Рішення № 94897928, 12.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 р. Справа№200/12040/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бєломєстнова О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2020 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321726, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150А), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року;

- зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року;

- зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 56 днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки;

- стягнути з Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є учасником бойових дій. У період з 12.02.2015 року по 06.02.2018 року проходив службу в Донецькому прикордонному загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Під час проходження служби відповідачем не здійснювалося проведення індексації грошового забезпечення. На його вимогу відповідач не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення посилаючись на те, що проведення індексації здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Вказано, що фондом грошового забезпечення відповідача видатки на виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період не передбачені. Нарахування та виплати будуть здійснені після надання довідки-розрахунку. Крім того, Донецьким прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України не виплачена компенсація йому за невикористані дні додаткові відпустки. Вказана бездіяльність відповідача є протиправною. Наведене стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

14.01.2021 року відповідач засобами електронного зв`язку надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період до Донецького прикордонного загону не поступало, що унеможливлювало провести відповідні фінансові розрахунки згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" з позивачем.

Стосовно порядку та підстав для виплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки як учасникам бойових дій. У разі звільнення військовослужбовців зі служби та у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства. Правомірність виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було спірним до 2019 року доки Верховним Судом не було винесено рішення по зразковій справі від 16.05.2019 року. На теперішній час Донецький прикордонний загін здійснює виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку при наявності відповідної заяви, та довідки з банківськими реквізитами для проведення розрахунку та погашення заборгованості. До теперішнього часу позивач до них із відповідною заявою з наданням копії посвідчення УБД та банківської довідки не звертався. У зв`язку з цим, не має можливості нарахувати та виплатити заборгованість перед позивачем у зв`язку із відсутністю копії УБД та банківською довідкою.

Стосовно понесених позивачем витрат на правничу допомогу зазначив, що вони є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягу послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Стягнення витрати на правничу допомогу з Держави в особі Донецького прикордонного загону становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

15.01.2021 року представником позивача засобами електронного зв`язку надана відповідь на відзив, у якій додатково зазначив, що відсутність державного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення. Стосовно посилання відповідача на те, що позивач не звертався з заявою про виплату компенсації та не надавав банківських реквізитів, зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, передбачених статтею 205 КАС України, а також встановлені для розгляду справ строки, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України та учасником бойових дій, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 та посвідченням НОМЕР_3 .

Як вбачається з довідки відповідача за № 2366 від 18.11.2020 року, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині 9937 (з місцем дислокації м. Маріуполь Донецької області) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Зарахований до списків особового складу 12.02.2015 року.

Згідно витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 77-ОС від 06.02.2018 року прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

На адвокатський запит представника позивача 19.11.2020 року відповідач надав лист-відповідь за № 11-10719, з якого слідує наступне. За період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалось. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України за вказаний період не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців. У зв`язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за вищевказаний період не проводилось, але відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України індексація буде нарахована та виплачена на підставі його особистої заяви. Грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.

Згідно архівних відомостей фінансово-економічного відділу Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року - не нараховувалась.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року та компенсації за невикористані дні додаткової відпуски за 2015-2018 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених законних прав.

З приводу виплати позивачеві грошової компенсації за додаткову відпустку суд виходить з того, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянута разкова справа № 620/4218/18 за позовом учасника бойових дій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляцій скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року - залишено без змін.

З урахуванням цього, в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» а також ч.3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:

позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік - відповідає ознакам типової справи.

Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ними, нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток: щорічна відпустка - основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного Закону додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону № 2011).

При цьому, нормами частини 17 зазначеного Закону № 2011 установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2018 рік у кількості 56 днів (14 днів додаткової відпустки х 4 роки).

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 56 днів за період з 2015 року по 2018 рік.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч.ч.1-4 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

З урахуванням відсутності окремого закону щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до положень ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 17.07.2003 року прийнято Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 1078 (надалі - Порядок), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У п.1-1 Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до абзацу 3 п. 10-1 Порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

З 01.12.2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 526 від 13.06.2012 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року Порядок доповнено пунктом 10-2.

За новим правилом обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Так, відповідно до пункту 10-2 Порядку № 1078 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, яка застосовується з 01 грудня 2015 року, […] для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Як вбачається з листа відповідача № 11-10719 від 19.11.2020 року за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалось. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України за вказаний період не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців. У зв`язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за вищевказаний період не проводилось, але відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України індексація буде нарахована та виплачена на підставі його особистої заяви.

