Рішення № 94901894, 15.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року м. Київ № 640/15478/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДПС у м. Києвідо про Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" стягнення 1427298,52 грн,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВУТИЧ" податковий борг у сумі 1427298,52 грн з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків з підстав несплати відповідачем самостійно визначених сум податкового зобов`язання з орендної плати та плати за землю. Зазначив, що вказана заборгованість виникла на підставі нарахованого основного платежу по податковому розрахунку земельного податку № 15950502 від 20.02.2019, № 20340185 від 29.04.2020.

Ухвалою суду від 14.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15478/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

03.08.2020 до суду від представника позивача Балакаревої Л.І. надійшли пояснення на виконання вимог ухвали, у яких остання зазначила, що станом на 24.07.2020 відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів за ТОВ "Славутич" обліковується податковий борг на загальну суму 1977464,10 грн, тому податкова вимога від 09.07.2014 № 5649-25 є діючою.

14.01.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що у повному обсязі та у встановлений Податковим кодексом України строк сплатив самостійно визначені у податкових розрахунках земельного податку № 15950502 від 20.02.2019, № 20340185 від 29.04.2020 податкові зобов`язання з орендної плати за землю. Стверджує, що сума податкового боргу, визначена у податковій вимозі від 09.07.2014 № 5649-25, сплачена у березні 2017 року, тому, вважає, що вказана вимога вважається відкликаною.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно детального розрахунку податкового боргу вбачається, що відповідачем у встановлений строк не сплачено суми податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі:

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 15950502 від 20.02.2019 та термін сплати якої 30.10.2019;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 15950502 від 20.02.2019 та термін сплати якої 30.11.2019;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 15950502 від 20.02.2019 та термін сплати якої 30.12.2019;

178412,28 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 15950502 від 20.02.2019 та термін сплати якої 30.01.2020;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 20340185 від 29.04.2020 та термін сплати якої 29.04.2020;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 20340185 від 29.04.2020 та термін сплати якої 29.04.2020;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 20340185 від 29.04.2020 та термін сплати якої 30.04.2020;

178412,32 грн, що визначена у податковому розрахунку земельного податку № 20340185 від 29.04.2020 та термін сплати якої 30.05.2020.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2019 ТОВ "Славутич" подано до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю за 2019 рік, у якій останнім нараховано на 2019 рік річну суму орендної плати в розмірі 2140947,80 грн та визначено до сплати по 178412,32 грн за січень-листопад 2019 року та 178412,28 грн за грудень 2019 року.

29.04.2019 ТОВ "Славутич" подано до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю за 2020 рік, у якій останнім нараховано на 2020 рік річну суму орендної плати в розмірі 2140947,80 грн та визначено до сплати по 178412,32 грн за січень-листопад 2020 року та 178412,28 грн за грудень 2020 року.

Так, пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Позивач стверджує, що відповідачем в установлений строк не сплачено орендну плату за період з вересня по грудень 2019 року та січень-квітень 2020 року.

З доданих відповідачем до відзиву документів вбачається, що за вказані періоди ТОВ "Славутич" сплачено самостійно нараховані місячні платежі з орендної плати, а саме:

згідно платіжного доручення від 30.10.2019 № 38 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за вересень 2019 року;

згідно платіжного доручення від 28.11.2019 № 39 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за жовтень 2019 року;

згідно платіжного доручення від 27.12.2019 № 40 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за листопад 2019 року;

згідно платіжного доручення від 30.01.2020 № 45 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за грудень 2019 року;

згідно платіжного доручення від 27.02.2020 № 46 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за січень 2020 року;

згідно платіжного доручення від 26.03.2020 № 47 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за лютий 2020 року;

згідно платіжного доручення від 28.05.2020 № 48 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за квітень 2020 року;

згідно платіжного доручення від 26.06.2020 № 49 ТОВ "Славутич" сплачено 178412,32 грн орендної плати за травень 2020 року.

За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, за вказаний період позивачем у встановлені пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України строки сплатив суми орендної плати, відповідно, така сума не може вважатись податковим боргом.

Так, пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що контролюючий орган зобов`язаний зараховувати кошти в рахунок погашення податкового боргу.

При цьому, пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2014 ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було сформовано та скеровано відповідачем податкову вимогу № 5649-25 від 09.07.2014 на суму податкового боргу в розмірі 102647,25 грн.

Так, пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З аналізу наведеної норми вбачається, що податкова вимога діє протягом всього строку існування податкового боргу у платника податку.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи карток рахунків по орендній платі, станом на 15.03.2017 за відповідачем обліковувався податковий борг в сумі 2547815,01 грн, який включав у себе суму, на яку була виставлена податкова вимога № 5649-25 від 09.07.2014.

З указаної картки також вбачається, що з 16.03.2017 відповідач розпочав нарахування пені на підставі пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України.

Поряд з цим, згідно платіжного доручення № 1 від 15.03.2017 ТОВ "Славутич" позивачем сплачено суму податкового боргу в розмірі 2547815,01 грн.

Відповідно до підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у розумінні наведених вище положень Податкового кодексу України податкова вимога № 5649-25 від 09.07.2014 вважається відкликаною.

При цьому, податкова вимога на нараховану суму пені ТОВ "Славутич" не надсилалась.

У свою чергу, пунктами 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

З аналізу наведеної норми вбачається, що право на звернення до суду виникає у контролюючого органу не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Враховуючи, що контролюючим органом не було виставлено ТОВ "Славутич" податкову вимогу на суму нарахованої пені, суд дійшов висновку, що звернення до суду з даним позовом є передчасним.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко