а не Кредитного договору. Анкета-заява не містить відомостей про бажання відповідача отримати будь-який кредит та взагалі картку «Універсальна».

Сам факт того, що відповідач користувалася послугами Банку на умовах Договору про надання банківських послуг (про що прямо зазначено в Анкеті-заяві) не може тлумачитись як визнання відповідачем заборгованості чи конкретних кредитних зобов`язань (процентної ставки, неустойки), встановлених Банком в односторонньому порядку. Надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з умов та правил надання банківських послуг Приватбанку також є документами, виданими Банком в односторонньому порядку, і не містять підпису позичальника ні про погодження таких умов, ні про взагалі ознайомлення з ними.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 було встановлено, що:

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - "виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України)".

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Банк посилається на ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання та ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 639 ЦК України, намагаючись обґрунтувати, що кредитний договір укладений сторонами шляхом приєднання позичальника до публічного договору Банку та загальні норми цивільного законодавства про можливість визначення сторонами письмової форми договору на власний розсуд, укладення договору у письмовій формі шляхом обміну документами або шляхом оферти і акцепту.

Договір приєднання (ст. 634 ЦК України) за своєю формою та змістом має відповідати тому виду договорів, до якого особа приєднується - в даному випадку вимогам до кредитних договорів споживчого кредитування. Адже ст. 634 ЦК України не передбачає можливості відсутності у такому договорі деяких з істотних умов або укладення його в іншій формі, ніж передбачена законом. Кредитний договір приєднання або договір приєднання до умов і правил користування електронним платіжним засобом мають бути укладені у письмовій формі, оскільки особа не може приєднатися до того, з чим вона не ознайомлена, і бути зобов`язаною виконувати умови, про які вона не знає, а спеціальні норми закону, зазначені в позовній заяві, не передбачають можливості відступу від них і укладення таких договорів іншим способом.

Як встановлено, відповідач заперечує своє фактичне ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» у будь-якій редакції.

Суд вважає, що позивачем не доведено видачу кредиту та розміру заборгованості загального та по її складовим (основному боргу, процентам, неустойці).

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно розрахунку наданого позивачем, станом на 15.11.2020 р. у відповідача наявна кредитна заборгованість у сумі 53 037,82 грн., яка складається з: 42 450,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 42 450,71 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 587,11 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

Для підтвердження вказаної заборгованості Банк додав до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором та Виписку за рахунком(а.с.6-11, 60-68) Проте, розрахунок позовних вимог не є їх доказом, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.

Позивачем надано Виписку по рахунку, та ще одну Виписку по рахунку аналогічного змісту було отримано відповідачем у додатку Позивача «Приват24», з яких встановлено наступне.

Відповідно до Виписки по рахунку 11.07.2016 р. відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 600 грн. на карту НОМЕР_1 , однак як видно з довідки АТ КБ Приватбанк , між останнім та відповідачем Якубовською був підписаний кредитний договір № б/н за яким було надано наступні кредитні картки : НОМЕР_2 , дата відкриття 25.04.2016; НОМЕР_3 дата відкриття 16.01.2018; НОМЕР_4 дата відкриття 05.11.2018 (а.с.13) Отже, даних про те, що картка НОМЕР_1 надавалась відповідачу суду не представлено. Більше того, із наданих позивачем суду довідок вбачається, що старт карткового рахунку проведений 25.04.2016, зміна кредитного ліміту 11.07.2016 по картці НОМЕР_2 , а з виписки видно, що 11.07.2016 по картці НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт (а.с.12,13,68)

Згодом, як видно з Виписки по рахунку у відповідача була лише одна кредитна картка "Універсальна" з номером НОМЕР_2 (яка перевипускалась) на яку було кілька операцій зі встановлення кредитного ліміту.

Суд звертає увагу, що збільшень кредитного ліміту чи інших його змін понад суму 22 000 грн. у Виписці не відображено.

Інформація викладена у позовній заяві про суму основного боргу 42 450,71 грн. не відповідає дійсності і спростовується даними Виписки по рахунку.

