Рішення № 94901301, 16.02.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4368/20

РІШЕННЯ

іменем України

16 лютого 2021 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо непроведения з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

2) стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 349 329,92 грн. (триста сорок дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень 92 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні. Відповідач одноразову грошову допомогу при звільненні виплатив 27.09.2017 (через 88 днів після звільнення), компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 02.04.2020 (через 976 днів після звільнення) на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі №560/3189/19. Стосовно виплати грошової компенсації за неотримане речове майно (в сумі 12669,00 грн.) відповідач відповіді на заяву позивача про дату виплати не надав.

Вказує, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і грошових компенсацій за неотримане речове майно, невикористані дні відпусток, грошової допомоги при звільненні) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 17.08.2020 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що розрахунки з військовослужбовцями, звільненими з військової служби, у тому числі виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, здійснюється за рахунок СБУ в межах асигнувань помісячного розпису державного бюджету, як це передбачено бюджетним законодавством України. Обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником в день його звільнення передбачений КЗпП, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП України на військовослужбовців не поширюються. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби в цілому, та зокрема в СБУ, врегульований спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на них додаткові обов`язки та відповідальність. Вимога про стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягає, оскільки законодавством про військову службу таких виплат не передбачено. Також вказує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась, у зв`язку з тим, що на переконання СБУ позивач не мав права на виплату такої компенсації.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, зокрема, що спір стосовно необхідності виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, було вирішено на його користь, тому мають місце законні підстави для задоволення позовних вимог щодо відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у Службі безпеки України.

Згідно витягу з наказу Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 31.07.2017 №100-ос позивача виключено зі списків особового складу з 31 липня 2017 року.

Відповідно до довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 23.07.2020 №21/2/2-788 позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби перераховано 27.09.2017 в розмірі 84 006,81 грн., грошову компенсацію за додаткову відпустку перераховано 02.04.2020 в розмірі 15 681,27 грн.

Згідно листа Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 05.02.2021 №б/н позивачу 22 грудня 2017 року виплачено компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 12 669,00 грн. платіжним дорученням від 20.12.2017 №1725.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, від 13.05.2020 по справі №810/451/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні.

Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку в розмірі 349 329,92 грн., суд зазначає наступне.

Наказом Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 21.07.2017 №100-ос позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з 31.07.2017.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 01 серпня 2017 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Датою фактичного розрахунку із позивачем слід вважати 02.04.2020, оскільки саме в цей день відповідачем здійснено остаточну виплату решти належних позивачу сум (грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відповідача від 31.08.2020 №21/2/2-1004, позивачу нараховано грошове забезпечення за червень-липень 2017 року в сумі 22 191,31 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 363,79 грн. (22 191,31 грн. : 61 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 976 календарних дні (період з 01.08.2017 до 02.04.2020).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений згідно Порядку №100, становить 355 059,04 грн. (середньоденне грошове забезпечення 363,79 грн. х 976 календарних днів).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 по справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 61/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи з наступного.

Відповідач одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 84 006,81 грн. виплатив 27.09.2017 (через 88 днів після звільнення), компенсацію за неотримане речове майно в сумі 12 669,00 грн. виплатив 22.12.2017 (через 144 дня після звільнення).

Грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 15 681,27 грн. виплачена 02.04.2020 (через 976 днів після звільнення) на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2019 по справі №560/3189/19.

Отже, тривалість затримки виплати вказаних сум є різною, зокрема, сума 84 006,81 грн. виплачена через 88 днів після звільнення, а сума 12 669,00 грн. виплачена через 144 дня після звільнення.

Таким чином, загальна сума у розмірі 96 675,81 грн. була виплачена через 144 дня після звільнення.

У той же час, грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій в розмірі 15 681,27 грн. виплачена 02.04.2020 (через 976 днів після звільнення) на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2019 по справі №560/3189/19.

Отже, період затримки у 976 днів після звільнення пов`язаний лише з однією сумою - 15 681,27 грн.

При цьому на день виключення із списків особового складу позивач не заявляв вимогу про нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

У подальшому, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2019 по справі №560/3189/19 зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 31.07.2017.

У цьому рішенні суд зазначив, зокрема, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні пов`язана у тому числі із нечіткістю чинного законодавства, та, як наслідок, звернення позивача до суду із вимогою про виплату компенсації більш ніж через два роки після звільнення, що фактично штучно збільшує розмір компенсації за затримку розрахунку.

Відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, а тому факт порушення цього права був встановлений лише під час судового розгляду.

Також судом встановлено, що на виконання рішення суду від 13.12.2019 по справі №560/3189/19 (яке набрало законної сили 28.02.2020) відповідач 02.04.2020 виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в розмірі 15 681,27 грн.

Позивач не вказує про наявність будь-яких майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні в частині невиплати відповідної компенсації.

Враховуючи вказані обставини, а саме: наявність кількох сум, виплачених з затримкою різної тривалості, наявність судового спору з приводу необхідності виплати позивачу суми компенсації після звільнення, розмір невиплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, співвідношення цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також дії відповідача щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки (через один місяць після набрання законної сили судовим рішенням), - суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною.

Тому суд вважає пропорційним, справедливим та таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відшкодування, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду, необхідність зменшення розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 16000 грн. за весь період прострочення виплати належних позивачу при звільненні сум.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16000 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 .

Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2017 по 02.04.2020 в сумі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 16 лютого 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33,м. Київ, 01601 , код ЄДРПОУ - 00034074)

Головуючий суддя Д.А. Божук