Рішення № 94901103, 15.02.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4060/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), у якому просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, щодо не поновлення та не виплати пенсії ОСОБА_1 -протиправною та дискримінаційною;

- визнати протиправним та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в рішенні Відповідача від 17.09.2020 року, та зобов`язати Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії Позивачці з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області коштів в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у поновленні пенсії Позивачці.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проживала у м. Сімферополь, АР Крим, Україна, є громадянкою України, а з 26.01.1994 року виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1995 року виплата пенсії позивачці припинена. 17.09.2020 року представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслав відповідачу нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивачки про поновлення пенсії та нотаріально посвідчені копії документів. Рішенням від 17.09.2020 року №2268 ГУ ПФУ відмовлено в поновленні пенсії на тих підставах, що позивачкою не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії, а представник позивачки, які діє на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не має законних повноважень передати до УПФУ його особисту заяву про поновлення пенсії; що у позивачки відсутні реєстрація на території України за місцем знаходження відповідача; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005. Вказане рішення ГУ ПФУ у Херсонській області позивачка вважає протиправним, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою від 21.12.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.01.2021 до суду надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів, тобто, рішення про призначення пенсії може бути прийнято відповідним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії. Проте, позивачка на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області не перебуває, пенсійна справа відсутня. Натомість, позивачкою не було надано до Управління паспорт громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію місця проживання, наявність якої є обов`язковою умовою для призначення пенсії, а також документів, за наявності яких відповідач мав би можливість вирішити питання щодо призначення пенсії, встановити її вид, підстави, визначити розмір пенсії.

Також відповідач заперечує проти проведення і виплати індексації, зазначає, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. Зазначені норми законодавства щодо індексації пенсії застосовувались до 01.10.2017, а з 01.10.2017 така індексація не здійснюється. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком. До 1995 року позивачка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому позивачка виїхала з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.

17.09.2020 позивачка звернулася до ГУ ПФУ з заявою про поновлення пенсії за віком. Однак, Рішенням від 17.09.2020 року №2268 позивачці відмовлено в поновленні пенсії на тій підставі, що нею не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії, а представники позивачки, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень передати до УПФУ її особисту заяву про поновлення пенсії; що у позивачки відсутня реєстрація на території України за місцем знаходження відповідача; документ, що посвідчує особу позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005.

Не погодившись з відмовою, позивачка звернулась до суду.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно ст.1 Закону № 1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст.7 № 1058-ІV принципами загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, за своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону №1058-ІV стосовно пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов`язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 2 ст.49 Закону № 1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально

Згідно п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п.п.1.6, 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.23 Порядку передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

З аналізу п.п.2.1, 2.9 Порядку слідує, що до заяви про призначення пенсії за віком подаються, зокрема документи про місце проживання (реєстрації) особи, тобто особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

З викладеного вище слід дійти висновку, що право громадянина України на пенсійне забезпечення є беззаперечним та становить складову гарантованого Конституцією права на соціальний захист для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості. Відповідне право не може пов`язуватись, зокрема, з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Разом з тим, наведеними нормами закону та підзаконними нормативно-правовими актами передбачений механізм реалізації відповідного права особи. Дотримання вказаного механізму є обов`язковим не тільки для суб`єкта владних повноважень, але й для особи, що звернулась за поновленням виплати пенсії.

Одним з обов`язкових вимог до заявника є подання ним разом з заявою паспорту (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (п.2.22 Порядку).

У ст.13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" наведено перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, саме: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, представниками позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області не надано належного посвідчення особи в розумінні наведеної норми.

Фактично представниками ОСОБА_1 надано копію посвідчення особи громадянина Ізраїлю - ОСОБА_1 за номером НОМЕР_1 (а.с. 82), а також копію закордонного паспорту позивачки для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , строк дії якого закінчився 18.12.2016 року (а.с.78).

Суд вказує, що посвідчення особи громадянина Ізраїлю, яке видано Державою Ізраїль, не є належним підтвердженням ані громадянства України, ані особи заявника, ані його віку.

Таким чином, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки ОСОБА_1 подавала заяви про призначення та виплату пенсії за віком без дотримання вимог ст.44 Закону № 1058-IV щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган ПФУ виконав обов`язок щодо розгляду заяви та роз`яснення порядку призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 21.09.2018 р. у справі № 805/465/18-а.

Щодо можливості використання паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , як документа, що посвідчує громадянство України, особу заявника, її вік, місце проживання (реєстрації) суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що строк дії даного паспорту закінчився 18.12.2016 року. Будь-які відомості про продовження його терміну відсутні.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI).

Так, відповідно ч.1, 3, 10 ст. 22 наведеного Закону, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

У разі втрати паспорта громадянина України для виїзду за кордон або закінчення строку його дії під час перебування в Україні громадянина, який постійно проживає за кордоном, оформлення та видача йому паспорта для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру.

Оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

У разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном - ЗДУ (ч.1, 8 ст. 16 Закон № 5492-VI).

Відповідно приписів п.2 ч.1 ст. 27 Закону № 5492-VI в разі, зокрема, закінчення строку дії документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України та надають право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну, документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті), дає право на в`їзд в Україну є посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно пп.2 п.89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі, зокрема, закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.

З системного аналізу положень наведених норм слід дійти висновку, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії вказаного документа обмежений та становить для осіб, які досягли шістнадцятирічного віку - 10 років.

Після спливу вказаного строку особа не втрачає громадянства України чи будь-яких інших прав, однак сам документ вже не може бути використаний за своїм безпосереднім призначенням. Такий документ визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується. Замість нього, в разі знаходження особи за кордоном документом, що тимчасово заміщує функції паспорта громадянина України для виїзду за кордон є посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином, законом не передбачена можливість використання паспорта громадянина України для виїзду за кордон після закінчення строку його дії, такий паспорт підлягає обміну на новий.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, не може бути використаний як документ, що посвідчує громадянство України, особу заявника, її вік, місце проживання (реєстрації).

Враховуючи відсутність всіх необхідних додатків до заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, відповідач не мав можливості розглянути її по суті та прийняти законне та обґрунтоване рішення. Питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 не може бути розглянуто без надання передбаченого законом документа, що посвідчує особу заявниці.

В додаток до викладеного суд вказує, що ч.5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Так, аналогічний висновок стосовно того, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не може вважатись належним документом, що посвідчує особу сформований Верховним Судом в постановах від 30.04.2020 року по справі №805/153/18-а та від 21.12.2019 року по справі №663/574/17 та має, на думку суду, бути застосований й до спірних правовідносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність свого рішення від 17.09.2020 року №2268 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 112010200