АТ КБ "ПриватБанк" надав до суду Розрахунок заборгованості, який не відповідає наданим ним же Тарифам та доводить неодноразові їх зміни, застосування підвищених процентних ставок (нарахування відповідачу процентів за ставкою 3,5%, 3,6%, 7,20% замість 2,5% вказаних у Витязі з Тарифів на обслуговування картки з 55 днів пільгового періоду) про збільшення яких відповідач не повідомлялася і не погоджувала їх.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (ч. 4 статті 55 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Матеріалами справи не підтверджено, що вищезазначені вимоги законодавства були належним чином виконані позивачем - відсутні докази того, що відповідач був справді ознайомлений належним чином зі зміною відповідних процентних ставок та погодив таку зміну. Відтак підвищені процентні ставки не можуть бути застосовані. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, провадження № 61-5191 св 18 (текст якої додається).

Крім того, позивачем не надано доказів направлення відповідачу повідомлень про підвищення останньому процентної ставки, фактичного отримання таких повідомлень та погодження відповідачем таких правочинів.

Нарахування процентів не на суму позики, а процентів на проценти, процентів на пеню, взагалі не передбачене законом. Розрахунок є математично хибним і суперечить ст. 1048 ЦК України (проценти на суму позики, а не проценти на проценти).

Як видно з наданої Виписки та Розрахунку, позивачем систематично допускались списання відсотків у різних сумах, які додавались до суми використаного кредиту та згодом відсотки за наступний період нараховувалась із врахуванням сум раніше списаних штрафних санкцій, що не передбачено законом.

Також, позивачем було неодноразово самовільно підвищено розмір відсоткової ставки за кредитом та допущено нарахування відсотків не на тіло кредиту, а на загальний розмір заборгованості, до якої входили нараховані раніше відсотки. Що не передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України (право на «одержання від позичальника процентів від суми позики», а не процентів на проценти та процентів та неустойку).

Крім того, випискою за кредитним рахунком підтверджено що за час користування картою з відповідача було списано комісій на загальну суму - 4 096,75 грн., і згоди на їх списання Банком у відповідачки отримано не було. Встановлені Банком комісії та інші похідні платежі за користування кредитом не можуть сумуватись до розміру заборгованості та бути стягнуті Судом ні як «комісії», ні зараховані до «основного боргу» чи «процентів». Як встановлено Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 20.02.2019 р. у справі № 666/4957/15-ц (провадження № 61-43940ск18):

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

А тому, визначені Банком комісії та інші похідні платежі за користування кредитом не можуть сумуватись до розміру заборгованості та бути враховані судом.

Крім того, до позову долучені роздруківки з його внутрішньої системи, які Банк вважає доказами у справі, не засвідчені належним чином, як і копії поданих банком доказів. На цих документах, включаючи розрахунки, довідки банку, роздруківки тарифів, умов і правил замість «підписів» стоять різні позначки без засвідчувального напису і вказівки прізвища, імені, по-батькові, посади особи, яка поставила «галочки».

Згідно з ч. 2, 4, 6 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд звертає увагу, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і Банк як зацікавлена сторона повинна довести свої позовні вимоги у заявлених розмірах.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано та не доведено доказами видачу позичальнику кредиту у заявленій сумі, та факт виникнення у ОСОБА_1 зобов`язань перед ним щодо повернення грошових коштів (кредиту) за договором №б/н від 11.07.2016 року, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача за даним кредитним договором заборгованості у сумі 53 037,82 грн., яка складається з: 42 450,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту;в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 42 450,71 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 587,11 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, необґрунтованою та недоведеною, а відповідно такою, що не підлягає задоволенню, як і відповідно, стягнення судового збору .

На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530ЦК України, керуючись ст.ст. 141, 247 ч.2, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором №б/н від 11.07.2016 року, що виникла станом на 15.11.2020 року в сумі 53 037,82 грн , відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Найменування та ім`я сторін, їх місце знаходження та проживання:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження 49094, м. Дніпро вул. Набережна Перемоги , 50 код ЄДРПОУ 14360570.

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_5 .

Суддя Беркещук Б. Б.