Ухвала суду № 94898187, 15.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

15 лютого 2021 р. Справа №200/1506/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:

- зобов`язання нарахувати та сплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за період часу з 31.07.1995 року по 12.03.2003 року, та з 19.01.2009 року по 21.06.2016 року, в розмірі середнього грошового забезпечення на відповідну дату надання щорічної відпустки, з відрахуванням сплаченої матеріальної допомоги за 2013 рік в розмірі 3900,00 гривень, за 2015 рік в розмірі 1000,00 гривень., та за 2016 рік 2500,00 гривень;

- зобов`язання нарахувати та сплатити недоплачену частину надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, а саме за службу на посадах оперуповноваженого та старшого оперуповноваженого з 31.07.1995 року по 12.03.2003 року, та з 19.01.2009 року по 28.11.2014 року в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугою років;

- зобов`язання нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, та за несвоєчасну сплату надбавки за виконання особливо важливих завдань а саме за службу на посадах оперуповноваженого та старшого оперуповноваженого з 31.07.1995 року по 12.03.2003 року, та з 19.01.2009 року по 28.11.2014 року в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугою років;

- зобов`язання нарахувати та сплатити середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою проведення розрахунку при звільненні в розмірі середнього грошового забезпечення за період з 22.06.2016 року по момент винесення рішення по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір», натомість зазначено посилання на п. 1 ч. 1 статті 5 Закон України «Про судовий збір».

Перевіряючи підстави звільнення позивача від сплати судового збору за подання цього позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За змістом статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати: Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, виходячи з аналізу норм законодавства, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на це, пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимогу позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення, компенсація та середнє грошове забезпечення, на переконання суду, не є складовою частиною заробітної плати, є разовою виплатою за дотримання певних обставин, відтак пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги заявлені позивачем в даному адміністративному позові. Інших підстав для звільнення від сплати судового збору позивачем не зазначено.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

В той же час, суд звертає увагу позивача на те, що предметом даного спору є не стягнення заробітної плати, а є визнання протиправними дій відповідача щодо не включення до складової його заробітної плати надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби (хоча позивачем не заявляється вимога щодо визнання протиправними дій) та, як насідок зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

З огляду на що, предмет даного спору не підпадає під дію положень п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на що відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі зазначеної норми.

В той же час, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270 гривень.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У зв`язку з чим, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2724,00 гривень за подачу позову до Донецького окружного адміністративного суду за наступними реквізитами: отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов`янська МТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37967785; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача (ІВАN): UA 308999980313111206084005658; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35099148 (суду, де розглядається справа)» та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями ч. 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів справи слідує, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1995 року по 2003 рік та з 2009 року по 2016 рік, під час якої позивачу не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середнього грошового забезпечення та надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби в розмірі 100 відсотків посадового окладу, про що позивач зазначає в позовній заяві та підтверджує факт обізнаності про порушення прав, щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середнього грошового забезпечення та надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, проте звертається до суду з даним позовом лише у лютому 2021 року, тобто після спливу, як мінімум 4 років, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.

У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

У поданому позові позивач зазначає, що строк звернення до суду з даним позовом не застосовується, оскільки предметом оскарження є стягнення заборгованості із заробітної плати.

Однак, такі доводи суд вважає помилковими, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення (одноразова грошова допомога при звільненні).

Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження позивача щодо віднесення даної виплати до його заробітної плати та необмеженого строку звернення до суду за такою виплатою є помилковими.

Суд звертає увагу, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі «Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства» [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі «Z. та інші проти Сполученого Королівства» [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Суд відзначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд звертає увагу, що позивач, у період з 1995 року по 2003 рік, з 2009 року по 2016 рік повинен був знати або догадуватись про порушення своїх прав в частині невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середнього грошового забезпечення та надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби. Крім того, при звільненні з органів Національної поліції в наказі зазначається, яке грошове забезпечення виплачено, яке не виплачено та підлягає виплаті при звільненні для здійснення повного розрахунку з працівником під час звільнення, проте, позивач як мінімум протягом 4 років не вчиняв жодних дій, пов`язаних із підготовкою до судового оскарження або встановлення причин та обставин невиплати зазначених виплат, натомість з запитом, за наслідками якого отримані довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області на які посилається позивач, останній звернувся лише у вересні 2020 року, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.

У відповідності до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене, позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ч. 3, 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.

У зв`язку з чим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 2724,00 гривень та заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Також слід роз`яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде повернута позивачеві.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 133, 161, 169, 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 2724,00 гривень та заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, роз`яснивши при цьому позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Л.Б. Голубова