Рішення № 94900207, 04.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/178/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Сердюк І.С.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі:

Ліквідаційна комісії

Головного управління

МВС України в Одеській області: Панчошак О.Д. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 лютого 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, в якому позивач, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби органів внутрішніх справ МВС України у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби ,та деяких інших осіб";

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" розділ 1, ст. 9 "Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби", а саме 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявну вислугу років, а саме : 25 календарних років, 05 місяців,05 днів, у пільговому обчисленні становить: - 30 років, 10 місяців, 22 дні;

визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в не нарахуванні та не поданні до МВС України відповідних документів щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби органів внутрішніх справ МВС України у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі наказу № 775 по особовому складу від 31.10.2014 р., підписаним Начальником ГУ МВС України в Одеській області генерал-майором міліції Катеренчиком І.П. , у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за п.62 «а» (з постановкою на військовий облік). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 05 місяців, 05 днів, у пільговому обчисленні - 30 років 10 місяців 22 дні;

зобов`язати Голову ліквідаційної комісії ГУ МВС України нарахувати та подати до МВС України документи для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» розділ 1, ст. 9 «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби», а саме 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявну вислугу років, а саме : 25 календарних років, 05 місяців, 05 днів, у пільговому обчисленні становить: - 30 років, 10 місяців, 22 дні», на підставі наказу № 775 по особовому складу від 31 жовтня 2014 року, підписаного начальником ГУ МВС України в Одеській області генерал-майором міліції Катеренчиком І.П.;

встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Головного управління МВС України в Одеській області № 775 від 31.10.2014р. на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. позича 31.10.2014р. звільнено з посади заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області-начальника міліції громадської безпеки у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 05 місяців 05 днів, у пільговому обисленні - 30 років 10 місяців 22 дні. Позивач з урахуванням приписів ч.1 ст. 9 Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, проте при звільненні зазначеної виплати протиправно не здійснено. Позивач 14.11.2019 р. звернувся до відповідачів із заявами про нарахування та виплату вказаної допомоги, проте Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Одеській області не надано відповіді на звернення позивача, а Міністерством внутрішніх справ України відмовлено у задоволенні заяви позивача з підстав, які позивач вважає необгрунтованими. Позивач вважає порушеними у спірних правовідносинах вимоги ч.1 ст. 9 Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст.ст. 8, 22, 28, 43, 64, Конституції України, Закону України «Про оплату праці», статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Від Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6145/20 від 11.02.2020р.), в якому в обгрунтування правової позиції зазначено, що позивача звільнено зі служби Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. на підставі пп. 1 п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 р.№ 1682 та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29.07.1991р. Позивач звільнений відповідно до Закону України «Про очищення влади», який передбачав спеціальну підставу звільнення, а норми Закону є пріоритетними у відносинах прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби щодо Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв`язку зі звільненням відповідно до Закону України «Про очищення влади» не передбачена.

Від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/1390/20 від 12.02.2020р., вх. №6851/20 від 17.02.2020р.), в якому в обгрунтування правової позиції зазначено, що наказом Головного управління МВС України в Одеській області № 775 від 31.10.2014р. на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. позича 31.10.2014р. звільнено зі служби в органах внутрішніх справ. Позивач не перебував у службових (трудових) відносинах безпосередньо з МВС України, тому останнім права позивача не порушені. При цьому зазначено про відсутність у позивача на момент звільнення права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», враховуючи, що його звільнено зі служби на підставі пп. 1 п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 р.№ 1682 та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Акценотовано увагу, що з урахуванням ч. 5 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплату одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 9 вказаного Закону здійснює орган, в якому особа проходила службу.

Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 6550/20 від 13.02.2020р., вх. № 6814/20 від 17.02.2020р.), в якій в обгрунтування правової позиції зазначено, що з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012, від 15.10.2013р. №8-рп/2013, від 15.10.2013р. № 9-рп/2013 у справах щодо офіціного тлумачення ст. 233 КЗпП України, право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду. Позивачем оскаржено накази про звільнення до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа №826/17974/14). Провадження у вказаній справі було зупинено до вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади». Закон України «Про очищення влади» не містить норм про те, що громадяни, які звільняються за цим законом позбавляються права на будь-які грошові виплати при звільненні зі служби. Позивач має достатню вислугу років для призначення одноразової гршової допомоги при звільненні, що підтверджується відповідними доказами. Також позивач заперечив доводи представника Міністерства внутрішніх справ України щодо відсутності у нього безпосередніх правовідносин з вказаним відповідачем, посилаючись на накази МВС України № 882 о/с від 08.05.2014р., № 2239 від 27.10.2014 р., ГУ МВС України №292 о/с від 08.05.2014р., № 775 о/с від 31.10.2014р.

07.10.2020р. (вх. № ЕП/16383/20), 12.10.2020р. (вх. № 42331/20) від Міністерства внутрішніх справ України надійшли додаткові послення до відзиву.

Ухвалою від 22.01.2020р. відкрито провадження по справі та визначено, що її розгляд буде проводитись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); призначено судове засідання по справі на 18.02.2020 р.

Ухвалою суду від 13.02.2020р. заяву Міністерства внутрішніх справ України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; проведення судового засідання, призначеного на 18.02.2020 р. о 10 год. 00 хв. призначено в режимі відеоконференції. Судове засідання призначене на 18.02.2020р. перенесено на 21.02.2020р. у зв`язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті у іншій справі.

Ухвалою суду від 22.02.2020р., яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 12.03.2020р.

Ухвалою суду від 10.03.2020р. у задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України про участь в судовому засіданні 12.03.2020р. о 09 год. 10 хв. в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 12.03.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання на 23.06.2020 р.

Ухвалою суду від 23.03.2020 р. за клопотанням Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 17.08.2020р. поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.09.2020р. підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.10.2020 р.

Ухвалою суду від 07.10.2020 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 15.10.2020 р. 15 год. 00 хв.; заяву Міністерства внутрішніх справ України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; призначено проведення судового засідання, призначеного на 15.10.2020 р. о 15 год. 00 хв., у режимі відеоконференції, доручивши її проведення Подільському районному суду м. Києва.

Ухвалою суду від 15.10.2020р. клопотання Міністерства внутрішніх справ України про відкладення судового розгляду задоволено; відкладено судовий розгляд на 03.11.2020р.; зупинено провадження по справі до 03.11.2020 р.; призначено судове засідання на 03.11.2020 р.

15.10.2020р. у судовому засіданні позивач надав письмові пояснення, в яких виклав уточнені позовні вимоги, проте суд зазначає про відсутність підстав для їх прийняття з урахуванням приписів ч.1 ст. 47 КАС України, згідно яких позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 01.12.2020р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 01.12.2020 р.; призначено судове засідання на 01.12.2020 р.

Ухвалою суду від 01.12.2020 р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 11.12.2020 р.; призначено судове засідання на 11.12.2020 р. на 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою суду від 11.12.20 20р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 11.01.2021 р.; призначено судове засідання на 11.01.2021 р.

Ухвалою суду від 11.01.2021 р. продовжено строк, на який зупинено провадження в адміністративній справі до 04.02.2021 р.; призначено судове засідання на 04.02.2021 р. на 10 год.00 хв.

Ухвалою суду від 04.02.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області проти позову заперечував, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Міністерством внутрішніх справ України до судового засідання явку представника не забезпечено, про дату, час та місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином та завчасно.

Згідно ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є пенсіонером та ветераном Міністерства внутрішніх справ України, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Одеській області (пенсійна справа 1503013848), що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 16.12.2014 р., посвідчення ветерана органів внутрішніх справ № НОМЕР_2 від 10.11.2014 р. (т.1, а.с. 14-15).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. (по особовому складу) згідно з підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682 та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області-начальника міліції громадської безпеки (т.1, а.с. 22).

Наказом Головного управління МВС України в Одеській області № 775 від 31.10.2014р. на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. у відповідності до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління МВС України в Одеській області-начальника міліції громадської безпеки 31.10.2014р. звільнено у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік), сплативши грошову компенсацію за 31 добу невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01.01.2014р. по день звільнення.

Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 05 місяців 05 днів, у пільговому обисленні - 30 років 10 місяців 22 дні (т.1, а.с. 23).

14.11.2019 р. позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в Одеській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (т.1, а.с. 16-19).

23.12.2019р. (вих. № Г-1286/15) Міністерством внутрішніх справ України повідомлено позивача, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що діяла на момент звільнення позивача зі служби, підставою для виплати одноразової грошової допомоги є наказ про звільнення із зазначенням відповідної причини звільнення та календарної вислуги років для нарахування такої допомоги. Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено вичерпний перелік обставин, за умов настання яких, особам, що звільнялись зі служби в органах внутрішніх справ, здійснювалась виплата одноразової грошової допомоги при звільненні. Посилаючись на те, що позивача звільнено зі служби Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р. на підставі пп. 1 п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 р.№ 1682 та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідач зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу зазначеної допомоги при звільненні у 2014р. (т.1, а.с. 20).

27.12.2019р. (вих. № 14/1-Г-598) Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Одеській області надано позивачу відповідь, аналогічну за змістом, що надана Міністерством внутрішніх справ України (т.1, а.с. 51).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За Законом України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час звільнення позивача) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказами Міністерства внутрішніх справ України № 2239 від 27.10.2014 р., Головного управління МВС України в Одеській області № 775 від 31.10.2014р. позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682 та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 05 місяців 05 днів, у пільговому обисленні - 30 років 10 місяців 22 дні, на підтвердження чого надано копії наказу Головного управління МВС України в Одеській області № 775 від 31.10.2014р., протоколу ГУПФУ В Одеській області від 01.11.2014р. за пенсійною справою №1503013848 про призначення пенсії за вислугою, грошового атестату № 150, виданого Головним управлінням МВС України в Одеській області, трудової книжки (т.1, а.с. 23-26, 63-65).

Таким чином факт наявності у позивача вислуги 10 років і більше, що є однією з умов для виплати одноразової грошової допомоги згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є доведеним, підтверджується матеріалами справим та не заперечується відповідачами.

Щодо посилання відповідачів на відсутність у позивача права на отримання визначеної ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням позивача з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682 та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, пп. 1 п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про очищення влади» № 1682 від 16.09.2014 р., встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

У Законі України «Про очищення влади» від 16.09.2014р. № 1682-VII не міститься норми, підстав та не визначено, що громадянам, які підлягають звільненню за цим Законом, зобороняється виплата чи останні позбавляються права на одержанння будь-яких виплат, належних при звільненні згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014р. № 1682-VII містить лише норми щодо звільнення та заборони обіймати посади в органах державної влади на певні періоди.

Підпункт "а" пункту 62 Положення № 114, який вказаний однією із підстав для звільнення позивача із органів внутрішніх справ, лише передбачає можливість звільнення у запас Збройних Сил та не встановлює підстав звільнення службових осіб з органів внутрішніх справ.

Згідно п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров`я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв`язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

є) за порушення дисципліни;

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

з) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

і) у зв`язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;

ї) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов`язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, (в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, втрата чинності 13.12.2016р.) затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Пунктом 1.5 Інструкції № 499 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Відповідно до абз. 1 п. 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

У відповідях, наданих відповідачами за результатами розгляду звернення позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, акцентовано увагу на тому, що підставою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні є наказ про звільнення із зазначенням відповідної причини звільнення та календарної вислуги років для нарахування такої допомоги.

Проте, як вбачається зі змісту наказів про звільнення позивача в останніх відсутнє посилання на жоден з пунктів, вихначених п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.10.2019р. у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18) зроблено висновок щодо порушення нормами Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014р. № 1682-VII положень Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд. право на повагу до приватного та сімейного життя).

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації, які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає вказаним вище вимогам.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позивач під час судового розгляду зазначив, що не погодився з наказами про звільнення, оскарживши їх до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа №826/17974/14) та до Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд акцентує увагу, що згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується.

Факту наявності у спірних правовідносинах визначених ч. 3 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обставин для невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої цією статтею, відповідачами не доведено та судом з наявних у матеріалах справи доказів не встановлено.

Задля реалізації Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014р. № 1682-VII в частині заборони фінансових виплат до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вносилось.

Пунктом 2.1. Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 611 від 25.06.2013р. (далі - Інструкція № 611) (чинною на час звільнення позивача зі служби), передбачалось, що робота з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснюється відповідними структурними підрозділами фінансового та кадрового забезпечення головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Уповноваженим структурним підрозділом у Міністерстві внутрішніх справ України з підготовки та подання документів про призначення пенсій до територіальних органів Пенсійного фонду України є відділ соціальних виплат Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України, відділи, відділення, сектори забезпечення соціальних виплат управлінь, відділів фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - уповноважений структурний підрозділ).

Загальне методичне керівництво роботою з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснює відділ соціальних виплат Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України.

Згідно пп. 2.2 Інструкції № 611 передбачалось, що на підрозділи кадрового забезпечення в системі МВС України покладаються: підготовка розрахунку вислуги років на пенсію (додаток 1) та подання його до уповноваженого структурного підрозділу; надання особам із числа працівників органів внутрішніх справ України, які звільнені зі служби без права на пенсію, посвідчень „Учасник бойових дій", листів талонів на право одержання проїзних документів (квитків) відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та довідок про право на пільги, передбачених для них законодавством; організація роботи з вивчення особовим складом органів внутрішніх справ України законодавства з пенсійного забезпечення.

Згідно пп. 2.3.3, 2.3.7 п. 2.3 Інструкції № 611 передбачалось, що на уповноважений структурний підрозділ покладається розгляд листів та звернень із питань оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій, для отримання пільг, а також здійснення прийому громадян, які звертаються з цих питань; надання звітності та інформації про роботу з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей.

Проте, відповідачами не було вчинено відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин алгоритму дій щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби органів внутрішніх справ МВС України у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 382 КАС України).

Таким чином, приписами наведеної статті КАС України суду надано право, а не встановлено обов`язок зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За встановлених у даній справі обставин, не вбачається підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Ак. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 00032684), Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області (65000, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 12; код ЄДРПОУ 08592268), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби органів внутрішніх справ МВС України у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби,та деяких інших осіб".

Зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Ак. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 00032684) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.02.2021 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.