Рішення № 94900938, 15.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.02.2021р. справа №520/49/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку ст.287 КАС України за правилами письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) , провизнання протиправною та скасування постанови, -встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, боржник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального у правління Міністерства юстиції (м. Харків) Ляхової Тетяни Борисівни від 19.10.2020р. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №63297975 в частині накладання арешту на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_1 картка для виплат № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 ,

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що арешт на кошти від заробітної плати накладений неправомірно і тому підлягає зняттю. Окрім того, наголошував, що кошти фізичної особи - громадянина, отримані у якості заробітної плати найманого працівника взагалі не можуть бути використані у якості джерела погашення боргових зобов`язань.

Відповідач, Київський відділ Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом - Відділ), з поданим позовом не погодився, наполягаючи на відповідності закону оскаржуваної постанови.

Відповідач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом - Управління), був належним чином і завчасно сповіщений про дату, час та місце розгляду справи, проте участі уповноваженого представника у розгляді справи на забезпечив, процесуальних документів з приводу правової позиції по суті спору не подав.

Зміст та характер спірних правовідносин, предмет доказування та обсяг наявних доказів, об`єктивно дозволяють вирішити спір на підставі матеріалів справи.

Перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, котрі урегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020р. по справі №14489/19 було з фізичної особи-громадянина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; р.н.о.к.п.п.; податкова адреса - АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України 321.863,07грн. податкового боргу.

01.10.2020р. Харківським окружним адміністративним судом по даній справі видано виконавчий лист.

15.10.2020р. державним виконавцем Відділу за згаданим виконавчим документом було прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження ВП №63297975.

15.12.2020р. державним виконавцем Відділу було прийнято постанову про відрахування із заробітної плати заявника за місцем роботи - ТОВ "IP COM" - утримань у вигляді 20% заробітку.

Окрім того, 19.10.2020р. державним виконавцем Відділу у межах виконавчого провадження ВП №63297975 було прийнято рішення про накладення арешту на рахунки заявника в установах банків.

Із копії листа ТОВ "IP COM" вбачається, що заявник отримує заробітну плату на рахунок НОМЕР_3 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".

Викладене також підтверджується довідкою АТ КБ "ПриватБанк".

Заявником шляхом подання письмового звернення до Східного міжрайонного управління було ініційовано розгляд питання про зняття арешту з рахунку в АТ КБ «Приват Банк», на який надходять кошти заявника у вигляді заробітної плати.

Листом від 23.12.2020р. №52743 Управління повідомило заявника про відсутність підстав для зняття раніше накладеного арешту.

Не погодившись із відповідністю закону владних управлінських волевиявлень відповідачів у спірних правовідносинах з приводу накладення арешту на рахунок у банку, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу примусового виконання документів з поміж кола тих, які віднесені до переліку виконавчих, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Ані за доводами заявника, ані за приєднаними до позову документами судом не знайдено підстав, котрі б явно та очевидно зумовлювали виникнення підстав для повернення у даному конкретному випадку виконавчого документу за правилами ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У силу абз.1 ч.5 ст.26 названого закону виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.

Отже, законом передбачено, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження виконавець повинен визначитись з приводу існування перепон для цього, які згадані законодавцем у ст.ст.4, 12, 24 Закону України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи судом ознак існування таких доказів не знайдено.

Відтак, у межах вирішення цього спору суд виходить із відсутності доказів та доводів неправомірності рішення державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Частиною 1 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації, а за правилами ч.2 цієї ж статті закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а за приписами ч.2 названої статті закону арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відносно випадку примусового виконання виконавчого документу за рахунок стягнень (утримань) із заробітної плати боржника законодавцем запроваджено окремі правила, котрі викладені у ст.68 Закону України "Про виконавче провадження", де указано, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ч.1 ст.68); За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати (ч.2 ст.68); Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч.3 ст.68).

До справи заявником не подано доказів існування у власності майна, котре може бути використано для погашення боргу за виконавчим документом.

Тому у межах даної справи відсутні підстави для визнання неправомірним рішення державного виконавця про звернення стягнення на частину заробітної плати боржника.

Визначений ч.2 ст.70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань державним виконавцем у спірних правовідносинах не перевищений.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тлумаченню змісту ст.13 Конвенції присвячена низка судових актів Європейського суду з прав людини, а саме: у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" відображено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" наголошено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Розглядаючи справу, суд відзначає, що діючий національний закон України не містить застережень відносно неможливості накладання державним виконавцем арешту на кошти фізичної особи - громадянина, отримані у якості заробітної плати найманого працівника або вчинення волевиявлення з приводу обтяження роботодавця обов`язком проводити утримання із цих виплат.

Навпаки, ст.26 Закону України «Про оплату праці» та ст.127 Кодексу законів про працю України прямо передбачена можливість проведення утримань із названого джерела.

Проте, унаслідок виконання вимог ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ст.9 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), ст.ст.2 і 10 Закону України "Про виконавче провадження" суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли заходи примусового виконання не підлягають подвійному застосуванню до одного і того ж джерела примусового погашення боргу.

Між тим, у спірних правовідносинах із заробітної плати заявника за владним управлінським волевиявленням Відділу роботодавцем здійснюються утримання у розмірі 20% заробітку.

Одночасно із цим, на цю ж саму заробітну плату накладений арешт за рахунком у АТ КБ «Приват Банк» НОМЕР_3 .

Таким чином, заробітна плата заявника як джерело примусового погашення боргу піддана одночасному застосуванню двох окремих заходів примусового виконання виконавчого документу, що законом не передбачено та погіршує правове становище заявника як учасника суспільних відносин.

Даний довід не використаний заявником, але не може бути залишений поза увагою суду з огляду на приписи ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ст.9 КАС України та конкретну життєву ситуацію заявника (утримання двох малолітніх дітей).

Указана обставина є підставою для визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 19.10.2020р. по ВП №63297975 в частині арешту коштів у якості заробітної плати за рахунком у АТ КБ «Приват Банк» НОМЕР_3 .

Суд також відзначає, що до кола органів Державної виконавчої служби у спірних правовідносинах належить лише Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Так, у п.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2019 р. N 4224/5) визначено, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві); відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Східне МРУ юридичним статусом органу ДВС не наділено, а відтак, заявлені до цієї особи вимог підлягають відхиленню, позаяк усі питання виконавчого провадження знаходяться поза межами владної управлінської компетенції МРУ як суб`єкта владних повноважень.

Розв`язуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що у спірних правовідносинах вчинене виконавцем владне управлінське волевиявлення спричинило подвійне використання одного і того ж самого доходу боржника у якості джерела погашення боргу і із нездоланною незворотністю призведе до порушення максимального дозволеного законом відсотка стягнення із заробітку фізичної особи - громадянина.

Тому з огляду за приписи ч.1 ст.2 КАС України, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам, дослухався до усіх чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав судження з приводу застосування належних норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19.10.2020 р. по ВП №63297975 в частині накладення арешту на кошти у вигляді заробітної плати на рахунку ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) у АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_3 .

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 15 лютого 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).

Суддя Сліденко А.В.