Рішення № 94898476, 15.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/10021/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, невиплати в день виключення із списків частини (06 березня 2020 року) компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно при звільненні за період з 06 березня 2020 року по 02 червня 2020 року у сумі 36 712, 72 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме розрахунку по виплаті компенсації за неотримане речове майно. Вказані кошти були перераховані на його банківський рахунок лише 02 червня 2020 року. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву за змістом, якого у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що вимоги позивача щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що передбачено ст. 117 Кодексу Законів про працю України, є безпідставними, оскільки позивач перебував на військовій службі, а не у трудових відносинах. Стверджував, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України положення загального законодавства у сфері трудових правовідносин, у тому числі Кодексу законів про працю України, не поширюються.

Позивачем подано відповідь на відзив, за змістом, якого просив відхилити відзив на позовну заяву, оскільки твердження відповідача про безпідставність заявлених позовних вимог не відповідають діючому законодавству та не підтверджені документально.

Відповідачем подано заперечення на позовну заяву за змістом, яких просив відхилити відповідь на відзив та підтримав аргументи наведені у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України на посаді техніка-водія відділення логістики відділу прикордонної служби (тип С) військової частини 1495.

Відповідно до витягу із наказу начальника 9 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по стройовій частині) №99-ОС від 06.03.2020 старшого прапорщика ОСОБА_1 , з 06.03.2020 виключено із списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення.

При звільненні Військова частина А1495 не нарахувала та не виплатила позивачу компенсацію за неотримане речове майно.

02.06.2020 позивач отримав на свій рахунок невиплачену при компенсацію за неотримане речове майно, у сумі 18779,14 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, тобто не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17.

Отже, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата всіх належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку у повному обсязі. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 у адміністративній справі № 240/13919/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини 1495 (9 прокордонного загону Державної прикордонної служби України) задоволено.

Зобов`язано Військову частину 1495 (9 прокордонний загін Державної прикордонної служби України) вчинити дії щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку, починаючи з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року та з 01 січня 2020 року по 06 березня 2020 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30 серпня 2017 року, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VІІІ від 07 грудня 2017 року на 01 січня 2018 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VІІІ від 23 листопада 2018 року на 01 січня 2019 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Також, зобов`язано Військову частину 1495 (9 прокордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачені протягом 2019-2020 років суми грошового забезпечення, з урахуванням проведеного перерахунку (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, в тому числі суми грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням 50-ти відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VІІІ від 23 листопада 2018 року на 01 січня 2019 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ на 01 січня 2020 року.

Рішення не набрало законної сили. Доказів виплати вказаної заборгованості до суду не надано.

Наведені обставини свідчать про те, що на даний момент остаточний розрахунок з ним не проведено, хоча це є однією з основних умов виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, оскільки остаточний розрахунок з позивачем при звільненні не проведено, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 вказаного Кодексу).

З огляду на викладене, а також ураховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257- 262, 292-293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) (вул. С. Промислова, 5, м. Житомир, Житомирська область, 10025; код ЄДРПОУ: 14321914) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко