Рішення № 94900435, 15.02.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа №440/6846/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ від 03.04.2020 №9250-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою";

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га на території Каплинцівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області із земель запасу державної власності та прийняти відповідне рішення згідно чинного законодавства України.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірного рішення відповідача, прийняття якого перешкоджає в реалізації позивачем свого права на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, оскільки таке рішення не містить жодних мотивів на підтвердження наявності достатніх підстав для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 23-25/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що обрана позивачем земельна ділянка входить до масиву земель, наданих у постійне користування ВАТ "Каплинцівське" на підставі державного акта на право постійного користування ІІ-ПЛ №000375 від 05.11.1997, а у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні відомості про припинення права користування або визнання нечинним зазначеного акта.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

31.12.2020 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача наголошував на безпідставності доводів відповідача, оскільки ним не доведено факту перебування земельної ділянки у користуванні ВАТ "Каплинцівське" /а.с. 43-45/. Звертав увагу на те, що на дату звернення позивача із заявою земельна ділянка площею 29,3461 га із кадастровим номером 5323883200:00:034:0026 відносилась до земель запасу державної власності, а відомості про право користування ПАТ "Каплинцівське" внесені до Реєстру лише 15.06.2020.

Заперечення на відповідь до суду не надходили.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

04.03.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 02.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Каплинцівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області. До заяви додав графічний матеріал із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта, ідентифікаційного номера /а.с. 26-27/.

03.04.2020 відповідачем виданий наказ №9520-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації /а.с. 28/. Мотивуючи відмову відповідач посилався на невідповідність поданої заяви вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, зазначивши у вступній частині наказу державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №000375 від 05.11.1997.

Не погодившись із зазначеним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність наказу відповідача від 03.04.2020 №9520-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації.

Частиною другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.

Так само, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зауважує, що невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Відповідач мотивував відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою посиланням на те, що обрана ним земельна ділянка входить до масиву земель, наданих у постійне користування ВАТ "Каплинцівське" на підставі державного акта на право постійного користування ІІ-ПЛ №000375 від 05.11.1997, а у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні відомості про припинення права користування або визнання нечинним зазначеного акта.

Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача, суд враховує такі обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач разом із заявою від 02.03.2020 надав Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області схему розташування земельної ділянки, у якій зазначив, що бажає отримати у власність земельну ділянку площею 2,00 га шляхом її виділення із масиву земельної ділянки з кадастровим номером 5323883200:00:034:0026 /а.с. 27/.

Матеріали справи не містять достовірних доказів, що свідчили б про наявність у відповідача на момент прийняття спірного наказу письмових даних про перебування згаданої вище земельної ділянки у користуванні ПАТ "Каплинцівське", адже долучена до матеріалів справи копія Державного акта на право постійного користування ІІ-ПЛ №000375 від 05.11.1997 посвідчує факт надання ВАТ "Каплинцівське" у постійне користування 1801,6 га землі для виробництва сільськогосподарської продукції /а.с. 36-38/. Однак, цей акт та доданий до нього План зовнішніх меж землекористування не містить відомостей про земельну ділянку площею 29,3461 га з кадастровим номером 5323883200:00:034:0026.

У свою чергу, як підтверджено наданою представником позивача копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.07.2020 №217685984 /а.с. 46/, запис про право постійного користування земельною ділянкою внесено до Реєстру лише 15.06.2020, тоді як спірний наказ виданий 03.04.2020.

Так само, лист Міжрайонного управління у Гребінківському та Пирятинському районах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 08.12.2020 №1733/420-20, яким повідомлялось, що земельна ділянка за кадастровим номером 5323883200:00:034:0026 входить до Державного акта на право постійного користування ІІ-ПЛ №000375 від 05.11.1997, наданий значно пізніше, аніж виданий спірний наказ.

У взаємозв`язку з наведеним суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації має ґрунтуватись на повно та всебічно досліджених обставинах, а також містити посилання на усі підстави для надання такої відмови.

Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, що враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, у згаданій постанові Верховний Суд зауважив, що враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), то недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Проте наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.04.2020 №9520-СГ не містить посилання на ненадання ОСОБА_1 згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки у якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Окрім того, суд враховує, що у силу положень частин першої - шостої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Оскільки обрана позивачем земельна ділянка входить до складу раніше уже сформованої у встановленому законом порядку земельної ділянки із присвоєнням їй відповідного кадастрового номера (про що позивачем зазначено у доданому до заяви від 02.03.2020 графічному матеріалі), її формування пов`язане з поділом раніше сформованої земельної ділянки.

Подібні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №823/1179/17, від 03.10.2019 у справі №823/1172/17, від 25.11.2019 у справі №823/1178/17, від 26.11.2019 у справі №№823/1180/17.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Аналогічні висновки щодо правозастосування наведені у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №815/4257/16 та від 21.01.2021 у справі №120/1615/20-а.

Проте вищенаведені обставини не були враховані відповідачем під час прийняття спірного наказу. Водночас суд не може перебирати на себе повноваження компетентного органу та приймати замість нього рішення по суті порушеного позивачем питання з мотивів, що не були враховані відповідачем.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а також надання оцінки усім фактам та обставинам, що мають значення.

На цій підставі, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.04.2020 №9520-СГ, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2020, зареєстровану 04.03.2020 за вх.№С-6642/0/25-20, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У силу пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 27.10.2020 №0.0.1885755337.1 /а.с. 17/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 18/.

Також представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6600,00 грн.

Відповідач проти відшкодування цих витрат заперечував, вважаючи відсутніми підстави для задоволення позову.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 6600,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом надані копії: договору від 02.10.2020 №02-10/1 про надання правової допомоги /а.с. 9-10, акта приймання-передачі наданих послуг від 23.10.2020 /а.с. 11/ та квитанції від 23.10.2020 №02-10/11 про оплату вартості наданих послуг клієнтом /а.с. 12/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

За змістом розрахунку витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надані клієнту такі послуги: 1) попереднє опрацювання матеріалів - тривалістю дві години, 2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини - чотири години, 3) підготовка процесуальних документів (позовна заява, відповідь на відзив, клопотання тощо) - п`ять годин, 4) представництво у суді (два судових засідання) - дві години, загалом - тринадцять годин /а.с. 8/. При цьому вартість години роботи адвоката на досудовій стадії оцінена у 600,00 грн, а за 11 годин - 6600,00 грн.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, з питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику, а підготовлена адвокатом позовна заява не містить системного аналізу положень чинного законодавства та практики вирішення, зокрема, Верховним Судом справ цієї категорії.

Матеріали справи не містять відомостей про збирання представником позивача доказів задля звернення до суду, а усі додані до позовної заяви документи наявні у позивача, обсяг наданих письмових доказів є незначним.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.

Матеріали справи не містять доказів проведення консультацій з позивачем.

Крім того, суд враховує, що адвокат ОСОБА_2 також здійснював представництво у Полтавському окружному адміністративному суді гр. ОСОБА_1 у справі №440/6845/20 з тотожним предметом спору.

Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2000,00 грн.

Таким чином, судові витрати ОСОБА_1 належить розподілити шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області сплаченого позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а загалом - 2840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03 квітня 2020 року №9250-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 березня 2020 року, зареєстровану 04 березня 2020 року за вх.№С-6642/0/25-20, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га на території Каплинцівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області із земель запасу державної власності та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2840,80 грн (дві тисячі вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Позивач (стягувач): ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач (боржник): Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба