Рішення № 94899383, 16.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року № 320/7497/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 № Ф-451751-54.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваною вимогою йому визначено до сплати борг (недоїмку) з єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 грн при тому, що він як фізична особа-підприємець, який не здійснює господарську діяльність та перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Вишнівська міська лікарня» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області з січня 1998 року по сьогоднішній день, не зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, оскільки відповідний внесок за нього сплачує його роботодавець.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, надав відзив на адміністративний позов та зазначив, що позивач з 26.03.2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідач стверджує, що позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником єдиного соціального внеску, а тому, незважаючи на сплату ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцями, позивач зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, який з 01.01.2017 не може бути меншим від мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн на місяць, у 2018 році не менше 819,06 грн на місяць.

Крім того, відповідач зазначив, що сума боргу (недоїмки), яка була визначена у оскаржуваній вимозі, погашена у повному обсязі, а відтак є відкликаною, тому не може бути предметом позову та не підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача подав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що відповідно до даних ІТС «Податковий блок» ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26.03.2001 та перебуває на загальній системі оподаткування.

З матеріалів справи слідує, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 451751-54 від 15.02.2019 року, відповідно до якої у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276,72 гривень.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн на квартал (704,00 грн. х 3), 8448,00 на рік (704,00 грн х 12);

- у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн на квартал (819,06 грн. х 3), 9 828,72 грн на рік (819,06 х 12).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.01.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 18 276,72 грн. (8448,00 за 2017 рік та 9 828,72 за 2018 рік), яка і була визначена оскаржуваною вимогою.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Вишнівська міська лікарня» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 22201472) починаючи з січня 1998 р. по сьогоднішній день, та працює на посаді завідувача стоматологічним відділенням поліклініки Вишнівської міської лікарні, а також отримує дохід у вигляді заробітної плати.

Разом з тим, Комунальним некомерційним підприємством «Вишнівська міська лікарня» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області щомісячно нараховується та сплачувався єдиний соціальний внесок з заробітної плати позивача, на підтвердження чого ним надано довідку Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та довідку Пенсійного фонду України за формою ОК-7.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5 та форма ОК-7) позивачу у період з 01.01.2017 по 01.01.2019 був нарахований дохід (заробітна плата) Комунальним некомерційним підприємством «Вишнівська міська лікарня» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 20 655,90 грн;

- за ІІ квартал 2017 року - 24 904,16 грн;

- за ІІІ квартал 2017 року - 30 371,01 грн;

- за IV квартал 2017 року - 26 165,90 грн;

- за І квартал 2018 року - 31 881,06 грн;

- за ІІ квартал 2018 року - 35 415,20 грн;

- за ІІІ квартал 2018 року - 38 485,12 грн;

- за IV квартал 2018 року - 39 933,68 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22 % бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Вишнівська міська лікарня» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, є такими:

- за І квартал 2017 року - 4 544,30 грн (20 655,90 грн х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 5 478,92 грн (24 904,16 грн х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 6 681,62 грн (30 371,01 грн х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 5 756,50 грн (26 165,90 грн х 22%);

- за І квартал 2018 року - 7 013,83 грн (31 881,06 грн х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 7 791,34 грн (35 415,20 грн х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 8 466,73 грн (38 485,12 грн х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 8 785,41 грн (39 933,68 грн х 22%).

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 54 518,65 грн, тобто значно перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачу недоїмки за спірною вимогою.

Разом з тим, зі змісту наданої відповідачем особової картки платника податків стосовно ОСОБА_1 вбачається наявність операції щодо погашення податкового боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у повному обсязі.

Крім того встановлено, що погашення боргу (недоїмки) позивачем було здійснено вже після подання адміністративного позову та відкриття провадження у даній справі, зокрема з метою завершення виконавчого провадження № 62041927, відкритого щодо стягнення з позивача суми боргу, та виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей щодо нього.

Відповідно до пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Пунктом 60.2 ст. 60 ПК України визначено, що у випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

Отже, за правилами пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкова вимога вважається відкликаною контролюючим органом у випадку самостійного погашення платником податків або органом стягнення.

Проаналізувавши зміст викладених правових норм, суд дійшов висновку, що відкликання податкової вимоги у зв`язку з погашенням податкового боргу не може вважатися виправленням суб`єктом владних повноважень порушень, що стали підставою для звернення до суду із позовом про оскарження рішення останнього, оскільки індивідуальний акт скасований не самим контролюючим органом з підстав його протиправності, а відкликаний у зв`язку з погашенням суми податкового боргу.

Таким чином, погашення відповідного боргу позивачем не породжує правових наслідків у вигляді відсутності предмету позову та предмету спору у даній справі, адже це не може вважатися відсутністю порушень з боку відповідача як суб`єкта владних повноважень, а також беручи до уваги те, що погашення боргу відбулося після подання адміністративного позову та відкриття провадження у даній справі.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас слід зазначити, що відповідач зі свого боку як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності нарахування позивачеві боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску та винесення у зв`язку з цим оскаржуваної вимоги.

Відтак, враховуючи, що порушення прав позивача відбулось саме з моменту прийняття спірної вимоги, яка у свою чергу призвела до наявної заборгованості та відповідних наслідків, а також беручи до уваги, що самостійне погашення позивачем боргу не призвело до повного відновлення його законних прав та інтересів, суд дійшов висновку, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою.

Системно аналізуючи приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн., що підтверджується оригіналом квитанції про сплату судового збору.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області, становить 840,00 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 № Ф-451751-54.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 840(вісімсот сорок ) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.