Зі змісту заяв сторін по суті справи не вбачається наявність спору щодо розміру індексації грошового забезпечення або базового місяця для обчислення індексу споживчих цін. Позивач не просить стягнути конкретну суму індексації, а відповідач не заперечує її розрахунок її розміру.

Суд звертає увагу на те, що спір між сторонами виник виключно з підстави не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за спірний період у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень на здійснення таких виплат. Тому надана у справі правова оцінка позовних вимог не є підставою для визначення конкретного розміру суми, що підлягає виплаті позивачеві. За наявності суперечок щодо такого розміру, зазначені розрахунки можуть бути предметом судового розгляду у справі з відповідним предметом спору.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату спірної індексації з наступних підстав.

Порядок фінансування здійснення індексації грошових доходів населення визначається статтею 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Згідно з нею індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Тобто Законом визначено, що виплати індексації здійснюються з коштів, передбачених для таких виплат. Саме на це вказує словосполучення "відповідних коштів", яке застосовується у згаданій нормі.

Далі, згідно з частиною 6 статті 5 того самого Закону, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З наведеного слідує, що межі фінансових ресурсів державного бюджету визначають можливість проведення індексації грошових доходів населення, які виплачуються з нього. Цим дана виплата відрізняється від інших гарантій та зобов`язань, що можуть бути безумовно покладені на державні органи.

Виплата індексації вказаним законом прямо поставлена у залежність від наявності достатнього фінансового ресурсу у відповідному бюджеті.

Тому доречними є застосування статті 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" якою визначається, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок Державного бюджету України, платежі з якого здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Судом приймаються до уваги положення ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, згідно з якими керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

З цього слідує, що виплата військовослужбовцям грошового забезпечення з урахуванням необхідної індексації повинна здійснюватися лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених у відповідних кошторисах. Таке додатково підтверджує висновки суду про зв`язок між правом військовослужбовця на одержання індексації та наявністю у кошторисі відповідача необхідних для цього асигнувань.

Позивачем у позовній заяві не наведено підстав, з яких можливе ігнорування принципу цільового використання бюджетних коштів (п.8 ст.7 Бюджетного кодексу України) та інших принципів бюджетної системи України, які є передумовою справедливого та передбачуваного розподілу фінансових ресурсів держави.

Суд вважає за необхідне зауважити, що правове регулювання виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців відрізняється від індексації, що повинна виплачуватися громадянам, оплату праці яким здійснюють підприємства, установи та організації.

З аналізу змісту статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" вбачається, що останні підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Щодо них закон не встановлює особливостей джерел фінансування таких виплат.

На відміну від них, з прийняттям Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII при виплаті доходів за рахунок бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проведення індексації обмежено фінансовими можливостями вказаних бюджетів.

Вказаний вище Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII набрав чинності з 1 січня 2015 року та у частині, що підлягає застосуванню у даній справі, не визнаний неконституційним.

У цьому контексті гарантії оплати праці військовослужбовців наблизилися до соціальних гарантій іншим верствам населення, виплати з бюджетів для яких складають основе джерело існування. Визначення окремих категорій одержувачів виплат з бюджетів, індексація доходів яких має здійснюватись незалежно від наявності фінансових можливостей держави, належить до компетенції Верховної ради України, яка для цього має внести зміни до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Наведене узгоджується з вказаними вище положеннями Бюджетного кодексу України та з урахуванням зміни у правовому регулюванні, яка відбулася з 01.01.2015 року, має прийматися до уваги при визначенні релеватності судової практики із спірного питання, а також прийнятності у ньому рішень Конституційного суду України.

Суд приймає до уваги рішення у справі «Кечко проти України», у пунктах 23, 26 якого Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

У справі, що розглядається, з 01.01.2015 року законодавством визначена умова здійснення спірних виплат - наявність у відповідних бюджетах необхідних фінансових ресурсів. Тільки у разі її виконання у відповідача може виникати позитивний обов`язок здійснити виплату індексації.

Аргументи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань як виправдання невиконання своїх зобов`язань не можна приймати до уваги тільки у випадку, якщо наявність таких асигнувань не визначена законом як умова виникнення спірного зобов`язання.

