Рішення № 94900608, 22.12.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 грудня 2020 року м. Рівне №460/780/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

1) визнання за позивачем права на отримання 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року та права на щомісячну грошову допомогу в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати згідно зі статтями 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

2) визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку та виплати 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру і щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати відповідно до статей 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з часу призначення пенсії, тобто з 22 листопада 1995 року;

3) зобов`язання відповідача з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року здійснити позивачу перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру, щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати відповідно до статей 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

4) зобов`язання відповідача нарахувати позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати позивачу належної додаткової пенсії з урахуванням проведених виплат, яка була нарахована відповідно до постанови Сарненського районного суду від 26 вересня 2012 року, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року залишена без змін, по справі № 1718/2-а-484/11, однак своєчасно не виплачена.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» грошової компенсації, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних допомоги та пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 37, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту призначення їй виплат, встановлених вказаними нормами, були визнані неконституційними. З огляду на зазначене, в спірні періоди відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу грошову допомогу, додаткову та державну пенсії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 37, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. Окрім того, позивач стверджує, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати вона має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії на підставі постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 серпня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11, яка набрала законної сили, оскільки з вини відповідача вказане судове рішення залишається фактично невиконаними. За наведених обставин, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, функції з нарахування та виплати пенсій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», були передані органам Пенсійному фонду України з 1 липня 2002 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17 січня 2002 року № 2981-III. Таким чином, відповідач вказує на безпідставність вимог позивача в частині перерахунку та виплати додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 22 листопада 1995 року по 01 липня 2002 року, оскільки у вказаний період здійснення таких виплат не входило до компетенції відповідача та, відповідно, позивач не перебував у нього на обліку як отримувач пенсії. З липня 2002 року розмір пенсії позивача визначався з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», пунктом 2 якої було передбачено, що розрахунок пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», провадиться з розміру 19 гривень 91 копійка. З 13 липня 2004 року розмір пенсії позивача збільшився на 12 %, без врахування додаткової пенсії, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"». З 1 січня 2006 року основний розмір пенсії виплачувався позивачу в розмірі 370 гривень на підставі підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 року № 1293 «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також відповідач звернув увагу на те, що закони про Державний бюджет України на 2006-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних виплат (гарантій), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 2006 року, здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. Крім того, відповідач вказав, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню з 2011 року. Щодо вимог про нарахування грошової компенсації, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то відповідач вказав, що здійснення такої виплати не належить до його компетенції, а тому такі вимоги є необґрунтованими. Одночасно відповідач стверджує про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу, оскільки перерахунок пенсії останньої на виконання судового рішення проведений своєчасно та у повному обсязі. Відповідач зазначив, що оскільки нарахування пенсійних виплат в більшому розмірі було проведено, однак не виплачено, то відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Крім того, вказав, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Більше того, відповідач зауважив, що з метою реалізації положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 затверджений Порядок погашення заборгованості зі рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Відповідно до вказаного Порядку, виплата нарахованих сум з пенсійних виплат по рішенню суду, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється Державною казначейською службою України та її територіальними органами. Окрім іншого, відповідач вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

11 лютого 2020 року позовна заява надійшла до суду.

12 лютого 2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Того ж дня, ухвалою суду провадження у справі було зупинене.

03 березня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

23 листопада 2020 року ухвалою суду провадження у справі було поновлене.

18 грудня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

22 грудня 2020 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 22 листопада 1995 року.

Позивач проживає в селі Корост Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

З 20 грудня 1994 року позивачу встановлена І група інвалідності (загальне захворювання), що підтверджується довідкою серії МСЕ № 117019, виданою 20 грудня 1994 року.

З 17 листопада 1995 року позивачу встановлена І група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_2 , виданою 17 листопада 1995 року.

З 05 грудня 1997 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_3 , виданою 05 грудня 1997 року.

З 15 грудня 2000 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_4 , виданою 15 грудня 2000 року.

З 26 грудня 2003 року та довічно позивачу встановлена І група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_5 , виданою 04 лютого 2004 року

З 1 січня 2002 року позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків на умовах Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 серпня 2010 року; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок державної пенсії ОСОБА_1 та виплатити їй, як особі віднесеній до категорії 1, інваліду І групи інвалідності, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 17 серпня 2010 року, з урахуванням виплачених сум; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду заподіяну здоров`ю, та виплатити їй, як особі віднесеній до категорії 1, інваліду І групи інвалідності, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 100 % мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 17 серпня 2010 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного вище судового рішення, відповідачем здійснено відповідний перерахунок пенсії позивачеві та нараховано кошти в сумі 81036,54грн, що підтверджується протоколом від 05 квітня 2013 року, а фактичну виплату перерахованої пенсії здійснено у вересні 2020 року, що підтверджується випискою від 18 листопада 2020 року по картковому рахунку позивача № НОМЕР_6 .

10 грудня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату грошової допомоги, додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених відповідно статтями 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також позивач просила провести розрахунок та виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно з постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11.

Листом від 23 січня 2020 року за № М-5563/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Щодо грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, то відповідач роз`яснив позивачу, що її нарахування та виплата належать до компетенції органів праці та соціального захисту за місцем реєстрації особи. Також відповідач вказав на відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати пенсії. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Крім того, пенсійний орган повідомив позивачу, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, проводилась Державною казначейською службою України

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

На момент призначення позивачу пенсії, умови пенсійного забезпечення громадян визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788).

Статтею 10 Закону № 1788 було визначено, що пенсійне забезпечення за цим Законом провадиться органами соціального забезпечення.

Також стаття 81 Закону № 1788 передбачала, що пенсії призначаються районними (міськими) відділами соціального забезпечення.

1 січня 2002 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17 січня 2002 року № 2981-III (далі - Закон № 2981), яким були внесені зміни, зокрема до статей 10, 81 Закону № 1788.

Так, статтю 10 Закону № 1788 було викладено в редакції, згідно з якою пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

В свою чергу, статтю 81 Закону № 1788 викладено в редакції, яка передбачала, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

У зв`язку з прийняттям Закону № 2981, 11 квітня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» (далі - Постанова № 497).

Вказаною Постановою Кабінет Міністрів України затвердив Порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі.

Також, пунктом 2 Постанови № 497 було встановлено, що органи Пенсійного фонду крім призначення і виплати пенсій відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про прокуратуру" здійснюють, зокрема, призначення і виплату пенсій, надбавок, підвищень та доплат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, суд констатує, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2981, з 1 січня 2002 року відбулася передача функцій з нарахування та виплати пенсій, в тому числі передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від органів праці та соціального захисту населення до органів Пенсійного фонду України.

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити їй перерахунок та виплату грошової допомоги, додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 37, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 22 листопада 1995 року по 31 грудня 2001 року, позаяк, у вказаний період призначення та виплата пенсії позивачу не входили до компетенції відповідача та, відповідно, позивач не перебував у нього на обліку.

Щодо вимог позивача, які стосуються перерахунку та виплати спірних грошової допомоги, додаткової та державної пенсій, починаючи з 01 січня 2002 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 1 січня 2002 року), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 1 січня 2002 року), за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Крім того, стаття 6 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 1 січня 2002 року) передбачала, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем було надано особі право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальними Законами № 1788 (до 01 січня 2004 року) та № 1058 (з 01 січня 2004 року), або спеціальним Законом № 796.

Стаття 37 Закону № 796 (в редакції, що була чинною станом на 01 січня 2002 року) встановлювала, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими органами державної адміністрації або виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Текст статті 37 Закону № 796 змінено відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI, який набрав чинності 01 січня 2008 року. Так, зазначена стаття визначає, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22 травня 2008 року стаття 37 Закону № 796 застосовується в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.

З огляду на вказане, суд констатує, що нарахування та виплату пенсіонерам грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796, до 31 грудня 2007 року включно здійснювали органи, які виплачують пенсію, з 01 січня по 21 травня 2008 року включно - органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації, а з 22 травня 2008 року - знову органи, які виплачують пенсію.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в проведенні позивачу за період з 01 січня по 21 травня 2008 року перерахунку та виплати щомісячної грошової допомоги у розмірі 40 % мінімальної заробітної плати відповідно до статті 37 Закону № 796, а також зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу такої допомоги за період з 01 січня по 21 травня 2008 року, є безпідставними та в їх задоволенні належить відмовити, оскільки виплата такої грошової допомоги у вказаний період не входила до компетенції відповідача.

Щодо періодів з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року без обмеження строком, то суд зауважує, що позивач просить визнати протиправною відмову відповідача в проведенні перерахунку та виплати грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону № 796, в належному розмірі, а також зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату такої допомоги в належному розмірі.

В контексті наведеного, суд роз`яснює, що захист порушеного права шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити перерахунок та виплату певної соціальної виплати в належному розмірі передбачає, що попередньо така соціальна виплата була нарахована в неправильному розмірі, у зв`язку з чим і відбулося порушення прав особи.

За змістом відзиву відповідач стверджує, що протягом усього періоду перебування позивача у нього на обліку він не нараховував та не виплачував останній щомісячну грошову допомогу, передбачену статтею 37 Закону № 796.

Такі твердження відповідача суд вважає прийнятними, оскільки докази на підтвердження протилежного у матеріалах адміністративної справи відсутні.

Більше того, суд зауважує, що хоча позивачем і заявлено вимогу до відповідача щодо перерахунку та виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796, однак за змістом позову позивач не зазначила жодних обґрунтувань з приводу обставин при яких відбулося порушення такого її права відповідачем або іншим суб`єктом владних повноважень та не надала суду доказів на підтвердження таких обставин.

Враховуючи, що в ході судового розгляду суд не встановив наявності обставин щодо виплати позивачу відповідачем грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796, тому вимоги щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату такої допомоги в належному розмірі за періоди з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року без обмеження строком, так само як визнання протиправними дій щодо відмови в проведенні таких перерахунку та виплати, є передчасними, а відтак в їх задоволенні належить відмовити.

Що стосується вимог позивача в частині перерахунку та виплати спірних додаткової та державної пенсій, то суд виходить з такого.

Статтею 50 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 1 січня 2002 року) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Також, стаття 54 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 1 січня 2002 року) визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника та встановлювала, зокрема, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 54 Закону № 796).

В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру грошової допомоги та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 37, 50, 54 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 50 Закону № 796 викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 частини третю та четверту статті 54 Закону № 796 замінено чотирма частинами такого змісту:

"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:

по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:

по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.

До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22 травня 2008 року статті 50, 54 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.

Натомість, у період з 01 січня по 21 травня 2008 року потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яким встановлена І група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), додаткова та державна пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, мали виплачуватися у розмірах 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно.

З огляду на вказане, вимоги позивача в частині, що стосуються проведення перерахунку та виплати спірних додаткової та державної пенсії за період з 01 січня по 21 травня 2008 року в розмірах відповідно 100 % мінімальної пенсії за віком та 10 мінімальних пенсій за віком є необґрунтованими, позаяк, не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону № 3491, 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 50, 54 Закону № 796.

Таким чином, суд констатує, що у період з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону № 796.

При цьому, суд зауважує, що у період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року позивачу була встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), тому спірні додаткова та державна пенсії підлягають виплаті позивачу в розмірах відповідно 75 % мінімальної пенсії за віком та 8 мінімальних пенсій за віком. З 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року позивачу була встановлена І група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), тому спірні додаткова та державна пенсії підлягають виплаті в розмірах відповідно 100 % мінімальної пенсії за віком та 10 мінімальних пенсій за віком.

Покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій (виплат), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2005 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654, суд оцінює критично з огляду на таке.

