Рішення № 94899158, 16.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. справа № 300/2398/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Господарського суду Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Господарського суду Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, в якій просив: визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Господарського суду Івано-Франківської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 04.12.2018 по 04.06.2019 суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу 15 прожиткових мінімумів; зобов`язати Державну судову адміністрацію України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Господарський суд Івано-Франківської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 з 04.12.2018 по 04.06.2019 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплаченої суми.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що розмір суддівської винагороди судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, за період з 04.12.2018 по 04.06.2019 повинен розраховуватись виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, а не розміру прожиткового мінімуму, як розраховано відповідачами. Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними. А тому дії відповідачів при нарахуванні та виплаті йому суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 04.06.2019 з використанням мінімальної заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», є неправомірними.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Ухвалою суду від 24.12.2019 зупинено провадження в даній адміністративній справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №200/9195/19-а (провадження №Пз/9901/17/19).

Ухвалою суду від 30.12.2020 поновлено провадження у даній справі.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області 23.12.2019 надійшов відзив на позов від 23.12.2019 №06-03/1186/19. У поданому відзиві представник відповідача звернула увагу, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється Господарським судом Івано-франківської області з бюджетних коштів, відтак Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області не є належним відповідачем по даній справі (а.с. 25-28).

Також 23.12.2019 надійшов відзив Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2019 №01-30/вих/715/19. Так, у поданому відзиві відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. Звернув увагу, що позивач до моменту звільнення у відставку кваліфікаційного оцінювання не пройшов. Вказав, що за змістом пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Отже, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода позивача повинна обраховуватися відповідно до вимог статті 133 Закону №2453-VІ, але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року. На час звернення позивача до суду положення пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ є чинними, неконституційними не визнавались. На думку відповідача, його дії щодо розрахунку розмір суддівської винагороди судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, повинен розраховуватись саме з розміру прожиткового мінімуму. Просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 31-35).

31.12.2019 від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позов від 26.12.2019 №10-33996/19, відповідно до якого представник відповідача зазначила про відсутність підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 47-53).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області правом на подання пояснень щодо позову не скористалась.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з грудня 1998 року перебував на посаді судді Господарського суду Івано-Франківської області, зі штату якого був відрахований 04.06.2019.

Господарським судом Івано-Франківської області позивачу видано довідку від 03.12.2019 №04-60/вих/676/19, з якої вбачається, що розмір його суддівської винагороди з 04 грудня 2018 року становив 44931,00 грн і розраховувався, виходячи з посадового окладу 26430,00 грн (15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року); доплати за вислугу років (70%) 18501,00 грн. (а.с. 9).

Не погоджуючись із розрахунком йому суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 04.06.2019, виходячи з 15 прожиткових мінімумів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 2 та 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII було виключено положення абзацу 5 частини 3 статті 129 Закону від 07.07.2010 №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 №2453-VI, частиною 3 статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ, частинами 1 та 2 статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину 3 статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було викладено у наступній редакції: «3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Таким чином, Законом від 02.06.2016 №1402-VIIІ у редакції Закону від 06.12.2016 №1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Як вже зазначалося вище, частиною 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин 3, 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Однак, як вже зазначалося, 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII).

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 №1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи викладене суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Таким чином, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 №1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 №1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 №1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 №1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи, у рішенні від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами Господарського суду Івано-Франківської області про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Крім того, суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.

Враховуючи викладене, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачі виконали обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Господарського суду Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач-1: Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ - 26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601.

Відповідач-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ - 26289647, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 7600.

Відповідач-3: Господарський суд Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ - 03499939, вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76018;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області код ЄДРПОУ - 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Главач І.А.