Рішення № 94900676, 15.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2021 року м. Рівне №460/6901/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:

-зобов`язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 9 січня 2018 року по 28 липня 2020 року у сумі 293 706 ( двісті дев`яносто три тисячі сімсот шість гривень) 55 коп.

Мотивуючи вимоги позову зазначав, що відповідачем порушено вимоги ст.117 Кодексу законів про працю України, оскільки в добровільному порядку не виплачено йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 293706,55 грн. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 23.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 13.11.2020 на 14:30 год. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 29.10.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування своєї позиції, що порядок умови грошового забезпечення військовослужбовцям визначається наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. Зазначав, що за відсутності вини роботодавця, підстави для застосування ст.117 Кодексу законів про працю відсутні, так як отримані позивачем після звільнення виплати не були прямо передбачені чинними на момент звільнення нормативно-правовими актами. Предмет спору (несвоєчасно виплачені суми) не входив у склад грошового забезпечення на момент виникнення спірних правовідносин та не міг бути виконаний згідно вимог нормативно-правових актів до моменту вирішення спорів в аналогічних справах Верховним Судом. Окрім того, звільнення з військової служби відбувалося за відома та за бажанням військовослужбовця, про бажання продовжувати службу до моменту повного розрахунку позивач ніяким чином не повідомляв, відповідного рапорту (заяви) не писав. При цьому, відповідач не погоджувався з наведеним у позові розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.37-44).

Ухвалою суду від 13.11.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 14.12.2020 на 16:00 год.

13.11.2020 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому висловлено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх відхилення (а.с.58-61).

Ухвалою суду від 14.12.2020 вирішено перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог закону, суд встановив та врахував таке.

Наказом військового комісара Сарненського районного військового комісаріату (по стройовій частині) старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення комплектування Сарненського районного військового комісаріату Рівненської області, звільненого наказом командира військової частини А 0796 (по особовому складу) від 28.12.2017 №266 з військової служби у запас за підпунктом "і" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", направленого на військовий облік до Сарненського районного військового комісаріату Рівненської області - м.Сарни, з 05.01.2018 виключено із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення (а.с.9).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №460/3138/19, що набрало законної сили 03.06.2020, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Рівненського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01.02.2015 по 31.12.2017 індексації грошового забезпечення, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

Зобов`язано Рівненський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 включно, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця (а.с.16-19).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №460/190/20, що набрало законної сили 02.06.2020, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2018.

Зобов`язано Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 січня 2018 року (а.с.20-24).

На виконання вказаних судових рішень відповідні суми заборгованості виплачені позивачу 28.07.2020, що підтверджується випискою з банку "Приват-24", а також копіями розрахунково-платіжної відомості №48, реєстром перерахувань на особисті вклади ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ГЗ за липень 2020 року (а.с.10, 50, 51).

Позивач, вважаючи наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП України, звернувся до суду з даним позовом. При цьому, позивач визначив суму стягнення з урахуванням середньоденного заробітку в розмірі 462,53 грн. та кількості днів прострочення (робочих) - 633, що в добутку складає 293706,55 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, станом на час виникнення спірних правовідносин, було визначено Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 №2232-XII, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Вказаними нормативно-правовими актами визначено порядок проходження служби, однак жодним чином не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби.

При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18).

Матеріалами справи підтверджено, що остаточний розрахунок з позивачем, звільненим з військової служби 05.01.2018, фактично проведено відповідачем 28.07.2020, на виконання судових рішень від 31.01.2020 у справі №460/3138/19 та від 16.03.2020 у справі №460/190/20.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст.117 КЗпП України.

Що стосується розміру середнього заробітку, то суд зазначає таке.

Суд встановив, що позивачу при звільненні нараховане грошове забезпечення не було виплачене у повному розмірі і сума заборгованості в сумі 33657,60 грн. була стягнута з відповідача в судовому порядку, проте без тривалої затримки після набрання відповідними рішеннями законної сили.

Зазначені фактичні обставини сторонами не заперечуються.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

Оцінка таких втрат працівника, пов`заних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 000,00 грн. (сума без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню та утриманню роботодавцем під час виплати такого доходу на користь колишнього працівника).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу,суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги адвокатом від 02.01.2020 (а.с.25), акт надання правової допомоги №1 від 07.09.2020 (а.с.26), рахунок на оплату №1 від 07.09.2020 (а.с.27), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1273 від 04.11.2017 (а.с.28), акт надання правової допомоги №1 (уточнюючий) від 11.11.2020 (а.с.62), квитанцію №9 від 12.11.2020 (а.с.63).

Згідно з долученими до матеріалів справи доказами, визначена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомога адвоката в даній справі становить 7048,00 грн.

З урахуванням частковості задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Мельник О.П., підтверджуються належними і допустимим доказами і є частково співмірними з наданими адвокатом послугами, а тому підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Грабник, 4, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 08060817) про зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Стягнути з Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000,00 грн. (сума зазначена без утримання податків та обов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15 лютого 2021 року.

Суддя С.А. Борискін