Держава на власний розсуд визначила, які доплати надавати працівникам із державного бюджету, законодавчо з 01.01.2015 року встановила умови для цього. У разі недотримання цих умов, очікування особи не можуть вважатися легітимними, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Наявність бюджетних асигнувань у даній справі розглядається як законодавчо встановлена умова виникнення фінансового зобов`язання у відповідача, а не виправдання його бездіяльності після виникнення такого зобов`язання.

Відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення прав громадян, якщо відповідні права у них виникли. Але у випадку залежності їх виникнення від наявності фінансового ресурсу, встановлення такої наявності є первинним.

Обов`язок з виплати індексації у спірному періоді з 01.01.2015 року законом поставлений в залежність від меж фінансування відповідних витрат у Державному бюджеті.

Відтак, предметом доказування у даній справі є обставина наявності у Державному бюджеті коштів для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одним з принципів адміністративного судочинства. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.1, 4 ст. 9 КАС України).

Водночас, за приписами ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Можливість витребування доказів судом з власної ініціативи не повинна підміняти (виключати) вказаний обов`язок, оскільки у такому разі не буде дотримана рівність сторін перед законом та судом. Тому у разі невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається в обґрунтування заперечень проти позову, суд може вирішити спір на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідач у встановлений судом строк не додав до відзиву доказів на підтвердження власних доводів про відсутність у Державному бюджеті України та кошторисі відповідача асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2015-2018 роках. Тому суд вважає ці посилання недоведеними - такими, що не підтверджуються зібраними у справі доказами.

Відсутність аналогічних доказів разом з іншими висновками виступили підставою для задоволення позовних вимог судом у справі №825/565/17, рішення у якій залишено без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 05.02.2020 (провадження К/9901/15586/18).

Крім того, у листі № 11-10719 від 19.11.2020 року відповідач запропонував позивачу надати особисту заяву, після чого індексація може бути нарахована та виплачена.

Таке спростовує його твердження про відсутність кошторисних призначень Державної прикордонної служби України за спірний період на виплату індексації грошових доходів.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що під час перебування позивача військовій службі відповідачем протиправно не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року.

Суд не заперечує проти обраного позивачем способу поновлення порушеного права - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року. Таке формулювання відповідає встановленим судом підставам виникнення даного спору. Особливості нарахування та виплати цієї індексації за даним рішенням суду наведені у ньому раніше.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка міститься у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п`яту статті 134 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатом Дмитренко В.В. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 12.11.2020 року, відповідно до якого сторони обумовили гонорар, що залежить від узгоджених сторонами тарифів. Факт надання послуг та їх вартість сторони визначають в акті прийому-передачі наданих послуг, які є невід`ємною частиною цього договору.

З наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 12.11.2020 року вбачається, що адвокат надав клієнту правничу допомогу в наступному обсязі:

консультація з питання індексації грошового забезпечення військовослужбовців - 250,00 грн.; консультація з питання додаткової відпустки учаснику бойових дій - 250,00 грн.; формування правової позиції та тактики дій - 500,00 грн.;

досудове вирішення питання: адвокатський запит - 500,00 грн.;

судове вирішення питання: підготовка процесуальних документів по справі - 3500,00 грн. (написання позовної заяви з додатками).

Відповідно, розмір гонорару становить 5000,00 грн., який і заявлений позивачем до відшкодування.

Факт оплати підтверджується прибутковим касовим ордером № 12-11-2020 від 12.11.2020 року.

При перевірці даних витрат за критеріями, що наведені вище, суд звертає увагу на те, що дана справа у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідає ознакам типової справи, за якою вже сформовані сталі правові висновки судів.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, їх обгрунтування не передбачало розрахунку розміру такої індексації, а отже не вимагало значних витрат робочого часу адвокатом. Суд не погодив усі доводи, наведені ним в обґрунтування заявлених вимог.

Крім того, частина понесених позивачем витрат у розмірі 1500 грн., а саме консультації, формування правової позиції та тактики дій, досудове вирішення питання (адвокатський запит) не мали обов`язкового характеру.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є занадто складною, суті виконаних послуг, суд погоджується з твердженням відповідача, що заявлена до відшкодування сума 5000,00 грн. є надмірною.

З урахуванням наведених вище положень законодавства суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 3500,00 грн., які відповідають вартості безпосередньої підготовки процесуальних документів по справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, та індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року.

Зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321726, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150А) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 56 днів за період з 2015 року по 2018 рік.

Зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321726, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150А) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 06.02.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321726, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані з розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу) у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 12 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.