Рішення № 94908667, 29.01.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/509/17

Провадження № 2/216/140/21

РІШЕННЯ

іменем України

29 січня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

представника позивача - адвоката Якименка С.Г.,

представника відповідача - адвоката Остапенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнила та обґрунтовувала тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер: 1211000000:08:143:0021, реєстраційний номер 840219112110, площею 0,0596 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач проживає у сусідньому від позивача домоволодінні АДРЕСА_2 (яке межує від точки до точки Б, згідно з кадастрової документації). Починаючи з 2011 рокувідповідач порушує її права на користування земельною ділянкою, що полягає в тому, що ОСОБА_2 порушила межу між точками А та Б, через що площа земельної ділянки позивача зменшилась більш, ніж на 10 кв.м. Порушенням права на земельну ділянку позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає в обуренні через грубе порушення права власності, неможливістю користуватися частиною земельної ділянки, необхідності відволікатися від звичних занять з метою вирішення спірного питання, шляхом звернення до суду протягом тривалого часу. У зв`язку з викладеним, позивач просить суд: зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки, яка належить позивачу, кадастровий номер 1211000000:08:143:0021, реєстраційний номер 840219112110, площею 0,0596 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: привести межу від точки А до точки Б у повну відповідність до землевпорядної документації, а також стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 10140,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Якименко С.Г. наполягав на задоволенні уточненого позову.

Представник відповідача - адвокат Остапенко О.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення уточненої позовної заяви.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши представників позивача та представника відповідача, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст. 83 ЗК України).

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, у тому числі, безоплатної передачі і з земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер: 1211000000:08:143:0021, реєстраційний номер 840219112110, площею 0,0596 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічним паспортом на житловий будинок (а.с. 11-13), інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровим планом земельної ділянки (а.с. 15, 16).

ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності (а.с. 55).

З плану садибної ділянки, кадастрового плану та схематичного плану земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 56-58) вбачається, що сторони у справі є сусідами по межі від А до Б, що граничить із земельною ділянкою позивача та ОСОБА_2 .

Як вбачається з технічної документації із землеустрою (а.с. 21-33) ОСОБА_2 погодила межі земельної ділянки позивача при виготовлення землевпорядної документації, що підтверджується її особистими підписами в акті про встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки від 09.09.2016 (а.с. 25) та в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 09.09.2015 (а.с. 26).

Позивач зазначає, що відповідач порушила межі земельної ділянки, встановивши паркан на частині земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, за її заявою було проведено будівельно-технічне дослідження щодо визначення фактичного землекористування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з висновком будівельно-технічного дослідження №27-16 від 27.05.2016 (а.с. 17-20) встановлено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку. Площа земельної ділянки у користуванні становить 0,0586 га, площа земельної ділянки, згідно з правовстановлюючими документами становить 0,0596 га, таким чином різниця площі у користуванні становить 0,00102277 га. Згідно з наданою документацією, фактична площа земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 менше на 10,2277 кв.м, ніж площа цієї ж земельної ділянки, що надана у власність, відповідно до правовстановлюючих документів. Порушення меж встановлено по межі від А до Б, що граничить із земельною ділянкою ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (частині 1 статті 103 ЗК України).

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин (ст. 106 ЗК України).

Земельна ділянка як об`єкт цивільних прав передбачає, насамперед, її формування, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ст. 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом держкомітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, у суду немає підстав ставити під сумнів визначені межі земельних ділянок сторін, оскільки такі належать їм на праві приватної власності і їх жодним чином не оскаржено ні в досудовому, ні в судовому порядку, разом з цим, земельним ділянкам сторін присвоєно кадастрові номери, що однозначно свідчить про те, що земельні ділянки сторін мають чітко визначені межі.

Судом встановлено, що відповідач чинить перешкоди в користуванні ОСОБА_1 своєю земельною ділянкою, порушивши межу земельних ділянок між точками А та Б, внаслідок чого земельна ділянка позивача зменшилась на 10,2277 кв.м ніж площа цієї ж земельної ділянки, що надана у власність, відповідно до правовстановлюючих документів.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 316, частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перешкоди створені відповідачем позбавляють позивача можливості користуватися та розпоряджатися належній їй на праві приватної власності земельною ділянкою. Тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позов в частині захисту права власності.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що не має підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, судом приймається до уваги роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Позивач в обгрунтування стягнення моральної шкоди посилався на виникнення в неї обурення через грубе порушення права власності, неможливістю користуватися частиною земельної ділянки, необхідності відволікатися від звичних занять з метою вирішення спірного питання, шляхом звернення до суду протягом тривалого часу.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправними діями відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправної діяльності відповідача, передбачених ч.2 ст.23 ЦК України.

Згідно з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.

Суд, відповідно до вимог ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахуванням вимог розумності і справедливості, вважає, що визнання порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, заподіяну позивачеві.

Враховуючи вищевикладене, те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача, а також не обґрунтовано, з чого позивач виходив при визначенні розміру заподіяної йому шкоди, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити в повному обсязі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, приймаючи той факт, що суму судового збору відповідно до квитанції (а.с. 1, 2) було сплачено позивачем в сумі 639,99 грн, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 639,99 грн.

Керуючись ст.ст. 79-1, 81, 83, 95, 96, 120, 152 ЗК України, Інструкцією про встановлення меж земельних ділянок № 376 від 18.05.2010, ст. ст. 7, 8, 10, 12, 18, 77-81, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 1211000000:08:143:0021, реєстраційний номер 840219112110, площею 0,0596 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: привести межу від точки А до точки Б у повну відповідність до землевпорядної документації.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 639,99 грн (шістсот тридцять дев`ять гривень дев`яносто дев`ять копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ;

-відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: не відомий, місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

-- третя особа: виконавчий комітет Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради Дніпропетровської області, місце знаходження: м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27, ЄДРПОУ 04052560.

Повний текст рішення буде складений 19.02.2021.

Суддя Р.О. Кузнецов