Рішення № 94900620, 26.01.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 січня 2021 року м. Рівне №460/7828/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник не прибув, відповідача: представник не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області доОСОБА_1 про стягнення коштів по капіталізованих платежах, В С Т А Н О В И В:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів по капіталізованих платежах в сумі 73403,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Акту від 18.06.2009 №1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, 15.06.2009 стався нещасний випадок на виробництві в результаті якого застрахована особа (найманий працівник ФОП ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 отримав трудове каліцтво. В даний час ОСОБА_2 як потерпілий від нещасного випадку на виробництві, відповідно до ст.ст. 36. 42 Закону № 1105, отримує страхові виплати у позивача. У зв`язку з припиненням ФОП ОСОБА_1 , позивачем розраховано капіталізацію платежів, необхідних для проведення страхових виплат ОСОБА_2 . Так. згідно виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 14.11.2017 потерпілому ОСОБА_2 1960 р.н. довічно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 10%. Відповідно на отримання щомісячної страхової виплати сума капіталізованих платежів становить 73403,39 грн. З підстав наведених у позовній заяві, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 24.11.2020.

24.11.2020 підготовче судове засідання було відкладено на 17.12.2020.

Підготовче судове засідання 17.12.2020 було відкладено на 05.01.2021.

Ухвалою суду від 05.01.2021 закрито підготовче провадження в справі та призначено судовий розгляд по суті на 26.01.2021.

В судове засідання призначене на 26.01.2021 сторони не прибули.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

У встановлений ухвалою суду строк, відповідачем не подано до суду відзив на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду також не надходило. На адресу суду, повернулися поштові відправлення, які не вручене адресату з незалежних від суду причин, а саме "за закінченням терміну зберігання". Частиною 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений судом про можливість подання відзиву на позовну заяву, однак зазначеним правом не скористався. А тому враховуючи приписи частини шостої статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до Акту від 18.06.2009 №1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, 15.06.2009 стався нещасний випадок на виробництві в результаті якого застрахована особа (найманий працівник ФОП ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 отримав трудове каліцтво (а.с.5-6).

В даний час ОСОБА_2 як потерпілий від нещасного випадку на виробництві, отримує страхові виплати у Рівненському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області.

У зв`язку з припиненням ФОП ОСОБА_1 , позивачем розраховано капіталізацію платежів, необхідних для проведення страхових виплат ОСОБА_2 .

Так, згідно з випискою з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 14.11.2017 потерпілому ОСОБА_2 1960 р.н. довічно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 10% (а.с.7).

Відповідно на отримання щомісячної страхової виплати сума капіталізованих платежів становить 73403,39 грн. (а.с.8-11).

Позивачем направлено ОСОБА_1 заяву про визнання кредитором та відшкодування коштів по капіталізованих платежах від 09.09.2020 №05-15-1549. Проте, за закінченням терміну зберігання, 13.10.2020 конверт із заявою від 09.09.2020 повернувся не врученим (а.с.12-14).

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV, страховим випадком за соціальним страхуванням від нещасних випадків є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1105-XIV кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати: 1) виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 2) створення резерву коштів Фонду в розмірі суми, необхідної для виплати всіх видів матеріального забезпечення, страхових виплат, передбачених цим Законом, в розрахунку не менш як на п`ять календарних днів; 3) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду; 4) фінансування заходів з профілактики страхових випадків.

Пунктом 5 частини першої статті 11 Закону № 1105-XIV встановлено, що джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1105-XIV, роботодавець зобов`язаний: надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом; повернути Фонду суму виплаченого матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг потерпілому на виробництві у разі невиконання своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи через банкрутство має наслідком повне припинення будь-якої діяльності такої особи та неможливість набувати права чи виконувати обов`язки. Припинення підприємницької діяльності фізичної особи також має наслідком втрату такою особою статусу учасника правовідносин, пов`язаних з підприємницькою діяльністю, зокрема обов`язків страхувальника.

Відповідно до частини третьої статті 110 Цивільного кодексу України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Положеннями статті 1205 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення юридичної особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників. У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно зі статтею 53 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986 затверджено Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, відповідно до якого здійснюється капіталізація платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника (далі - платежі) для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам.

Відповідно до зазначеного Порядку, термін "капіталізація платежів" означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду соціального страхування України для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Терміни "застрахована особа" та "страхувальники" вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Системним аналізом положень Закону № 1105-XIV, Цивільного кодексу України встановлено, що законодавець зобов`язав страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством), із застосуванням порядку, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати нормативно-правові акти, що регулюють порядок капіталізації платежів юридичної особи, оскільки інше не встановлено законом та не випливає із суті відносин.

Згідно зі статтею 609 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

При цьому, суд зазначає, що відповідальною особою стосовно фізичної особи-підприємця є така фізична особа, припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності та не змінює порядків виконання відповідних зобов`язань, а відтак суми капіталізованих платежів, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності, що припинив свою діяльність, підлягають стягненню з фізичної особи.

Таким чином, припинення підприємницької діяльності позбавляє права відповідача на заняття господарською діяльністю та статусу підприємця, однак не звільняє таку фізичну особу виконувати обов`язки та нести відповідальність за своїми зобов`язаннями перед Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання, що виникли під час здійснення нею підприємницької діяльності.

Суд також зазначає, що дійсно, позивач не надав суду доказів перебування ФОП ОСОБА_1 у статусі банкрута. Останній припинив підприємницьку діяльність через державну реєстрацію її припинення. До цієї реєстрації в Управління не було підстав провадити капіталізацію страхових платежів, оскільки ФОП ОСОБА_1 до дати реєстрації припинення підприємницької діяльності здійснював таку і зобов`язаний був сплачувати страхові внески до Фонду в порядку, встановленому законом. Підстава провести капіталізацію платежів і вимагати їх сплати виникла тоді, коли відповідач позбувся статусу суб`єкта підприємницької діяльності поза процедурою банкрутства, а до адміністративного суду звернутися, - коли відмовився її виплатити в позасудовому порядку.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2020 №809/1738/17.

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області (вулиця Кавказька, 2, місто Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 41313357) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення коштів по капіталізованих платежах - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області кошти по капіталізованих платежах в сумі 73403,39 грн (сімдесят три тисячі чотириста три гривні 39 коп.) на рахунок Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області UA618999980000355469000117002 в Казначействі України (ЕАП), МФО 899998, код ЄДРПОУ 41444628.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 26 січня 2021 року.

Суддя Н.В. Друзенко