Судом встановлено, що у період з 1 січня 2002 року по 31 грудня 2005 року ні законами України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20 грудня 2001 року № 2905-III, «Про Державний бюджет України на 2003 рік» від 26 грудня 2002 року № 380-IV, «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року № 1344-IV, «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року № 2285-IV, ні будь-якими іншими нормативно-правовими актами України, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 не обмежувалася та не зупинялася.

Відповідно до статті 58 Закону № 107, розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Крім того, право встановлювати розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, було надане Кабінету Міністрів України і у 2009 та 2010 роках підставі статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI (далі - Закон № 835) та статті 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI (далі - Закон № 2154) відповідно.

Проте, як встановлено судом, положення статей 50, 54 Закону № 796, що були чинними у період з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, не передбачали обчислення додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в залежності від розміру прожиткового мінімуму.

Таким чином, суд констатує, що стаття 58 Закону № 107, стаття 54 Закону № 835 та стаття 52 Закону № 2154 не наділяли Кабінет Міністрів України у період з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року правом встановлювати розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796.

Статтею 109 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV (далі - Закон № 3235), Кабінету Міністрів України у 2006 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Аналогічне право було надане Кабінету Міністрів України у 2007 - 2010 роках на підставі статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі - Закон № 489), статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 відповідно.

Положення статті 101 Закону № 489, статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 836) установлені розміри виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На виконання доручення Президента України, 3 січня 2002 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова № 1).

Пунктом 2 Постанови № 1 Кабінет Міністрів України установив, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка провадиться розрахунок, зокрема:

пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи."

З метою здійснення подальших заходів щодо диференціації розмірів пенсій, 27 грудня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1293 «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1293), якою постановлено збільшити розмір пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796 та установлено її мінімальний розмір, а саме:

для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 540 гривень, II групи - 500 гривень, III групи - 467 гривень;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 440 гривень, II групи - 400 гривень, III групи - 370 гривень.

Крім того, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 530), якою, серед іншого, встановлені розміри додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також, постановою від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) Кабінет Міністрів України установив починаючи з 1 липня 2008 року доплати до пенсій, зокрема, для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в таких розмірах, щоб загальний розмір пенсії відповідної категорії осіб був не меншим абсолютних розмірів, передбачених вказаною Постановою.

Однак, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, у періоди з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 1, 530, 654, 836 1293, оскільки ні Закони №№ 3235, 489, 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи, що доводи відповідача щодо правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2055 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654 при нарахуванні позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, у періоди 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату таких пенсій за вказані періоди в належних розмірах.

В той же час, підстави для задоволення вимог позивача щодо перерахунку спірних додаткової та державної пенсій за період з 23 липня по 31 грудня 2011 року відсутні, оскільки, як зазначено вище по тексту рішення, на підставі Закону № 3491 Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22грудня 2011 № 4282-VI (далі -Закон № 4282) встановлював, що у 2012 році, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

В свою чергу, пункт 4 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (далі - Закон № 5515) встановлював, що у 2013 році, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Вказані вище положення Законів №№ 4282, 5515 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.

Таким чином, суд встановив, що протягом 2012-2013 років нарахування та виплата додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, мали здійснюватися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині, що стосується перерахунку та виплати їй підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальної заробітної плати за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Щодо вимог позивача, які стосуються нарахування та виплати в належних розмірах спірних додаткової та державної пенсій протягом 2014 року, то суд враховує наступне.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 50, 54 Закону № 796.

Таким чином, суд констатує, що з 01 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796.

Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких пенсії.

В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону № 796.

Обмеження дії норм статей 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.

Так, Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

А тому, 03 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення додаткової та державної пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.

Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу:

- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком;

- державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796, в розмірі не менше 10 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних додаткової та державної пенсій у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.

Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі додаткову та державну пенсії за вказаний період в належних розмірах є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, а відтак підлягають до задоволення.

Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити спірні додаткову та державну пенсії за період з 03 серпня по 31 грудня 2014 року відсутні, оскільки їх нарахування та виплата мали провадитися в розмірах установлених Кабінетом Міністрів України, що і було зроблено відповідачем.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком та 10 мінімальних пенсій за віком відповідно, починаючи з 01 січня 2015 року, то суд враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 01 січня 2015 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.

Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 01 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.

Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.

Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 01 січня 2015 року додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.

Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 січня 2015 року без обмеження кінцевим строком, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії, нарахованої на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11, то суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Водночас, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18листопада 2014 року в справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, а також Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року в справі № 523/1124/17, від 3 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 5 жовтня 2018 року в справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року в справі № 814/1428/18, від 8 серпня 2019 року в справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин в розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави стверджувати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи відповідача, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та з метою відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж було передбачено чинним законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.

Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року в справі № 521/940/17.

Оскільки несвоєчасне нарахування належних позивачу сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсійним органом пенсії в меншому розмірі, що встановлено постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

А відтак, відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, є протиправною.

Щодо тверджень відповідача про те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України "Про гарантії держави з виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою" від 03 вересня 2014 року № 440, якими передбачений інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду, то суд зауважує, що спір у цій справі стосується нарахування компенсації на суму нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії, а тому спірні відносини не охоплюються дією зазначених нормативно-правових актів.

Згідно із статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відтак враховуючи, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 орган Пенсійного фонду України було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 17 серпня 2010 року, фактичну виплату сум перерахованої пенсії відповідачем проведено 30 вересня 2020 року, тому компенсація за період затримки виплати перерахованої пенсії підлягає нарахуванню та виплаті за період з 17 серпня 2010 року по 30 вересня 2020 року.

Аналогічна правова позиція щодо визначення періоду для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною його виплатою висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11439/19 (адміністративне провадження № К/9901/14087/20).

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача в частині, що стосується нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум перерахованої пенсії на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11.

Щодо вимог позивача в частині визнання за нею права на отримання з 22 листопада 1995 року державної пенсії в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 10 % від її мінімального розміру, а також щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати як особою з інвалідністю І групи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статей 37, 50, 54 Закону № 796, то суд зазначає, що відповідно до приписів КАС України, суд не наділений повноваженнями щодо визнання за позивачем права на застосування до нього норми закону та, відповідно, отримання пенсійних (соціальних) виплат в певних розмірах.

Суд повторює, що згідно зі змістом статті 37 Закону № 796, виплата передбаченої нею грошової допомоги здійснюється особам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

В свою чергу, відповідно до статей 50, 54 Закону № 796, встановлені ними пенсійні виплати виплачуються особам з інвалідністю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до 1 категорії постраждалих.

З викладеного вище слідує, що особа набуває право на отримання грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, додаткової та державної пенсій особам з інвалідністю, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в силу вимог закону та, відповідно, не потребує додаткового ухвалення судового рішення щодо визнання такого права.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли лише часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пунктів 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті:

додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком;

державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат:

додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком;

державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2002 року по 25 грудня 2003 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за періоди з 26 грудня 2003 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахованої пенсії на виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2012 року по справі № 1718/2-а-484/11 за період з 17 серпня 2010 року по 30 вересня 2020 року.

В задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права на отримання 10 мінімальних пенсій за віком, 100 % додаткової пенсії від її мінімального розміру з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 листопада 1995 року та права на щомісячну грошову допомогу в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати згідно зі статтями 37, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - відмовити.

В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату:

щомісячної грошової допомоги, відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, починаючи з 22 листопада 1995 року без обмеження кінцевим строком;

додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року, з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року без обмеження кінцевим строком;

державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком за періоди з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року, з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року без обмеження кінцевим строком, - відмовити.

В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату:

щомісячної грошової допомоги, відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, починаючи з 22 листопада 1995 року без обмеження кінцевим строком;

додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року, з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року без обмеження кінцевим строком;

державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком за періоди з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року, з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року без обмеження кінцевим строком, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 22 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко